Уперше за останні вісім років у Польщі сформувалася урядова коаліція з досить складною внутрішньою структурою. Звісно, партія «Право і справедливість» (ПіС) також формально створювала так звану коаліцію або ж уряд «Об’єднаних правих» із меншими партіями (як-от «Солідарна Польща» Збіґнєва Зьобра). І до цього, у ХХІ столітті, в Польщі існували складні та важкі для формування урядові коаліції (наприклад, коаліція ПіС із «Лігою польських родин» і «Самообороною» 2005 року) і навіть уряди (Союзу демократичних лівих сил, «Унії праці» та Польської селянської партії 2001 року). Проте створення коаліції ще ніколи не супроводжувалося таким шквалом емоцій і такою великою кількістю невідомих.
На перший погляд, справа була досить проста. Опозиційні сили, себто Громадянська коаліція (ГК), «Третій шлях» (альянс «Польщі 2050» Шимона Головні та Польської селянської партії на чолі з Владиславом Косіняком-Камишем) і «Ліві», йшли на вибори під знаменом «усунення ПіС від влади». Вони уклали спільний Сенатський пакт, тобто домовленість, яка передбачала, що в кожному окремому виборчому окрузі від опозиційних партій ітиме один кандидат.
У Польщі вибори до Сенату (верхньої палати парламенту) відбуваються по-іншому, ніж вибори до Сейму, позаяк в одномандатних округах обирають лише по одному сенатору. Щоб уникнути братовбивчого протистояння, опозиційні партії узгодили, в яких округах вони висуватимуть по одному домовленому кандидату. Це забезпечило їм блискучу перемогу на виборах до Сенату.
На набагато важливіших виборах до Сейму три основні опозиційні сили йшли не разом. А проте й не окремо. Адже особливо наприкінці передвиборчих перегонів протиріччя між опозиційними партіями стихли, а вістря виборчої кампанії кожної з опозиційних партій було спрямоване лише проти ПіС. Це також принесло їм успіх. Щоправда, ПіС усіх випередив, здобувши найбільше мандатів — 194. Цього недостатньо, щоб правити самостійно, проте жодна партія не хоче формувати коаліцію з ПіС. В принципі це вже було ясно наприкінці виборчої кампанії. Опозиційні сили (ГК, «Третій шлях» та «Ліві») заявили, що сформують спільний уряд на чолі з прем’єр-міністром Дональдом Туском. Щоб підсилити меседж про створення коаліції партій, які нещодавно були опозиційні, а невдовзі стануть правлячими, вони анонсували підписання коаліційної угоди. Електорат теж очікував такої домовленості.
Після виборів 15 жовтня потрібна була конкретика. Особливо з огляду на побоювання частини виборців, що якась опозиційна партія або окремі депутати «зрадять» і підуть на домовленості з ПіС, даючи партії Ярослава Качинського шанс залишитися при владі.
Зрештою, такою була логіка спекуляцій у ЗМІ, які підігрівав ПіС та державний телеканал TVP. І про це, зокрема, свідчить той факт, що президент Анджей Дуда довірив місію сформувати уряд Матеушу Моравецькому, прем’єр-міністру від ПіС. Сам Моравецький, всупереч фактам, стверджував (і стверджує досі), що сформує уряд і набере необхідну для цього кількість депутатів. Це, звісно ж, нереально. Особливо після підписання коаліційної угоди опозиційних партій. Сам президент Анджей Дуда заявляв, що ПіС виграв вибори і на ньому лежатиме місія сформувати уряд, а опозиція — це всього лише три партії, не пов’язані жодною угодою. Тож така угода постала. Щоб покласти край спекуляціям, буцімто ПіС може сформувати уряд. І щоб показати: коаліція опозиційних партій уже за два-три тижні стане правлячою.
Підписана 10 листопада коаліційна угода покликана продемонструвати не тільки бажання співпрацювати та сформувати уряд, але й визначити цілі нової влади. Вона має закріпити обіцянки, дані опозицією під час виборчої кампанії. Угода, яка складається з 24 пунктів, стане орієнтиром для майбутнього уряду та вказуватиме (хоча й дуже узагальнено) основні напрямки діяльності в найважливіших сферах.
