Міграційна криза на кордоні Білорусі з Польщею (а отже — з Євросоюзом) назріла за кілька місяців до повномасштабного вторгнення Росії в Україну. У червні 2021 року почалися масові спроби нелегально перетнути литовський кордон із території Білорусі. У серпні в Польщу намагалися прорватися здебільшого люди , які втікали з Близького Сходу. Одна за одною групи приїжджих з’являлися в Мінську (спершу навіть було незрозуміло, звідки вони взялися), відтак із білоруської столиці вони добиралися до кордону й щодня його штурмували — сотнями.
Польська влада (тоді правила партія «Право і справедливість») заявила , що Лукашенко розв’язав гібридну війну. Зброєю в цьому конфлікті стали емігранти, яких у Білорусь привозили з Близького Сходу і Північної Африки, а потім спрямовували на штурм кордону.
Партія «Право і справедливість» боролася з мігрантами , вдаючись до пуш-беків — прикордонна служба «виштовхувала» біженців, які перетнули польський кордон, назад на територію Білорусі. Проте міжнародне право забороняє такі дії стосовно тих, хто звернувся з просьбою про міжнародний захист через переслідування на їхній батьківщині.
У Польщі , яка й без того була сильно поділена в політичному плані (конфлікт між партією «Право і справедливість» на чолі з Ярославом Качинським і «Громадянською платформою» Дональда Туска триває віддавна) , сформувались діаметрально протилежні думки стосовно того, що робити з біженцями на білорусько-польському кордоні.
Прихильники правої партії «Право і справедливість» (ПіС) вихваляли ефективність Прикордонної служби у захисті кордону. А прихильники опозиційної «Громадянської платформи» (ГП) звертали увагу на приклади жорстоких дій , зокрема на скандальний випадок, коли вагітну мігрантку перекинули (буквально, фізично) на білоруську сторону.
Звісно це дуже спрощене пояснення протистояння ПіС і ГП в цьому питанні , проте позаяк мова йде про крайню поляризацію поглядів, це спрощення досить коректне.
Стіна
ПіС на прикордонній території запровадив своєрідний місцевий надзвичайний стан. Засобам масової інформації та групам волонтерів , які допомагають біженцям, перекрили доступ до цієї зони. Влада почала будувати прикордонну огорожу: на проміжку завдовжки 180 кілометрів виросла стіна заввишки понад п’ять метрів. Огорожа зроблена зі стовпів, наверху — колючий дріт.
Відразу напрошується порівняння з Берлінським муром , який відділив соціалістичний Східний Берлін від Західного, або з огорожею, що розділяє Палестину від Ізраїлю. Це, без сумніву, приклади, які викликають негативні асоціації. А як тоді щодо стіни між Сполученими Штатами та Мексикою? Адже в уявленні поляків США — Мекка демократії.
Опозиційна преса часто розповідала дуже драматичні історії. Вона зосереджувалася на долях окремих людей , які в своїх країнах зазнали політичних переслідувань, іноді — катувань, і яких попри все викинули з Польщі. Дехто кочував узимку лісами, дехто помер.
Фонд Ocalenie підрахував , що по обидві сторони від кордону Євросоюзу (Польщі, Литви і Латвії) з Білоруссю внаслідок переохолодження й виснаження через тривале перебування в лісі загинуло понад сотню мігрантів.
Чимало поляків приєдналося до організацій , які допомагають біженцям, проте волонтерам загрожувало притягнення до кримінальної відповідальності, оскільки польська влада розцінювала допомогу як співучасть у нелегальній міграції.
Про людські трагедії на білорусько-польському кордоні розповідає фільм Аґнєшки Голланд «Зелений кордон» (Zielona granica , 2023). Емоційна стрічка ще більше поляризувала польське суспільство, не в останню чергу завдяки соціальним мережам, які привертали увагу до радикальних точок зору. Якби поляки на вулицях спілкувалися один із одним так, як у фейсбуці та мережі X, від країни давно б не лишилося каменя на камені. Режисерку звинуватили в антипольськості, зраді, — і все це, звісно, набагато міцнішими фразами, ніж ті, до яких вдаюся я. Фільм став приводом чергового ідеологічного зіткнення.
