Ловіцьке — означає польське

У Польщі немає єдиного канону народної культури. Завдяки різноманітності архітектури, народних костюмів, орнаментів і діалектів можна виділити десятки малих та великих етнографічних регіонів. Більшість із них з часом втратила свої характерні особливості, проте є місцини, де традиційна сільська культура досі жива. Найвідоміший у цьому плані — Ловіч. Мотиви, запозичені з ловіцької культури, стали синонімами польських народних візерунків загалом.

Регіон розташований у центрі Польщі, за 85 км від Варшави, в долині річки Бзури. Колись це була історична область Мазовія, а зараз адміністративно Ловіч знаходиться в межах Лодзького воєводства. Тут ніколи не було спадкової великої земельної власності, що мало вирішальне значення для рівня життя селян. До того ж з раннього Середньовіччя до середини XVII століття ці землі не потрапляли в руки завойовників і не були пограбовані. Незабаром після поділів Речі Посполитої постало Ловіцьке князівство, яке 1820 року цар Алєксандр I передав у володіння своєму братові Констянтину, наміснику Королівства Польського, та його дружині — польці Йоанні Ґрудзінській, яка отримала титул княгині ловіцької. Від слова «князівство» (пол. księstwo) походить і тодішня назва ловічан: ксєнжаки ловіцькі.

Мешканці ловіцького села у традиційних костюмах, 1932. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

У другій половині ХІХ століття покращилися економічні умови життя селян, що сприяло розвитку художньої творчості: коли головні життєві потреби родини були забезпечені, надлишок коштів можна було витратити на прикрашання життя.

Свою роль відіграв і розвиток текстильної промисловості, поява нових тканин, а також фабричне виробництво матеріалів: фарб, ниток для вишивання, блискіток, бісеру, а також паперу для оформлення інтер’єру.

Жінки в традиційних ловіцьких костюмах, 1932. Джерело: Національний цифровий архів Польщі.

Розмаїття матеріалів вплинуло на колорит Ловіцького регіону, який — значним чином завдяки матеріальним статкам — зміг розкрити себе світові. Місцеву народну культуру побачили містяни на ярмарках і церковних урочистостях, а також художники, які розписували костели.

Першим із таких художників був Леонард Стройновський із Кракова Народився 1858 року в Бутині на Волині, перший малярський досвід здобував у Житомирі., який приблизно 1901 року займався реконструкцією сільського костелу в Злакові Косцєльному — центрі ловіцької народної культури. Його вразили прикраси з барвистого паперу: він придбав їх, а згодом показав на виставці в Кракові. Тоді ж Владислав Реймонт, який жив у Ловіцькому регіоні та працював там чиновником на залізниці, почав писати роман «Селяни», дія якого розгорталася в ловіцькому селі. У 1902–1908 роках твір у кількох частинах надрукували в найпопулярнішому тоді журналі Tygodnik Ilustrowany. 1922 року на основі роману зняли фільм, а 1924 року Реймонт отримав Нобелівську премію з літератури. Ці події сприяли популяризації регіону і закріпили за ним образ туристичної цікавинки.

1937 року зняли перший польський кольоровий фільм «Ксєнжацьке весілля в Злакові Боровому». Пізніше шалено популярним серед польських глядачів став серіал за мотивами роману «Селяни», знятий 1971 року. Тож зацікавлення регіоном неабияк зросло. До того ж місцеві мешканці активно брали участь у творенні яскравого регіонального образу.

Ловіч та околиці славляться барвистими народними костюмами, які, втім, з часом змінювалися: завдяки винайденню анілінових барвників для тканин, вони еволюціонували від скромних, м’яких кольорів до надзвичайно яскравих.

Смугасті сукні та фартухи з великими складками, оздоблені квітковою вишивкою, — найбільш упізнаваний польський народний візерунок.

Цей наряд ніби створений для сцени, тому й став головним костюмом польських ансамблів народної пісні та танцю, передусім — «Мазовше», який з’явився 1948 року. 2014-го в Національний список нематеріальної культурної спадщини внесли Свято Тіла Христового в Ловічі. Релігійний обряд, поширений у всій Польщі, тут особливо яскравий і видовищний: учасники і глядачі – ловічани, одягнені в регіональні костюми. Церемонія приваблює численних туристів і поціновувачів фольклору.

Сучасна ловіцька витинанка. Автор: Гелена Мязек

Але в Ловіцькому регіоні барвисті не тільки костюми. Паперові прикраси, які популяризував Стройновський, — так звані витинанки, себто «Вирізанки» — важлива і впізнавана частина регіональної культури. Ловіцька версія витинанки принципово відрізняється від подібних прикрас в інших регіонах: вона має форму різнобарвного колажу. Елементи різних кольорів, вирізані з глянцевого паперу, наклеюють шарами на білу паперову основу.

Як стверджують дослідники, у міжвоєнний період використовувалося 40 відтінків паперу, а окремі елементи візерунка складалися з п’яти, семи або навіть десяти різних кольорів.

Хати прикрашали кількома десятками витинанок. Головні різновиди — ґвязди, тасємки і кодри.

Кодра. Автор: Яніна Лукавська (1910–2003), Ловіч, 1981

Кодри, прямокутні форми, укладені горизонтально, наклеювали на балки під стелею. Висота кожної витинанки не могла перевищувати ширину балки, а довжина сягала одного метра. Найстаріші кодри складалися з квіткових орнаментів і пташиних силуетів з різнобарвним оперенням: симетрично розташованих півнів і павичів. Близько 1880 року з’явилися кодри з різними сценками — вони були популярним декором на щорічних святах та родинних урочистостях. На них зображували весільні та різдвяні процесії, обряд зав’язування нареченої, танці, карети, запряжені кіньми, хороводи ловічан у різнобарвному одязі та релігійні символи.

Тасємки — візерунки у формі зв’язаних у бант стрічок. Їх розміщували між релігійними зображеннями. А ґвязди наклеювали на білий папір у формі кола. З 1920-х років у цієї форми з’явилося тло — чорна ажурна сітка з променями, на яку клеїли кольорові візерунки. Сучасні витинанки мають різні форми: квадрати, сердечка, овали.

Внутрішнє оздоблення традиційного ловіцького будинку. Джерело: Музей у Ловічі

Після Другої світової війни інтер’єри вже не прикрашали витинанками, але їх почали продавати як оздобу для міських квартир — тоді ж вони набули популярності серед поляків, які емігрували до США.

На початку ХХІ століття художники, модельєри, дизайнери та ремісники заново відкрили витинанки.

Торба з ловіцьким візерунком. Джерело: Folkstar

У світі мистецтва ловіцькі витинанки найцікавіше використала мисткиня Катажина Кміта: її роботи за формою нагадують ґвязди й містять елементи попкультури. Фірма Chrum.com почала друкувати футболки зі схожими малюнками.

Поступово народні мотиви почали набувати все ширшого застосування. Виявилося, що їх можна легко адаптувати до сучасних реалій завдяки техніці лазерного вирізання й недорогому кольоровому друку. Сьогодні витинанки можна зустріти в рекламі, на продуктових упакуваннях, чашках, магнітах, серветках і торбах. Імовірно, мода на них протримається довго, адже ловіцькі узори — дуже барвисті, а це завжди притягує покупців.

Переклала Ірена Шевченко