У київському Інституті рукописів при Національній бібліотеці, у відділі «Гоголіана» зберігаються унікальні документи про сім’ю та предків Миколи Васильовича Гоголя. 1920 року їх передав на зберігання син молодшої сестри письменника Василь Якович Головня. Збереглася, наприклад, сторінка з метричної книги Спасо-Преображенської церкви містечка Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії. У ній запис: «Березня 20. У поміщика Василя Яновського народився син Микола, охрещений 22-го». Хоча офіційне прізвище батька було Гоголь-Яновський, тут, як і в багатьох інших ранніх документах, згадується лише друга його частина.
У «Щоденнику» за 1821 рік, заповненому вчителем Ніжинського ліцею, непосидючий 12-річний Микола згадується частіше за інших дітей, які «отримали гідне покарання за погану поведінку» і залишені без обіду. Наприклад: «М. Яновський за те, що під час класу священника займався з іграшками, був без чаю». Є й листи підлітка до батьків, підписані «М. Яновський».
У Санкт-Петербурзі багато літераторів знали юного генія як Яновського (під таким прізвищем він, наприклад, був відомий Євґєнію Баратинському, який захоплювався «Вечорами на хуторі біля Диканьки»), проте нерідко вживали й варіант Гоголь-Яновський.
6 лютого 1832 року Микола Васильович із Санкт-Петербурга відправив в рідну Василівку звісточку матері:
Дуже шкодую, що не дійшов до мене ваш лист, написаний після того, як ви отримали посилку. Щоб запобігти таким безладам, надалі прошу адресувати мені просто — Гоголю, тому що кінчик мого прізвища не знати куди подівся. Можливо, хтось підняв його на великій дорозі і носить, як свою власність. Хай там як, тільки я тут нікому не відомий під прізвищем Яновський і листоноші майже ніколи не можуть мене віднайти під цією вивіскою.
Письменник починає підписувати всі свої твори і листи першою частиною прізвища — Гоголь.
Польська шляхта, українське козацтво
Опанас Дем’янович Яновський, дід Гоголя, який народився 1738 року, був вихідцем із польської шляхти. Він закінчив Київську духовну академію і вільно володів п’ятьма мовами: російською, латиною, грецькою, німецькою та польською. Він служив у Генеральній військовій канцелярії на посаді полкового писаря, вийшов у відставку в званні секунд-майора. Саме у нього вперше в родині з’явилося подвійне прізвище: Гоголь — по матері і Яновський — по батькові.
Польське походження діда зіграло певну роль у житті письменника. Відомо, що 1833 року Микола Васильович Гоголь хотів працювати на кафедрі всесвітньої історії в щойно відкритому Київському університеті. У грудні він пише із Санкт-Петербурга своєму другові Михайлу Олександровичу Максимовичу, який невдовзі став першим ректором цього університету:
...туди, туди! У Київ, у старовинний чудовий Київ! Він наш, він не їхній, — хіба ні? Там або навколо нього діялись діла країни нашої... Так, буде славно, якщо ми з тобою займемо київські кафедри, багато добра можна буде наробити. А нове життя серед такого хорошого краю! Там можна оновитися всіма силами...
Однак після польського повстання 1830 – 1831 років у Російській імперії було суворо заборонено брати поляків на державну службу. Опікун Київського навчального округу викреслив прізвище Гоголя-Яновського зі списку представлених йому на розгляд кандидатур майбутніх викладачів університету. Йому було достеменно відоме польське коріння кандидата, як і те, що мати письменника, Марія Іванівна Косяровська, до свого раннього заміжжя у 14 років виховувалася в будинку батьків двоюрідного брата — генерал-майора Андрія Андрійовича Трощинського, одруженого з онукою останнього короля Польщі Станіслава Понятовського.
Батьки Гоголя. Джерело: Музей-заповідник Миколи Гоголя (село Гоголеве, Україна)1902 року в «Полтавських губернських відомостях» вийшла стаття про предків письменника, де було зазначено, що рід Гоголів-Яновських бере початок від Івана (Яна) Яковича, вихідця з Польщі, який 1695 року був призначений до Троїцької церкви міста Лубен вікарним священником.