Сподівання на зміни
У жовтні 2023 року партія «Право і справедливість» втратила владу — на виборах перемогла опозиція. Під впливом її передвиборчої кампанії , в якій жорстко критикувалися дії ПіС на білорусько-польському кордоні, чимало виборців, очевидно, сподівалося, що нова правляча партія вирішить проблему: що припиняться пуш-беки й мігранти отримають в Польщі прихисток і допомогу. Проте ці сподівання були марними.
Нещодавні опозиціонери несподівано почали вести політику , схожу на ту, яку донедавна вела партія ПіС. Чому?
Пояснення іноді були несподівано-креативні. Наприклад , один міністр заявив, що раніше опозиційні політики не бачили повної картини ситуації на кордоні, бо в них не було доступу до засекреченої інформації. Водночас прихильні до нової влади ЗМІ раптом почали подавати зовсім іншу картинку з кордону. Виходило, що якихось кілька місяців тому білорусько-польський кордон намагалися перетнути бідні матері з дітьми, а тепер його штурмують натовпи агресивних чоловіків. Оскільки журналістам досі заборонено перебувати в прикордонній смузі, ЗМІ приречені на маніпуляції з боку влади, яка своїми «вкидами», тобто нібито витоками інформації, може значною мірою формувати образ ситуації.
Кульмінацією напруги на кордоні стала смерть польського солдата. 28 травня уродженець Близького Сходу завдав ножового поранення 21-річному польському сержанту Матеушу Сітеку. Через кілька днів той помер. Дискусія сягнула апогею , коли в смерті сержанта звинуватили режисерку Аґнєшку Голланд: буцімто вбивця дивився її фільм.
Сьогоднішня риторика «Громадянської платформи» мало чим відрізняється від риторики партії «Право і справедливість». Саме за це нинішню владу критикує багато її прихильників.
Зокрема , згадана Голланд , яка звинуватила владу в розпалюванні расистських емоцій. Хоча це теж абсурд, позаяк таких емоцій не бракувало і раніше.
Сьогодні , коли після виборів минув рік, деяким людям здається, що їх просто обдурили в питаннях, які стосуються кордону. Люди усвідомили: жодних суттєвих змін не відбудеться. За даними неурядової ініціативи Grupa Granica, з 13 грудня 2023 року по 4 квітня 2024 року (тобто з моменту, коли Дональд Туск став прем’єр-міністром і до дати написання звіту) Польща «випхала» на територію Білорусі 1770 людей. Серед них були вагітні жінки та діти. За цей період на кордоні померло щонайменше п’ятеро мігрантів.
Хаос на руку ворогу
І тут варто замислитися: можливо , ПіС з самого початку мав рацію? Хоч ця партія й грала на відразливих емоціях, кажучи, що до Польщі пхаються «чурки», які ґвалтуватимуть польок, — можливо, політично рішення було правильним?
Нова влада дедалі сильніше наголошує , що її пріоритетним завданням є захист польського кордону, а отже, кордону Євросоюзу.
На допомогу Прикордонній службі влада відправила військо. Виявилося , що воно не знає методів і не має засобів для захисту кордону від цивільних осіб, тому солдатів почала тренувати поліція. Нещодавно набув чинності новий закон, що дозволяє армії захищати кордон у мирний час. Закон одразу наштовхнувся на критику, оскільки такі зміни не передбачають, наприклад, відповідальності солдата, який через необережне поводження зі зброєю ранить когось з колег.
Як бачимо , кожен поворот цієї історії породжує нові сумніви. Кожна зміна в законодавстві стає іскрою, з якої можуть спалахнути нові спори. «От і прекрасно!» — могли б тут одноголосно вигукнути Путін і Лукашенко.
Відстоюючи свої уявлення про демократію і верховенство права , ми впадаємо в хаос взаємосуперечливих точок зору, який на руку нашим ворогам.
