Ми вже згадували фільми Станіслава Бареї та Юліюша Махульського , а тепер пропонуємо цитати зі стрічок інших режисерів, без яких також складно уявити наше життя.
Один із найбагатших на цитати фільмів — «Рейс» режисера Марека Півовського. В ньому на борт екскурсійного судна Варшава–Плоцьк зайцями потрапляє двійко пасажирів. Капітан приймає одного за «інструктора з культурно-освітньої частини».
Розгублений «заєць» доволі легко вживається в нову роль. Він організовує на борту культурні заходи , змушує пасажирів брати в них участь, у нього з’являються однодумці, які хочуть проявити себе й змагаються, генеруючи ідеї щодо культурного життя на судні.
«По роботі. На судно» («Służbowo. Na statek») — сказали герої охоронцеві , щоб потрапити на борт без квитків. Так ця фраза і ввійшла в наше життя — коли треба кудись потрапити, обходячи правила, це називається «по роботі на судно».
Щоб зав’язати діалог у ситуації , коли незрозуміло, про що говорити, ми іноді починаємо його цитатою з фільму: «В таких чудових обставинах природи…» («W tak pięknych okolicznościach przyrody…») Чи є при цьому навколо якась природа , ролі не відіграє.
«На кожних зборах буває ситуація , що хтось повинен почати першим» («Na każdym zebraniu jest taka sytuacja , że ktoś musi zacząć pierwszy») — що ж тут іще додати: справді, буває.
Одну зі сцен «Рейсу» ми постійно цитуємо (іноді недослівно) , обговорюючи кепське кіно: «Особливо я не ходжу на польські фільми… («Szczególnie nie chodzę na filmy polskie…) Просто вони такі нудні… На іноземні , звісно, піду. Бо іноземні фільми гарні. (…) Можна якось , знаєте… пережити це. Пережити. А польські фільми, знаєте, нудні такі (nuda , proszę pana)… Нічого не діється. Нічого. (…) Діалоги погані (Dialogi niedobre)… Дуже погані діалоги… Ніякої дії. Нічого не діється…»
Коли мова заходить про те , що оплачується з наших податків і при цьому нам не подобається, ми згадуємо слова з фільму: «Ну , й хто за це платить? Ви платите, ви теж платите, ми платимо. Це, знаєте, наші гроші. Суспільство» («No i panie , kto za to płaci? Pan płaci, pani płaci, my płacimy. To są nasze pieniądze, proszę pana. Społeczeństwo»). «Ви платите, ви теж платите» нам, на жаль, доводиться повторювати чи не щодня.
«У мене , знаєте, розум аналітичний. Мені подобаються мелодії, які я вже чув. Отак… Як же мені може подобатися пісня, яку я вперше чую!» («Proszę pana , ja jestem umysł ścisły. Mnie się podobają melodie, które już raz słyszałem. Po prostu. ...No jakże może podobać mi się piosenka, którą pierwszy raz słyszę!») — ми часто повторюємо міркування інженера Мамоня, героя фільму, і це стосується не тільки пісень, але й їжі, кіно, подорожей. Ми любимо те, що знаємо.
Часто трапляється , що одна людина в якомусь проєкті повинна відповідати за все — наприклад, має щось придумати, втілити, розрекламувати тощо. І тоді добре пасує ще одна цитата з «Рейсу»: «Я не можу одночасно бути і творцем , і матеріалом» («Nie mogę być równocześnie twórcą i tworzywem»). Не завжди добре (а тим більш непросто!) виступати водночас у кількох іпостасях!
Ще один популярний автор польського кінематографа — Марек Котерський: режисер кіно й театру , сценарист, актор, поет, прозаїк, драматург. Він прославився передовсім стрічками «День психа» та «Кожен із нас — Христос», де по-різному розповідає про долю «пересічного польського інтелігента» та Польщу загалом.
«День психа» — один день із життя Адася Мяучинського , альтер еґо режисера, цього разу втілене в образі розлученого, постійно роздратованого вчителя польської мови, який виплескує свою агресію на людей навколо й водночас демонструє сотні абсурдних деталей, якими переповнена польська дійсність.
«Моя рація моїша , ніж твоїша» («Moja racja jest mojsza niż twojsza») — знаменита фраза з показаної у фільмі пародії на польський Сейм. Втім , дедалі частіше складається враження, що це зовсім не пародія, оскільки з аргументами в Сеймі дійсно туго.
Є ще один актуальний фрагмент , у якому герой, дивлячись на те, як бухгалтерка відраховує йому зарплатню, думає: «Ні , ну, неймовірно. Не може бути. Вісім років початкової школи й чотири ліцеї. Потім битих п’ять років у виші, диплом із відзнакою, двадцять років практики — і от мені платять так, наче по морді дають» («Nie , no to nie do wiary. Nie, to być nie może. Osiem lat podstawówki i cztery liceum. Potem pięć, bite, studiów, dyplom z wyróżnieniem, dwadzieścia lat praktyki, i oto mi płacą, jak by ktoś dał mi w mordę»), — ох, як часто нам також доводиться повторювати це вголос або подумки!..
«Супу поїж , тарілку гарячого, — томатний, принаймні смачний» («Zupę zjedz , talerz gorącej, pomidorowa, przynajmniej dobra») — вмовляє героя мати, коли він приходить до неї в гості. Ми повторюємо ці слова, коли частуємо гостей або припрошуємо когось, хто не хоче їсти.