Продовжувачем роду та наступником духовної влади став його син Даміан Іоаннів Яновський, священник кононовської Успенської церкви. Син о. Даміана — Опанас Даміанович, уже Гоголь-Яновський, секунд-майор, син його — Василь, онук — Микола, письменник.
Дружиною Опанаса Даміановича Гоголя-Яновського, себто бабусею письменника, була Тетяна Семенівна Лизогуб. Вона походила зі знатних козацьких родів часів Гетьманщини: наказного гетьмана Михайла Дорошенка і правобережного гетьмана Петра Дорошенка, а також наказного гетьмана Якова Лизогуба та лівобережного гетьмана Івана Скоропадського.
Що стосується предків Гоголя по жіночій лінії, то полковник переяславський Василь Танський походив з відомого польського роду і залишив Польщу в той час, коли Петро Великий озброївся проти претендента на польський престол, Лєщинського.
Виходить, що письменник — нащадок чотирьох полковників: чернігівського — Юхима Лизогуба, ніжинського — Степана Забіли, київського — Михайла Танського і переяславського — Василя Танського. По батьківській лінії він — онук секунд-майора Опанаса Гоголя-Яновського, по материнській — офіцера лейбгвардії Ізмаїльського полку Івана Матвійовича Косяровського. По тій самій лінії він споріднений із Мазепою, Павлом Полуботком і Семеном Палієм. Є серед предків Гоголя і татари — до них сходить рід Шостак, його бабусі по лінії матері.
Ксьондзи та чарівність польської мови
Про польське коріння Миколи Васильовича добре знали його сучасники, зокрема княгиня Зінаїда Олександрівна Волконська, з якою він познайомився в Римі 1837 року. Вона була католичкою, одержимою палким бажанням залучити в лоно Римської церкви інших, в тому числі молодого письменника. Для цього княгиня познайомила його з ксьондзами, польськими емігрантами — Пйотром Семененком і Ієронімом Кайсевичем. Обидва брали участь у повстанні 1830 – 1831 років, а пізніше стали членами нового католицького чернечого ордену, заснованого в Парижі Боґданом Янським, другом Міцкевича. Релігійне братство вбачало своє завдання в тому, щоб сприяти духовному відродженню та згуртовуванню еміграції для продовження боротьби.
Познайомилися з Гоголем, малоросом, обдарованим великоруським письменником, який одразу проявив велику схильність до католицизму і Польщі, здійснив навіть вдалу подорож до Парижа, щоб познайомитися з Міцкевичем та Богданом Залеським.
Семененко із Риму написав своєму вчителю Янському про Гоголя:
У нього благородне серце, до того ж він молодий; якщо з часом на нього глибше вплинути, то, можливо, він виявиться не глухим до істини і всією душею звернеться до неї… Звісно ж, ми розмовляли про слов’янські справи. Гоголь виявився зовсім без забобонів і навіть, можливо, у глибині в нього дуже чиста криється душа.
Вміє польською, себто читає. Довго говорили про «Небожественну комедію», «Тадеуша» та інше. Гоголь сказав, що читає Мєрославського і той йому подобається… Заради цього ми йому — про Вротновського та Мохнацького. Останнього заради мови та стилю. Це особливо захопило Гоголя, він хотів би пройнятися силою польської мови.
Обидва місіонери всіляко намагалися створити враження, ніби Гоголю залишався лише один крок до переходу в католицтво. Вони, вочевидь, неправильно сприйняли співчуття Гоголя до поляків у їхній боротьбі за свободу та його любов до польської літератури.
У простоті серця він зізнався, що польська мова видається йому більш звучною, ніж руська. «Довго, — сказав він, — я в цьому пересвідчувався, намагався бути абсолютно неупередженим і врешті-решт прийшов до такого висновку». І додав: «Знаю, що всюди це бачать інакше, особливо в Росії. Проте мені видається правдою те, що я говорю».