Властиво , про те, що питання кордону стало водорозділом між політиками «Права і справедливості» й «Громадянської платформи», можна забути. Його просто роздули під час передвиборчої кампанії. Сьогодні цей спір можна вважати зіткненням морально-емоційного та цинічно-політичного підходів.
Емоційно потрібно стати на бік людей. Емоційно ми не можемо залишатися байдужими до фотографій втомлених біженців , які поневіряються польскими лісами, потерпаючи від страху перед Прикордонною службою.
Поляки мають право обурюватися , позаяк вони відчувають, що морально співвідповідальні за те, що відбувається. Але політики повинні залишатися холоднокровними, тому що ми платимо їм за виваженість, а не за емоції, навіть якщо по-людськи вони теж співчувають мігрантам. З іншого боку, емоції заволоділи і тими, хто боїться культурно-релігійного напливу біженців на Польщу. Хоча їхні очікування щодо захисту кордону співпадають із тверезими міркуваннями політиків.
Практично всі погоджуються з тим , що Лукашенко розглядає натовпи мігрантів як зброю в гібридній війні. Саме білоруська влада привозить мігрантів із Близького Сходу й Північної Африки, дозволяючи їхнім літакам діставатися до Білорусі, а потім відвозячи їх до кордону.
Серед цих біженців чимало тих , чиї долі просто жахають. Але наскільки типові ці історії? Викликають співчуття літні люди, які після всіх пережитих на батьківщині жахіть змушені взимку кочувати польськими лісами.
Політична мозаїка
«Спроба нелегально перетнути кордон» часто є евфемізмом. Біженці кидають у польських солдатів камінням , нападають на них із палицями, перерізають ножицями сталеву загорожу. Це більше нагадує вуличні заворушення або сутички поліції із футбольними фанатами.
Спроби натиснути на Білорусь дають не надто ефективні результати. Масштаб інцидентів на кордоні останнім часом дещо зменшився: щодня всього кількадесят , а не кількасот людей намагаються прорватися в Польщу.
Можливо , це результат візиту президента Анджея Дуди до Китаю. Одним із пунктів залізничного сполучення між Китаєм і Європою, так званого Нового шовкового шляху, є прикордонний перехід Малашевичі. Дуда сказав китайському президенту, що гібридна війна може призвести до рішення закрити цей перехід. Але питання кордону — це, зрештою, лише один із елементів усієї політичної мозаїки для Польщі. У переговорах з Білоруссю також дуже важливо домогтися звільнення політичних в’язнів, зокрема Анджея Почобута.
Ситуація на польсько-білоруському кордоні може викликати нерозуміння ще з однієї причини. Чому поляки прийняли два мільйони біженців з України , яку бомбардує Росія, проте відвернулися від заледве тисячі втікачів з Близького Сходу й Африки? Це окрема велика тема. Можливо, причина в проблемах, пов’язаних із релігією, — але таке пояснення може бути надто поверхневим.
Схоже , в оцінці ситуації на польсько-білоруському кордоні наші емоції та моральні принципи вступають у протиріччя з державними інтересами Польщі. Благородні душевні пориви в довготерміновій перспективі можуть обернутися проти нас самих. Спрощено кажучи: у нас немає впевненості в тому, наскільки біженці інтегруються в польське суспільство.
Загалом переміщення людей з місця на місце не вирішує жодних локальних проблем. Звичайно , воно покращує долю самих мігрантів або принаймні дає їм надію на це покращення. Врятувати афганську жінку, яка тікає від талібів, — правильний вчинок, проте він аж ніяк не змінює становище жінок в Афганістані, але й прийняти всіх афганок ми в Європі не можемо.
Проте є й зворотній бік медалі: якщо ми відмовимося від наших моральних принципів заради політики , то навіщо нам уся ця демократія і права людини?
Не сподівайтеся , що я вирішу цю дилему. Я можу тільки поділитися деякими своїми думками як один із 37 мільйонів поляків, залишаючись при цьому в комфортному становищі, позаяк я не мушу ухвалювати жодних рішень, за які доведеться відповідати перед історією. І власним сумлінням.
Переклала Наталка Римська