Але , мабуть, найглибше ввійшла в наше життя улюблена лайка Адася: «Джізус , курва, я хрінію!» («Dżisus , kurwa, ja pierdolę!»)
«Нічого смішного» — ще один фільм про Адася Мяучинського. Цього разу він — не вчитель-полоніст , а помічник режисера, проте його життя все одно не склалося.
В одній із відомих сцен дія розгортається на знімальному майданчику. Гордий герой підводить групу до лісу , а режисер не може зрозуміти: навіщо їм ліс? На що отримує відповідь, що так написано в сценарії. «Відкрий текст» , — каже режисер , і сценограф читає: «Перед його очима відкрився ліс…» — а на наступній сторінці речення закінчується: «хрестів» («Jego oczom ukazał się las… krzyży»). «Ліс хрестів!» — говоримо ми , коли бачимо зовсім не те, що очікували.
«Я тут на дощі , вовки якісь!» («Ja tu na deszczu , wilki jakieś!») — говорить герой у слухавку, стоячи в телефонній буді: на вулиці справді хлющить дощ, а під вовком мається на увазі пес. Цю фразу ми часто промовляємо, коли нам некомфортно — наприклад, коли доводиться чекати на когось у ненайсприятливіших умовах.
У повсякденний обіг увійшло також кілька висловів із двох фільмів Олафа Любашенка , який, зрештою, більше відомий як актор.
Часто актуальними є , наприклад, такі слова: «Якщо щось неможливо зробити , потрібен той, хто цього не знає, — він прийде й це зробить» («Jeżeli czegoś nie da się zrobić , potrzebny jest ktoś, kto o tym nie wie — przyjdzie i to zrobi»). Це фраза з фільму «Ранок койота»: мафія, гопники, зведення порахунків і при цьому спроба завоювати жіноче серце.
«Ти мусиш відповісти собі на одне офігенно , справді офігенно важливе питання. Що ти любиш робити? А потім почни це робити» («Musisz odpowiedzieć sobie na jedno zajebiście , ale to zajebiście ważne pytanie. Co lubisz robić? A potem zacznij to robić»). Ця мудра порада — з фільму «Хлопці не плачуть»; його герої — бандит-початківець, музикант, що нажив собі проблем, та інші.
Фільми Тадеуша Хмєлєвського «Як я розпочав Другу світову війну» , «Не люблю понеділків», «Весна, пане сержанте» також входять до канону польської класики. З першого фільму знаменитими є два фрагменти:
Cцена , в якій герой відрекомендовується німцям під час допиту, — «Ґжеґож Бженчищикевич. Хшонщижевощиці , повіт Ленколоди» («Grzegorz Brzęczyszczykiewicz. Chrząszczyrzewoszczyce , powiat Łękołody») — стала знаменитою ілюстрацією складнощів польської мови, такої багатої на шиплячі звуки.
Іншого разу героя італійською запитують , що трапилося. Він, не знаючи мови, пояснює як може: «Борделло бум-бум» («Bordello bum-bum»). Ми так кажемо , коли навколо хаос і безлад, як після вибуху.
Режисера Сильвестра Хенчинського прославила трилогія про пригоди двох родин , які мешкають по сусідству й не дуже добре ладнають: «Всі свої» («Sami swoi»), «Нема на них сили» («Nie ma mocnych»), «Люби або кидай» («Kochaj albo rzuć»). Ці фільми також подарували нам чимало популярних висловів.
Коли родина Павляків у пошуках житла виявляє в одному селі вже знайому сім’ю Карґулів , то вирішує оселитися саме там: «А треба нам шукати нового ворога , як тут прямо під носом старий знайшовся?» («Trzeba nam szukać nowego wroga , jak tu pod bokiem znalazł się stary?») — говорить глава сім’ї. Ця містка фраза пасує до обговорення не лише давніх конфліктів, але й роботи, яку ми недолюблюємо, нового помешкання тощо: краще старий ворог або проблема, ніж зміни, пов’язані з новими, невідомими труднощами.
Часто в різних конфліктах напрошується ще одна містка фраза: «Суд судом , а справедливість має бути на нашому боці» («Sąd sądem a sprawiedliwość musi być po naszej stronie»). Так говорить бабуся , простягаючи героєві гранату.
«Підійди-но до тину , як я підходжу» («Podejdź no do płota , jak i ja podchodzę») — часто повторюємо ми, причому «тин» звучить умовно: це може означати «підійди до принтера», «до столу» — до чого завгодно.
І , звичайно ж, запам’ятовується також такий виразний діалог:
— Ядзько , допомогти тобі?
— Ні, не треба.
— Ну, то допоможу.
(— Jadźka, pomóc Ci?
— Nie, nie trzeba.
— No to Ci pomogę.)
Звичайно ж , крилаті вислови з фільмів можна згадувати нескінченно. Адже є ще «Що ти знаєш про вбивання?» («Co ty wiesz o zabijaniu?») з кінофільму «Пси» Владислава Пасіковського чи «Допустити голоту в салони» («Wpuścić chamstwo na salony») з «Кар’єри Нікося Дизми» Яцека Бромського , «Скинь капелюха» («Zdejm kapelusz») із «Гідрозагадки» Анджея Кондратюка , море цитат з екранізацій трилогії Сенкевича та багато інших.
Зрештою , щоб пізнати й полюбити ці цитати, найкраще дивитися самі фільми. Рекомендуємо!
Переклав Андрій Савенець