В останньому листі польських ченців до їхнього патрона, в якому згадується ім’я Гоголя, йшлося:
Займається Гоголь руською історією. У цій царині у нього дуже світлі думки. Він добре бачить, що немає цементу, який би зв’язував цю потворну глибу. Згори тисне сила, але всередині немає духу. І кожен вигукує: «У вас, у вас, що за життя?! Після втрати стількох сил! Удар, який повинен був вас знищити, підніс вас і оживив. Що за люди, що за література, що за надії! Нечувана річ!»Із книжки Вікєнтія Вєрєсаєва «Гоголь у житті» (1933)
Проте невдовзі монахи переконалися, що письменник, при всьому своєму зацікавленні Польщею, був безнадійним об’єктом для місіонерства — про перехід у католицтво не було й мови. Після цього вони припинили будь-які розмови про релігію, а потім і взагалі зустрічі з ним.
Сімейна пам’ять
У серпні 1980 року я поїхала в гості до онуки Єлизавети Василівни Гоголь, троюрідної племінниці письменника — 93-річної полтавки Софії Миколаївни Данілевської (уродженої Бикової), щоб уточнити деякі деталі його біографії.
Зі слів моєї матері відомо, що Микола Васильович народився в будинку генеральші Протасової. Батько Гоголя, Василь Опанасович, був відомим письменником, дружив із Котляревським, Капністом, добре знав Ґнідича і Наріжного. А дід та прадід читали в оригіналі твори Платона, Плутарха, Вольтера і Руссо. Мати Марія Іванівна походила з багатого роду Косяровських-Щербаків. Майже 4 тисячі подарував їй на облаштування господарства дядько — колишній міністр юстиції та сенатор Дмитро Прокопович Трощинський, статс-секретар Катерини I. При хрещенні моєї бабусі він сам тримав її на руках, а хрещеною матір’ю була Ольга Дмитрівна, онука останнього короля Польщі Станіслава Понятовського.
Відомо також, що батько письменника ставив на сцені театру Трощинського власні п’єси російською та українською мовами, а мати нерідко виступала в головних ролях, позаяк була не тільки вродливою, а й талановитою. Вона часто листувалася з рідними та з багатьма письменниками.
У будинку сенатора Гоголь із дитинства споглядав картини англійських, французьких, голландських художників, чув музику Баха, Бетховена, Моцарта у виконанні домашнього оркестру, а в парку милувався італійською скульптурою. З колиски поруч з Нікошею завжди була Катерина Іванівна Косяровська, рідна сестра його матері. Вона мала чудовий голос і унікальну пам’ять. Від неї і матері Гоголь почув сотні українських народних пісень, повір’їв, звичаїв, кумедних історій, які пізніше увійшли у його повісті.
Досі точаться суперечки: Гоголь — український чи російський письменник, але я вважаю, що Польща теж може по праву пишатися цим генієм! У вітальні батьківського дому висів польський герб роду Яновських. Ольга Василівна, молодша сестра письменника, говорила, що Танські — теж вихідці з Польщі. Всі вони були офіцерами і служили в кавалерії.
Яструб та корона
У серпні 1994 року я приїхала до Любліна, щоб попрацювати у бібліотеці університету імені Марії Кюрі-Склодовської. Там мені до рук потрапили томи книг «Польські герби», видані у Варшаві в 1839 – 1845 і в 1899 – 1914 роках. У них прізвище Яновських, які мали герб «Ястшембець» («Яструбець»), та дід письменника згадуються з 1376 року. Відомо, що в Польщі мешкав Прокоп Яновський та Ян — їхні імена дід письменника вказав у документі 1788 року.
Родовий герб Гоголів-Яновських. Джерело: ВікіпедіяЯк свідчать польські документи, родоначальником роду Гоголів був Іоанн Гоголь (помер близько 1602 року) — архімандрит Кубинського монастиря, православної віри. 1595 року король призначив його єпископом Пінським і Туровським.
Внутрішня частина родового польського герба Гоголів та Яновських — «Ястшембець» — складається з бойового щита з синім полем. У центрі розташована підкова кінцями догори, всередині — чотирикутний кавалерійський хрест. Зовнішня частина герба, металевий шолом, — символ лицарського походження. Над ним зображена шляхетська корона, на ній яструб, що в пазурах тримає зменшену підкову з хрестом. Увесь герб обрамлений лавровими гілками.
Досі сім грецьких міст борються за почесне право називатися батьківщиною Гомера. Так само і трьом країнам: Україні, Росії та Польщі — і по крові, і по мові належить великий письменник Микола Васильович Гоголь.
Переклала Ірена Шевченко
