У київському Інституті рукописів при Національній бібліотеці , у відділі «Гоголіана» зберігаються унікальні документи про сім’ю та предків Миколи Васильовича Гоголя. 1920 року їх передав на зберігання син молодшої сестри письменника Василь Якович Головня. Збереглася, наприклад, сторінка з метричної книги Спасо-Преображенської церкви містечка Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії. У ній запис: «Березня 20. У поміщика Василя Яновського народився син Микола , охрещений 22-го». Хоча офіційне прізвище батька було Гоголь-Яновський , тут, як і в багатьох інших ранніх документах, згадується лише друга його частина.
У «Щоденнику» за 1821 рік , заповненому вчителем Ніжинського ліцею, непосидючий 12-річний Микола згадується частіше за інших дітей, які «отримали гідне покарання за погану поведінку» і залишені без обіду. Наприклад: «М. Яновський за те , що під час класу священника займався з іграшками, був без чаю». Є й листи підлітка до батьків , підписані «М. Яновський».
У Санкт-Петербурзі багато літераторів знали юного генія як Яновського (під таким прізвищем він , наприклад, був відомий Євґєнію Баратинському, який захоплювався «Вечорами на хуторі біля Диканьки»), проте нерідко вживали й варіант Гоголь-Яновський.
6 лютого 1832 року Микола Васильович із Санкт-Петербурга відправив в рідну Василівку звісточку матері:
Дуже шкодую , що не дійшов до мене ваш лист, написаний після того, як ви отримали посилку. Щоб запобігти таким безладам, надалі прошу адресувати мені просто — Гоголю, тому що кінчик мого прізвища не знати куди подівся. Можливо, хтось підняв його на великій дорозі і носить, як свою власність. Хай там як, тільки я тут нікому не відомий під прізвищем Яновський і листоноші майже ніколи не можуть мене віднайти під цією вивіскою.
Письменник починає підписувати всі свої твори і листи першою частиною прізвища — Гоголь.
Польська шляхта , українське козацтво
Опанас Дем’янович Яновський , дід Гоголя, який народився 1738 року, був вихідцем із польської шляхти. Він закінчив Київську духовну академію і вільно володів п’ятьма мовами: російською, латиною, грецькою, німецькою та польською. Він служив у Генеральній військовій канцелярії на посаді полкового писаря, вийшов у відставку в званні секунд-майора. Саме у нього вперше в родині з’явилося подвійне прізвище: Гоголь — по матері і Яновський — по батькові.
Польське походження діда зіграло певну роль у житті письменника. Відомо , що 1833 року Микола Васильович Гоголь хотів працювати на кафедрі всесвітньої історії в щойно відкритому Київському університеті. У грудні він пише із Санкт-Петербурга своєму другові Михайлу Олександровичу Максимовичу, який невдовзі став першим ректором цього університету:
...туди , туди! У Київ , у старовинний чудовий Київ! Він наш, він не їхній, — хіба ні? Там або навколо нього діялись діла країни нашої... Так, буде славно, якщо ми з тобою займемо київські кафедри, багато добра можна буде наробити. А нове життя серед такого хорошого краю! Там можна оновитися всіма силами...
Однак після польського повстання 1830 – 1831 років у Російській імперії було суворо заборонено брати поляків на державну службу. Опікун Київського навчального округу викреслив прізвище Гоголя-Яновського зі списку представлених йому на розгляд кандидатур майбутніх викладачів університету. Йому було достеменно відоме польське коріння кандидата , як і те, що мати письменника, Марія Іванівна Косяровська, до свого раннього заміжжя у 14 років виховувалася в будинку батьків двоюрідного брата — генерал-майора Андрія Андрійовича Трощинського , одруженого з онукою останнього короля Польщі Станіслава Понятовського.
Батьки Гоголя. Джерело: Музей-заповідник Миколи Гоголя (село Гоголеве , Україна)1902 року в «Полтавських губернських відомостях» вийшла стаття про предків письменника , де було зазначено, що рід Гоголів-Яновських бере початок від Івана (Яна) Яковича, вихідця з Польщі, який 1695 року був призначений до Троїцької церкви міста Лубен вікарним священником.
