Станіславу Бареї — режисеру , сценаристу й актору, генію польського кіно часів ПНР — ми завдячуємо справжніми кінохітами. Він прославився не лише такими картинами, як «Ведмедик» , «Що ти мені зробиш, як упіймаєш», але й серіалами — незабутніми «Альтернативами 4» і знятими пізніше «Попередженнями».
Завдяки пригодам головного героя фільму «Ведмедик» (Miś) , президента спортклубу, ми знайомимося з реаліями ПНР, порядками, які там панували, та масою висловів, які стали крилатими.
Наприклад , працівниця пошти каже, що не відправлятиме телеграми, тому що міста Лондона немає в її списку: «Немає такого міста — Льондон! Є Льондек , Льондек-Здруй…» (Nie ma takiego miasta — Lądyn! Jest Lądek , Lądek Zdrój…). Сьогодні ми сміємося з цієї фрази й використовуємо її в різних контекстах — і коли мова йде про Лондон, і коли йдеться про пошту або просто про невігластво.
«Чи коні мене чують?!» (Czy konie mnie słyszą?!) — у фільмі це питання справді спрямоване до коней , які не послухалися команди, а ми часто ставимо його самі собі, коли оточення не реагує на наші слова або не йде на співпрацю.
У другій сцені працівник котельні у відповідь на претензії , що котли не розпалені, говорить: «Я розумію , що вам холодно, але на те й зима, щоб було холодно, правда? Такий, шановна завідувачко, одвічний закон природи! Чи я палю? Я весь час палю! Постійно!» (Ja rozumiem , że wam jest zimno, ale jak jest zima to musi być zimno, tak? Pani kierowniczko, takie jest odwieczne prawo natury! Czy ja palę? Ja palę przez cały czas! Na okrągło!) Він справді палить, але зовсім не котли, щоб нагріти будинок, а цигарки. І ми також любимо повторювати: на те й зима, щоб було холодно.
В іншій сцені показано шафу в кабінеті великого начальника , а всередині — магнітофон, на якому люди залишають повідомлення. Одне з них стало крилатим висловом: «Лубу-дубу , лубу-дубу, слава президенту нашого клубу. Нехай живе президент! Це співав я, Яжомбек» (Łubu dubu , łubu dubu, niech żyje nam prezes naszego klubu. Niech żyje nam! To śpiewałem ja – Jarząbek). Ця іронічна ілюстрація підлабузництва на роботі часто буває актуальною.
«Кожен кілограм громадянина з вищою освітою — це народне надбання» (Każdy kilogram obywatela z wyższym wykształceniem szczególnym dobrem narodu) — стверджує пропагандистське гасло на державному кордоні. Там само дуже серйозно обговорюється питання: чому громадянин повернувся на батьківщину худішим , ніж був, коли виїжджав?
«Бачиш , синку? Ось так виглядає корейка!» (Widzisz , synku? Tak wygląda baleron!) — говорить батько сину під час спектаклю, тому що в ПНР побачити корейку можна було хіба що в театрі як реквізит. Сьогодні ми жартома повторюємо цей вислів, коли хочемо привернути чиюсь увагу до чогось, на нашу думку, визначного.
Часто буває актуальною й така фраза з фільму: «Я саме дзвоню сказати , що не можу з тобою розмовляти» (Właśnie do ciebie dzwonię , żeby ci powiedzieć, że nie mogę z tobą rozmawiać).
«Важливо , щоб плюси не відволікли вас від мінусів!» (Rozchodzi się jednak o to , żeby te plusy nie przesłoniły wam minusów!) — попереджають у «Ведмедику» людей, які виїжджають із ПНР на Захід: вони не повинні пережити занадто сильне захоплення. Хоча у фільмі це звучить радше іронічно, насправді вміння бачити недоліки таки є дуже важливе.
А ви звертали увагу на те , що коли хтось святково вдягнутий, він поводиться культурніше? Зіштовхуючись із цим явищем, поляки згадують іще одну цитату з улюбленого фільму: «Треба повісити оголошення , що вхід — лише в краватках. Клієнт у краватці менше скандалить» (Trzeba dać napis , żeby wpuszczać tylko w krawatach. Klient w krawacie jest mniej awanturujący się).
У газетних кіосках мережі RUCH нині , як і за комуністичної влади, можна купити найнесподіваніші речі. Тому ми іноді жартома повторюємо: «Це газетний кіоск! У мене тут м’ясо!» (Tu jest kiosk RUCH-u! Ja tu mięso mam!).
«Це ведмедик на міру наших можливостей» (To jest miś na skalę naszych możliwości) — так говориться у фільмі про величезного солом’яного медведя , якого встановили без жодного приводу лише для того, щоб відвернути увагу від серйозних проблем. І ми сьогодні іноді так говоримо, коли щось є «на міру наших можливостей», із жартівливою гордістю за результати своєї праці.