Безпека
Уже в першому пункті угоди наголошено на необхідності забезпечити безпеку Польщі та окреслено міжнародну ситуацію як складну. У ньому йдеться про загрозу Польщі, яку несе повномасштабна агресія РФ проти України. Партнери по коаліції зобов’язуються вибудовувати безпеку країни шляхом зміцнення позицій Варшави в НАТО та ЄС, а також підсилити та модернізувати польські збройні сили.
По суті, це повторення (може, за винятком акцентів на співпраці з ЄС) напрямів політики ПіС у сфері безпеки. Нехай і з по-іншому розставленими акцентами та чітким курсом на деполітизацію армії як одну з цілей. Оскільки східна політика Польщі тісно переплетена зі сферою безпеки, можна очікувати продовження підтримки України та протидії російській агресії (у різних площинах, зокрема, коли мова йде про Білорусь), але з активнішою участю в європейській та трансатлантичній співпраці.
Однак це єдиний із 24 пунктів угоди, в якому порушено питання міжнародної та почасти східної політики. Звісно, якщо не враховувати, що в інших пунктах часто звучать посилання на необхідність змін у польському законодавстві, які уможливлять отримання коштів від Євросоюзу, а це своєю чергою пов’язане з політикою Польщі в ЄС. Однак, окрім цих скромних згадок про питання зовнішньої безпеки та проблеми, пов’язані з коштами ЄС, міжнародна політика в коаліційній угоді, по суті, не фігурує.
Верховенство права
У коаліційній угоді наголошується на необхідності відновлення верховенства права, тобто де-факто згортання всіх реформ попередньої команди у сферах судочинства та юстиції. Нова коаліція має намір перевірити те, як призначають суддів, запропонованих ПіС, змінити систему функціонування Національної ради судочинства (органа, що оцінює, наскільки законодавчо правомірними є рішення парламенту і виконавчої влади). Також коаліція планує розглянути ситуацію у Верховному суді. Необхідність таких змін пов’язана з головним гаслом опозиції, особливо Дональда Туска: щоб Польща врешті отримала кошти Євросоюзу з фонду Національного плану відбудови (вони заблоковані відтоді, як Брюссель визнав судову реформу ПіС такою, що суперечить принципам ЄС).
Соціальні питання
Коаліційна угода сильно сконцентрована на соціальних питаннях. У ній ідеться, наприклад, про необхідність підтримки важливих для функціонування держави професій (наприклад, вчительської), збільшення зарплати та покращення ситуації у сфері охорони здоров’я. Цікаво, що в угоді, яка обіцяє підтримку освіти, йдеться не тільки про необхідність вивчення нових технологій та англійської мови в початкових школах, але й про те, що потрібно обмежити навантаження на дітей, пов’язане з домашніми завданнями. За даними Інституту освітніх досліджень, середньостатистичний 15-річний польський підліток виконує домашні завдання на дві години довше, ніж учні з інших країн Організації економічного співробітництва та розвитку. Розв’язати це питання — одна з обіцянок виборчої кампанії.
Угода також передбачає зміцнення прав жінок і боротьбу з дискримінацією за ознакою статі чи сексуальної орієнтації. А втім, у результаті компромісу між очікуваннями «Лівих», що новий Сейм передусім візьметься за лібералізацію законодавства про аборти, і більш консервативної частини коаліції — питання абортів в умові не порушене. Проблема заборони абортів, запровадженої ПіС, була одним із найгостріших питань у протистоянні партії Качинського та опозиції (в її широкому розумінні).
Екологія та економіка
Велику увагу в угоді присвячено екологічним питанням, зокрема необхідності обмежити вирубування дерев на заповідних та унікальних лісових територіях. Це також стане відкиданням попередньої політики ПіС. В останні роки суспільство гостро критикувало інтенсивну експлуатацію лісів та вирубування дерев. За даними Головного статистичного управління, 2022 року отримано понад 44 мільйони кубічних метрів деревини (на 5,7 % більше порівняно попереднім роком). 2021-го було понад 42 мільйони кубічних метрів деревини (на 6,5 % більше порівняно з 2020 роком). Припинення вирубування і притягнення до відповідальності тих, хто ухвалював рішення про експлуатацію лісів, стало одним з головних передвиборних гасел усіх опозиційних партій.