Продовжувачем роду та наступником духовної влади став його син Даміан Іоаннів Яновський , священник кононовської Успенської церкви. Син о. Даміана — Опанас Даміанович, уже Гоголь-Яновський, секунд-майор, син його — Василь, онук — Микола, письменник.
Дружиною Опанаса Даміановича Гоголя-Яновського , себто бабусею письменника, була Тетяна Семенівна Лизогуб. Вона походила зі знатних козацьких родів часів Гетьманщини: наказного гетьмана Михайла Дорошенка і правобережного гетьмана Петра Дорошенка, а також наказного гетьмана Якова Лизогуба та лівобережного гетьмана Івана Скоропадського.
Що стосується предків Гоголя по жіночій лінії , то полковник переяславський Василь Танський походив з відомого польського роду і залишив Польщу в той час, коли Петро Великий озброївся проти претендента на польський престол, Лєщинського.
Виходить , що письменник — нащадок чотирьох полковників: чернігівського — Юхима Лизогуба, ніжинського — Степана Забіли, київського — Михайла Танського і переяславського — Василя Танського. По батьківській лінії він — онук секунд-майора Опанаса Гоголя-Яновського, по материнській — офіцера лейбгвардії Ізмаїльського полку Івана Матвійовича Косяровського. По тій самій лінії він споріднений із Мазепою, Павлом Полуботком і Семеном Палієм. Є серед предків Гоголя і татари — до них сходить рід Шостак , його бабусі по лінії матері.
Ксьондзи та чарівність польської мови
Про польське коріння Миколи Васильовича добре знали його сучасники , зокрема княгиня Зінаїда Олександрівна Волконська, з якою він познайомився в Римі 1837 року. Вона була католичкою, одержимою палким бажанням залучити в лоно Римської церкви інших, в тому числі молодого письменника. Для цього княгиня познайомила його з ксьондзами, польськими емігрантами — Пйотром Семененком і Ієронімом Кайсевичем. Обидва брали участь у повстанні 1830 – 1831 років, а пізніше стали членами нового католицького чернечого ордену, заснованого в Парижі Боґданом Янським, другом Міцкевича. Релігійне братство вбачало своє завдання в тому , щоб сприяти духовному відродженню та згуртовуванню еміграції для продовження боротьби.
Познайомилися з Гоголем , малоросом, обдарованим великоруським письменником, який одразу проявив велику схильність до католицизму і Польщі, здійснив навіть вдалу подорож до Парижа, щоб познайомитися з Міцкевичем та Богданом Залеським.
Семененко із Риму написав своєму вчителю Янському про Гоголя:
У нього благородне серце , до того ж він молодий; якщо з часом на нього глибше вплинути, то, можливо, він виявиться не глухим до істини і всією душею звернеться до неї… Звісно ж, ми розмовляли про слов’янські справи. Гоголь виявився зовсім без забобонів і навіть, можливо, у глибині в нього дуже чиста криється душа.
Вміє польською, себто читає. Довго говорили про «Небожественну комедію», «Тадеуша» та інше. Гоголь сказав, що читає Мєрославського і той йому подобається… Заради цього ми йому — про Вротновського та Мохнацького. Останнього заради мови та стилю. Це особливо захопило Гоголя, він хотів би пройнятися силою польської мови.
Обидва місіонери всіляко намагалися створити враження , ніби Гоголю залишався лише один крок до переходу в католицтво. Вони, вочевидь, неправильно сприйняли співчуття Гоголя до поляків у їхній боротьбі за свободу та його любов до польської літератури.
У простоті серця він зізнався , що польська мова видається йому більш звучною, ніж руська. «Довго, — сказав він, — я в цьому пересвідчувався, намагався бути абсолютно неупередженим і врешті-решт прийшов до такого висновку». І додав: «Знаю, що всюди це бачать інакше, особливо в Росії. Проте мені видається правдою те, що я говорю».
