Ловіцьке — означає польське

У Польщі немає єдиного канону народної культури. Завдяки різноманітності архітектури , народних костюмів, орнаментів і діалектів можна виділити десятки малих та великих етнографічних регіонів. Більшість із них з часом втратила свої характерні особливості, проте є місцини, де традиційна сільська культура досі жива. Найвідоміший у цьому плані — Ловіч. Мотиви, запозичені з ловіцької культури, стали синонімами польських народних візерунків загалом.

Регіон розташований у центрі Польщі , за 85 км від Варшави , в долині річки Бзури. Колись це була історична область Мазовія, а зараз адміністративно Ловіч знаходиться в межах Лодзького воєводства. Тут ніколи не було спадкової великої земельної власності, що мало вирішальне значення для рівня життя селян. До того ж з раннього Середньовіччя до середини XVII століття ці землі не потрапляли в руки завойовників і не були пограбовані. Незабаром після поділів Речі Посполитої постало Ловіцьке князівство , яке 1820 року цар Алєксандр I передав у володіння своєму братові Констянтину, наміснику Королівства Польського, та його дружині — польці Йоанні Ґрудзінській, яка отримала титул княгині ловіцької. Від слова «князівство» (пол. księstwo) походить і тодішня назва ловічан: ксєнжаки ловіцькі.

Мешканці ловіцького села у традиційних костюмах , 1932. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

У другій половині ХІХ століття покращилися економічні умови життя селян , що сприяло розвитку художньої творчості: коли головні життєві потреби родини були забезпечені, надлишок коштів можна було витратити на прикрашання життя.

Свою роль відіграв і розвиток текстильної промисловості , поява нових тканин, а також фабричне виробництво матеріалів: фарб, ниток для вишивання, блискіток, бісеру, а також паперу для оформлення інтер’єру.

Жінки в традиційних ловіцьких костюмах , 1932. Джерело: Національний цифровий архів Польщі.

Розмаїття матеріалів вплинуло на колорит Ловіцького регіону , який — значним чином завдяки матеріальним статкам — зміг розкрити себе світові. Місцеву народну культуру побачили містяни на ярмарках і церковних урочистостях , а також художники, які розписували костели.

Першим із таких художників був Леонард Стройновський із Кракова Народився 1858 року в Бутині на Волині, перший малярський досвід здобував у Житомирі. , який приблизно 1901 року займався реконструкцією сільського костелу в Злакові Косцєльному — центрі ловіцької народної культури. Його вразили прикраси з барвистого паперу: він придбав їх, а згодом показав на виставці в Кракові. Тоді ж Владислав Реймонт, який жив у Ловіцькому регіоні та працював там чиновником на залізниці, почав писати роман «Селяни», дія якого розгорталася в ловіцькому селі. У 1902–1908 роках твір у кількох частинах надрукували в найпопулярнішому тоді журналі Tygodnik Ilustrowany. 1922 року на основі роману зняли фільм, а 1924 року Реймонт отримав Нобелівську премію з літератури. Ці події сприяли популяризації регіону і закріпили за ним образ туристичної цікавинки.

1937 року зняли перший польський кольоровий фільм «Ксєнжацьке весілля в Злакові Боровому». Пізніше шалено популярним серед польських глядачів став серіал за мотивами роману «Селяни» , знятий 1971 року. Тож зацікавлення регіоном неабияк зросло. До того ж місцеві мешканці активно брали участь у творенні яскравого регіонального образу.

Ловіч та околиці славляться барвистими народними костюмами , які, втім, з часом змінювалися: завдяки винайденню анілінових барвників для тканин, вони еволюціонували від скромних, м’яких кольорів до надзвичайно яскравих.

Смугасті сукні та фартухи з великими складками , оздоблені квітковою вишивкою, — найбільш упізнаваний польський народний візерунок.

Цей наряд ніби створений для сцени , тому й став головним костюмом польських ансамблів народної пісні та танцю, передусім — «Мазовше», який з’явився 1948 року. 2014-го в Національний список нематеріальної культурної спадщини внесли Свято Тіла Христового в Ловічі. Релігійний обряд , поширений у всій Польщі, тут особливо яскравий і видовищний: учасники і глядачі – ловічани, одягнені в регіональні костюми. Церемонія приваблює численних туристів і поціновувачів фольклору.

Сучасна ловіцька витинанка. Автор: Гелена Мязек

Але в Ловіцькому регіоні барвисті не тільки костюми. Паперові прикраси , які популяризував Стройновський, — так звані витинанки, себто «Вирізанки» — важлива і впізнавана частина регіональної культури. Ловіцька версія витинанки принципово відрізняється від подібних прикрас в інших регіонах: вона має форму різнобарвного колажу. Елементи різних кольорів , вирізані з глянцевого паперу, наклеюють шарами на білу паперову основу.

Як стверджують дослідники , у міжвоєнний період використовувалося 40 відтінків паперу, а окремі елементи візерунка складалися з п’яти, семи або навіть десяти різних кольорів.

Хати прикрашали кількома десятками витинанок. Головні різновиди — ґвязди , тасємки і кодри.

Кодра. Автор: Яніна Лукавська (1910–2003) , Ловіч, 1981

Кодри , прямокутні форми, укладені горизонтально, наклеювали на балки під стелею. Висота кожної витинанки не могла перевищувати ширину балки, а довжина сягала одного метра. Найстаріші кодри складалися з квіткових орнаментів і пташиних силуетів з різнобарвним оперенням: симетрично розташованих півнів і павичів. Близько 1880 року з’явилися кодри з різними сценками — вони були популярним декором на щорічних святах та родинних урочистостях. На них зображували весільні та різдвяні процесії, обряд зав’язування нареченої, танці, карети, запряжені кіньми, хороводи ловічан у різнобарвному одязі та релігійні символи.

Тасємки — візерунки у формі зв’язаних у бант стрічок. Їх розміщували між релігійними зображеннями. А ґвязди наклеювали на білий папір у формі кола. З 1920-х років у цієї форми з’явилося тло — чорна ажурна сітка з променями , на яку клеїли кольорові візерунки. Сучасні витинанки мають різні форми: квадрати, сердечка, овали.

Внутрішнє оздоблення традиційного ловіцького будинку. Джерело: Музей у Ловічі

Після Другої світової війни інтер’єри вже не прикрашали витинанками , але їх почали продавати як оздобу для міських квартир — тоді ж вони набули популярності серед поляків , які емігрували до США.

На початку ХХІ століття художники , модельєри, дизайнери та ремісники заново відкрили витинанки.

Торба з ловіцьким візерунком. Джерело: Folkstar

У світі мистецтва ловіцькі витинанки найцікавіше використала мисткиня Катажина Кміта: її роботи за формою нагадують ґвязди й містять елементи попкультури. Фірма Chrum.com почала друкувати футболки зі схожими малюнками.

Поступово народні мотиви почали набувати все ширшого застосування. Виявилося , що їх можна легко адаптувати до сучасних реалій завдяки техніці лазерного вирізання й недорогому кольоровому друку. Сьогодні витинанки можна зустріти в рекламі, на продуктових упакуваннях, чашках, магнітах, серветках і торбах. Імовірно, мода на них протримається довго, адже ловіцькі узори — дуже барвисті, а це завжди притягує покупців.

Переклала Ірена Шевченко