Коли намагаємося описати зовнішність іншої людини й ні з ким не можемо її порівняти , в пригоді стає ще одна крилата цитата з того ж фільму: «Зовні він схожий абсолютно ні на кого» (Z twarzy podobny zupełnie do nikogo).
«Що ти мені зробиш , як упіймаєш» (Co mi zrobisz , jak mnie złapiesz) — іще одна комедія Бареї про життя в ПНР. Один товариш директор дізнається, що його коханка завагітніла, й вирішує довести невірність своєї дружини, щоб отримати привід для розлучення.
Один з епізодів , які найбільше люблять глядачі, — діалог про дорогу на роботу. Звісно, ніхто не цитує його цілком, але ми дуже часто використовуємо його уривками або просто відсилаємо до нього, щоб ствердити, який маємо «чудовий» транспорт або «зручне» сполучення між різними районами міста, що до роботи нам «рукою подати» тощо. Отож варто його знати повністю.
— В мене , знаєте, сполучення дуже добре (Ja to proszę pana mam bardzo dobre połączenie). Встаю вранці за чверть третя. Влітку в цю пору вже видно. За чверть третя я вже поголений , бо голюся ввечері. Сніданок їм на вечерю, так що встаю й відразу виходжу.
— Ну, але ще вдягаєтеся.
— Плащ вдягаю, коли дощ. Чи мені оплачується роздягатися після сніданку?
— Факт.
— До зупинки маю п’ять кілометрів. За п’ятнадцять четверта приходить автобус.
— І ви встигаєте?
— Ні. І слава богу, бо він переповнений і не спиняється. Одну зупинку до молокозаводу йду пішки. Це годинка. Потім мене швиденько підвозять до Шиманува. Молоко, бачте, перевозять найшвидше, інакше воно скисне. В Шимануві виходжу, знімаю бідони й сідаю в приміський. На Охоті пересідаю на електричку до стадіону. А потім то вже легко: 119, пересадка на 13, пересадка на 345 — і я вдома. Цебто на роботі. Година — за чверть сьома. І маю ще 15 хвилин, то їм обід у їдальні. А після роботи вже не мушу лишатися, щоб їсти, тільки відразу додому. Найпізніше о 22.50 я вже вдома. Голюся, снідаю і йду спати (Golę się , jem śniadanie i idę spać).
В іще одному фільмі Бареї , «Розшукуваний, розшукувана» (Poszukiwany, poszukiwana), працівник музею, звинувачений у крадіжці картини, переховується, перебравшись за домашню робітницю, що спричиняє низку кумедних перипетій. Ця комедія також подарувала нам кілька крилатих фраз.
Одна з них пасує , коли ми говоримо про людей, які в будь-якому випадку отримують високу посаду — як не тут, то там: «Мій чоловік за професією директор» (Mój mąż z zawodu jest dyrektorem).
«Вміст цукру в цукрі» (Zawartość cukru w cukrze) — дуже містке визначення ситуації , коли хтось витрачає час на беззмістовні справи і ще отримує за це гроші. Такими словами один персонаж фільму пояснює іншому, що він вивчає в рамках свого буцімто надзвичайно цікавого й важливого для всіх дослідження.
Дія фільму «Контрольовані розмови» (Rozmowy kontrolowane) відбувається під час воєнного стану , що дає можливість показати різне ставлення громадян ПНР до абсурдних реалій системи. Ришард Охудзький, президент спортивного клубу «Райдуга» і друг комуністичної еліти, змушений переховуватися і мимовільно виявляється героєм оголошеної поза законом «Солідарности».
Коли з’ясовується , що на святкову передріздвяну вечерю немає оплатка , один з героїв говорить: «Не робіть із цього проблеми» (Nie róbcie z tego zagadnienia). Ми повторюємо це в найрізноманітніших ситуаціях.
«Брюнет у вечірню пору» (Brunet wieczorową porą) — ще одна комедія , герой якої, Міхал Роман, виявляється втягнутим у низку абсурдних ситуацій. Спершу він не сприймає серйозно незвичайні передбачення ромки, яка з’явилася в нього вдома, але згодом вони починають збуватися… Особливо моторошно звучать її слова, що йому доведеться вбити брюнета, який увечері завітає до його помешкання.
Одну фразу з фільму говорять в основному працівники автомобільної майстерні: «Не знаю , я нічого в цьому не розумію, не розбираюся, я завалений роботою» (Nie wiem , nie znam się, nie orientuję się, zarobiony jestem). Зрештою, я бачила також звукооператорів у футболках із такими написами, і взагалі цей вислів можна використати в будь-якій ситуації, коли нас хтось запитує про щось, на що ми не маємо відповіді.
Переклав Андрій Савенець