В останньому листі польських ченців до їхнього патрона , в якому згадується ім’я Гоголя, йшлося:
Займається Гоголь руською історією. У цій царині у нього дуже світлі думки. Він добре бачить , що немає цементу, який би зв’язував цю потворну глибу. Згори тисне сила, але всередині немає духу. І кожен вигукує: «У вас, у вас, що за життя?! Після втрати стількох сил! Удар, який повинен був вас знищити, підніс вас і оживив. Що за люди, що за література, що за надії! Нечувана річ!»Із книжки Вікєнтія Вєрєсаєва «Гоголь у житті» (1933)
Проте невдовзі монахи переконалися , що письменник, при всьому своєму зацікавленні Польщею, був безнадійним об’єктом для місіонерства — про перехід у католицтво не було й мови. Після цього вони припинили будь-які розмови про релігію, а потім і взагалі зустрічі з ним.
Сімейна пам’ять
У серпні 1980 року я поїхала в гості до онуки Єлизавети Василівни Гоголь , троюрідної племінниці письменника — 93-річної полтавки Софії Миколаївни Данілевської (уродженої Бикової), щоб уточнити деякі деталі його біографії.
Зі слів моєї матері відомо , що Микола Васильович народився в будинку генеральші Протасової. Батько Гоголя, Василь Опанасович, був відомим письменником, дружив із Котляревським, Капністом, добре знав Ґнідича і Наріжного. А дід та прадід читали в оригіналі твори Платона, Плутарха, Вольтера і Руссо. Мати Марія Іванівна походила з багатого роду Косяровських-Щербаків. Майже 4 тисячі подарував їй на облаштування господарства дядько — колишній міністр юстиції та сенатор Дмитро Прокопович Трощинський, статс-секретар Катерини I. При хрещенні моєї бабусі він сам тримав її на руках, а хрещеною матір’ю була Ольга Дмитрівна, онука останнього короля Польщі Станіслава Понятовського.
Відомо також , що батько письменника ставив на сцені театру Трощинського власні п’єси російською та українською мовами, а мати нерідко виступала в головних ролях, позаяк була не тільки вродливою, а й талановитою. Вона часто листувалася з рідними та з багатьма письменниками.
У будинку сенатора Гоголь із дитинства споглядав картини англійських , французьких, голландських художників, чув музику Баха, Бетховена, Моцарта у виконанні домашнього оркестру, а в парку милувався італійською скульптурою. З колиски поруч з Нікошею завжди була Катерина Іванівна Косяровська, рідна сестра його матері. Вона мала чудовий голос і унікальну пам’ять. Від неї і матері Гоголь почув сотні українських народних пісень, повір’їв, звичаїв, кумедних історій, які пізніше увійшли у його повісті.
Досі точаться суперечки: Гоголь — український чи російський письменник, але я вважаю, що Польща теж може по праву пишатися цим генієм! У вітальні батьківського дому висів польський герб роду Яновських. Ольга Василівна, молодша сестра письменника, говорила, що Танські — теж вихідці з Польщі. Всі вони були офіцерами і служили в кавалерії.
Яструб та корона
У серпні 1994 року я приїхала до Любліна , щоб попрацювати у бібліотеці університету імені Марії Кюрі-Склодовської. Там мені до рук потрапили томи книг «Польські герби» , видані у Варшаві в 1839 – 1845 і в 1899 – 1914 роках. У них прізвище Яновських, які мали герб «Ястшембець» («Яструбець»), та дід письменника згадуються з 1376 року. Відомо, що в Польщі мешкав Прокоп Яновський та Ян — їхні імена дід письменника вказав у документі 1788 року.
Родовий герб Гоголів-Яновських. Джерело: ВікіпедіяЯк свідчать польські документи , родоначальником роду Гоголів був Іоанн Гоголь (помер близько 1602 року) — архімандрит Кубинського монастиря, православної віри. 1595 року король призначив його єпископом Пінським і Туровським.
Внутрішня частина родового польського герба Гоголів та Яновських — «Ястшембець» — складається з бойового щита з синім полем. У центрі розташована підкова кінцями догори , всередині — чотирикутний кавалерійський хрест. Зовнішня частина герба, металевий шолом, — символ лицарського походження. Над ним зображена шляхетська корона, на ній яструб, що в пазурах тримає зменшену підкову з хрестом. Увесь герб обрамлений лавровими гілками.
Досі сім грецьких міст борються за почесне право називатися батьківщиною Гомера. Так само і трьом країнам: Україні , Росії та Польщі — і по крові, і по мові належить великий письменник Микола Васильович Гоголь.
Переклала Ірена Шевченко
