До повномасштабної російської агресії 90 % українського експорту вирушало у світ із портів Чорного моря. Після її початку РФ перекрила цей шлях. Щоправда , з серпня 2022 року по липень 2023 року з трьох українських чорноморських портів діяв зерновий коридор, що, однак, було лише частковим розв’язанням проблеми.
До того , як 17 липня 2023 року Росія знову перекрила цей шлях, ним вдалося експортувати 32,9 мільйона тонн української сільськогосподарської продукції, 58 % якої становила кукурудза і 27 % пшениця. Понад половину цих вантажів (16,7 мільйона тонн) потрапило в ЄС.
Одразу після 24 лютого 2022 року Україна почала шукати інші шляхи експорту (передусім збіжжя). Вибору не було: єдина альтернатива — дунайські порти та автомобільне й залізничне сполучення з прикордонними країнами ЄС (Польщею , Словаччиною, Угорщиною та Румунією).
Щоб покращити становище української економіки , у червні минулого року Євросоюз погодився тимчасово скасувати мито на українську сільськогосподарську продукцію. Рішення було безпрецедентним, нічого подібного раніше не траплялося, адже ЄС вміє добре охороняти доступ до свого ринку.
Через кілька місяців наслідки безмитного ввезення дешевшої української сільськогосподарської продукції стали відчутними для сусідніх з Україною країн ЄС.
Ми миттєво відкрили кордон і доступ до ринку ЄС , не висунувши українському сільському господарству жодних вимог. Тому нашим підприємцям доводиться мати справу з конкурентом, який часто може діяти на більш вигідних умовах.
У результаті в травні 2023 року Єврокомісія — під спільним тиском Польщі , Словаччини, Угорщини, Румунії та Болгарії — тимчасово заборонила імпорт до цих країн української кукурудзи, пшениці, ріпаку та соняшнику. Однак варто наголосити, що Єврокомісія не заборонила український аграрний експорт загалом і продукція досі може без мита надходити в усі країни ЄС.
Чому саме ці п’ять країн ЄС поскаржилися на конкуренцію українського зерна? Тому що з 29 ,5 мільйона тонн української кукурудзи, пшениці, ріпаку та соняшнику, які Україна експортувала до ЄС з лютого 2022 року по травень 2023 року, 38,2 % (11,3 мільйона тонн) потрапило в ці країни, зокрема 13,3 % — у Польщу (3,93 мільйона тонн). Це обумовлене тим, що наземний транспорт (залізниця і вантажівки) набагато дорожчий, ніж морський шлях, і українським експортерам зерна найвигідніше продавати свою продукцію на найближчому ринку. Транспортування в більш віддалені країни ЄС та інші держави стає неприбутковим.
Загалом з лютого 2022 року Польща , Словаччина, Угорщина, Румунія та Болгарія закупили української кукурудзи, ріпаку, пшениці та соняшнику на 4,03 мільярда євро (усі цифри в тексті наведені за даними Євростату). Як саме ці об’єми розподілялися між цими п’ятьма країнами, показано на поданій нижче діаграмі. Польща закупила найбільше кукурудзи (566 мільйонів євро), ріпаку (414 мільйонів євро) та пшениці (201 мільйон євро).
Варто наголосити , що незважаючи на заборону ввозу чотирьох українських сільськогосподарських продуктів до п’яти згаданих вище країн Євросоюзу, український агропродовольчий експорт на ринки ЄС продовжує стрімко зростати. Візьмемо приклад Польщі. 2022 року Україна на польському ринку продала агропродовольчу продукцію на суму, що більш ніж утричі перевищує продажі 2021 року. А з січня по травень 2023 року об’єм продажу майже дорівнював показнику за весь 2021 рік.
Важливо , що навіть якщо від експорту української агропродовольчої продукції до Польщі за січень-травень 2023 року відмінусувати заборонені в травні продукти (кукурудзу, пшеницю, ріпак, соняшник), то залишається 600 мільйонів євро українського продажу на польському ринку. А ця сума більш ніж удвічі перевищує об’єм за аналогічний період 2021 року.
Тож які висновки можна зробити із наведеного вище аналізу?
По-перше , п’ять країн ЄС заблокувало ввезення на свій ринок лише частини українського аграрного експорту (згадані чотири товари), а решту й надалі можна ввозити безмитно. Причиною цього є не лише важливий фактор конкуренції дешевшого збіжжя з України, що викликає невдоволення аграрного сектору, а й майбутні парламентські вибори у Словаччині та Польщі (30 вересня та 15 жовтня відповідно). Не дивно , що політики турбуються про своїх виборців з аграрного сектору.
По-друге , Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія та Болгарія не забороняли українського транзиту через свою територію цих чотирьох сільськогосподарських продуктів. На цьому варто наголосити, позаяк деякі українські ЗМІ інколи помилково вказують на нібито заборону транзиту. Цій дезінформації дуже посприяв пост прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля, написаний 20 липня:
Росія зірвала зернову ініціативу , знищує інфраструктуру чорноморських портів, вкотре провокує світову продовольчу кризу.
У цей критичний час Польща має намір і далі блокувати експорт українського зерна в ЄС. Це недружній і популістський крок, який сильно вдарить по світовій продовольчій безпеці й економіці України.
Нервозність Києва можна зрозуміти , адже невипадково допис Шмигаля з’явився через три дні після того, як Росія заблокувала український зерновий коридор через Чорне море. Однак, зважаючи на союзницькі польсько-українські відносини , така заява високопосадовця здається щонайменше дивною. Польщу критикують й інші українські політики, при цьому вони — що теж дивно — не мають жодних претензій до Словаччини, Угорщини, Румунії та Болгарії, які ввели ідентичну заборону.
По-третє , через введену тимчасову заборону (вона діє до 15 вересня, але, найімовірніше, її продовжать до кінця року) Україна й справді отримує від експорту сільськогосподарської продукції до Польщі менший дохід, ніж до травня 2023 року, але він все одно значно вищий, ніж до початку повномасштабної війни. Крім того, Київ, схоже, забуває, що саме Польща та інші країни Центральної Європи (за винятком Угорщини) після 24 лютого на допомогу Україні виділили найбільші кошти у стосунку до свого ВВП. За підрахунками Кільського інституту світової економіки, їх допомога Україні (включно з підтримкою біженців) загалом становить 3,2 % польського ВВП, 1,7 % словацького ВВП, 1,7 % болгарського ВВП, 0,6 % румунського ВВП. І про це варто пам’ятати, інакше створюється враження, що у своїй критиці заборони імпорту українського зерна Київ певною мірою поводиться як слон у посудній крамниці.
По-четверте , напружену ситуацію з зерном можна легко вирішити, якщо міжнародна спільнота змусить Росію зняти бандитське блокування українського експорту через Чорне море. Слід також пам’ятати, що, утримуючи блокаду, Росія не лише поглиблює кризу української економіки, а й створює непотрібну напругу між Україною та Польщею.
Переклала Марія Шагурі