Угода також робить реверанси в сторону підприємців, обіцяючи їм певні податкові пільги та загалом запроваджуючи прозору податкову систему. Також партнери по коаліції домовилися вирішити одну з найгостріших проблем останніх місяців — питання українського зерна. Під час виборчої кампанії воно розрослося до масштабів великої проблеми, яка спричинила дипломатичний конфлікт між Польщею та Україною і, незважаючи на те, що Варшава суттєво підтримує воюючий Київ, призвело до наростання неприязні й недобрих емоцій між поляками та українцями.
Угода передбачає, що Польща розширить транспортну інфраструктуру для українського зерна та суворо контролюватиме його транзит таким чином, щоб Україна не зазнала втрат, але й щоб українське зерно не переповнювало польський ринок, завдаючи шкоди польським фермерам. Також партнери по коаліції зобов’язуються деполітизувати державні підприємства, тобто вивести з їхнього правління політиків і політичних призначенців.
Культура
Врешті угода обіцяє велику підтримку культури та митцям (зокрема шляхом врегулювання професійного статусу діячів культури), а також деполітизацію державних ЗМІ. Тут передусім ідеться про зміни на державному телебаченні TVP, яке останніми роками стало агресивним пропагандистським рупором правлячої партії.
Дуже коротко, але конкретно в угоді йдеться про підтримку процесу відокремлення Католицької церкви від держави, хоча й без уточнення, як саме він відбуватиметься.
Державні служби
Партнери по коаліції зобов’язуються покращити та деполітизувати державні та спеціальні служби, передусім ліквідувати одну зі спецслужб — Центральне антикорупційне бюро (ЦАБ). На думку сьогоднішньої все ще опозиції, це бюро, діючи в інтересах ПіС, стежило за опозиційними політиками. Повноваження ЦАБу в боротьбі з корупцією передадуть іншим спеціальним та поліційним службам.
Соціальна політика
Угода окреслює низку цілей у сфері соціальної політики: підтримку пенсіонерів та тих, хто отримує соцдопомогу; більшу участь держави в житловій політиці (зокрема, сприяння зростанню кількості приватних квартир та будівництву державного та соціального житла); розбудову транспортної системи, передусім залізниці та місцевого транспорту.
У більш системних питаннях, які стосуються державного ладу, угода передбачає підтримку децентралізації держави, що на практиці означатиме зміцнення позицій місцевого самоврядування, які за правління ПіС були маргіналізовані. Децентралізація відбуватиметься головним чином завдяки залученню великих коштів із ЄС та держбюджету.
* * *
Загалом коаліційна угода — системний набір обіцянок, даних під час виборчої кампанії. Деякі її пункти — очевидний результат компромісів між програмними положеннями Громадянської коаліції Дональда Туска, «Третього шляху» Шимона Головні та «Лівих». Це найбільш помітно у світоглядних питаннях (наприклад, в проблемі абортів, яка в умові замовчана).
Підписання угоди — це щось нове в польській політиці. Можливо, вона не настільки конкретна та детальна, як, наприклад, у Німеччині, де при формуванні урядових коаліцій такі угоди є нормою. Проте наявні в ній 24 пункти, в яких окреслено цілі коаліції, чинитимуть тиск і змушуватимуть владу втілювати передвиборчі обіцянки.
Що стосується кадрових питань, — угода не визначає складу уряду. Якщо, звісно, не враховувати заяву, що прем’єр-міністром коаліції буде Дональд Туск (лідер найбільшої партії коаліції, ГК), а віцепрем’єрами — Владислав Косіняк-Камиш (з «Третього шляху» — Польської селянської партії) та Кшиштоф Ґавковський (від «Лівих»). В угоді заявлено, що Шимон Головня з «Третього шляху» — кандидат на посаду маршалка Сейму, а Малґожата Кідава-Блонська з ГК — маршалка Сенату. Таким чином кожна партія, що входить до коаліції, отримає впливову посаду в уряді та парламенті. Кандидатури очільників окремих міністерств ще будуть визначатися.
Коаліційна угода вже пройшла своє перше серйозне випробування, коли 13 листопада на першому засіданні нового Сейму коаліція без проблем обрала маршалком Сейму Шимона Головню, а маршалком Сенату — Малґожату Кідаву-Блонську. Однак справжня перевірка «дороговказів» коаліційної угоди ще попереду. Йдеться про формування уряду й передусім — проведення реальної політики.
Переклала Ірена Шевченко
