Коли вперше , ще юнаком, я дізнався про Марека Едельмана, його постать викликала в мене захоплення й нерозуміння водночас.
Захоплення — адже він безумовно був моїм героєм. Він самим своїм життям спростовував совєтські антисемітські міфи тих часів: що «євреї не воювали» , що вони «відсиджувалися в Ташкенті», що не протидіяли Голокосту. Спростовував також інші не менш брехливі міфи: що тільки в Ізраїлі з’явилися євреї, які були здатні чинити опір, а тут, у Європі, вони ходили собі з Торою й цигикали на скрипках або ж, у кращому разі, віршували та писали статті, у яких закликали до опору. Ми ж тоді майже нічого не знали про єврейські спортивні товариства та мілітарні організації. Такі постаті, як Йосип Трумпельдор — легендарний предтеча Армії оборони Ізраїлю, який до репатріації відважно служив у армії царської Росії й отримав відзнаку повного кавалера Георгіївського хреста — не були для нас, жителів СРСР, культовими фігурами. І хоча євреями були і 157 героїв Радянського Союзу, це можна було якщо не приховати (ну бо як приховати героїв Радянського Союзу, нагороджених за військові подвиги?!), то бодай не звертати на це увагу. Зрештою, яка різниця, якої національності той чи інший герой? Усі ми совєтські люди.
Натомість Повстання у Варшавському ґетто було єврейською справою. І відбулося воно ще до створення Ізраїлю й до Війни за незалежність. Постаті Мордехая АнєлєвичаКомандир Єврейської бойової організації (Żydowskiej Organizacji Bojowej, ŻOB, керівник повстання в Варшавському ґетто. й Марека Едельмана нагадували легендарних полководців епохи Маккавеїв , які повстали проти римлян у, як здавалося, безнадійній ситуації, але зберегли прагнення свого народу до свободи й незалежності.
При цьому Едельман залишився живий , активний і не збирався здаватися, він і далі захищав свої позиції: був справжнім еталоном порядності.
Але заразом я не міг зрозуміти неприйняття , з яким цей єврейський національний герой ставився до єврейської держави. Мені здавалося, що той, хто ще юнаком почав професійно займатися політичною діяльністю, не може бути таким сліпим, він обов’язково мав би зробити висновки з уроків Другої світової війни. Він мав зрозуміти , що насправді в повстанні загинули такі люди, як Анєлєвич, а Голокост мав би переконати його в необхідності існування єврейської держави більшою мірою, ніж будь-які партійні догми. Проте не переконав.
Марек Едельман , 2004 рік. Фото: Цезарій Пекольд / Forum
Я зрозумів Едельмана тільки тоді , коли став часто бувати в Польщі. Я зрозумів, що це не догматизм. Це любов. Едельмана часто називають антисіоністом. Так, можливо, він і був антисіоністом, зважаючи на його політичні погляди. Але найголовніше — він був польським патріотом. Він любив Польщу. Він не тільки не хотів — він не міг від неї відмовитися. Він не міг відмовитися від бажання зробити її кращою. І водночас він був євреєм і не тільки не хотів, але й не міг відмовитися від свого походження. Це був єврей, який хотів зробити Польщу кращою. Вона не стала його Батьківщиною, вона завжди нею була. Це почуття давало йому змогу ризикувати життям у дні повстання, а в роки комуністичного режиму — ризикувати своїм спокоєм та добробутом. При цьому він прекрасно усвідомлював, що після Голокосту Польща перестала бути домівкою для євреїв, що їх практично не залишилося, що вони перетворилися радше на спогад, ніж на частину повсякденного життя. Що для середньостатистичного поляка єврей — це радше мешканець Ізраїлю, ніж земляк. Проте Едельман зберігав у собі довоєнний єврейський світ. Світ, який здатний любити й чинити опір. Він був справжнім хранителем цього світу, символом його відваги, справжнім героєм обох народів, доказом того, що порив до свободи є важливим елементом їхнього внутрішнього єства.
З роками моє нерозуміння зникло. Сталося це тому , що я сам живу життям, схожим на життя Марека Едельмана. Звісно, я маю на увазі не героїзм і самопожертву — таке порівняння було б смішним. Мені йдеться про те, що я також відчуваю себе євреєм, а також так само прагну зробити Україну кращою. Зараз я розумію сутність цього явища, коли самовідчуття виростає на межах ідентичностей, як квітка, що пробивається крізь тріщину в асфальті. І зараз уже я захоплююся Едельманом не тільки тому, що він герой єврейського й польського руху опору, а й просто тому, що він був саме таким — закоханим, впертим і вірним. Закоханим у свій народ. Вірним Польщі.
Переклав Валерій Бутевич
