«Якщо не знаєте , як поводитися, про всяк випадок поводьтеся пристойно. Це перше. А друге — намагайтеся робити все в міру», — радить Беата Тишкевич у книжці Анни Ауґустин-Протас «Портрет леді». У багатьох шанувальників акторки ці слова асоціюються з її образом «аристократичної femme fatale», як характеризує його режисер Юліуш Махульський. Однак діапазон її таланту набагато ширший , — зазначають колеги по цеху, нарікаючи, що кінематографісти не використовували всіх можливостей акторки, наприклад, її комедійного дару. То яка ж Беата Тишкевич насправді?
Акторка народилася 14 серпня 1938 року у Вілянувському палаці у Варшаві. Батьки Тишкевич дружили з тодішніми власниками палацу — Адамом і Беатою Браніцькими — і незадовго до її появи на світ їх запросили там пожити. Вона виховувалася в аристократичній родині: батько , Кшиштоф Тишкевич, був графом герба Лєліва, а мати, Барбара, походила зі шляхетного роду Рехович. У кіно Тишкевич потрапила у 16-річному віці: у шкільних коридорах її помітив асистент режисера Антонія Бохдзєвіча. Юну акторку відразу затвердили на роль Клари у стрічці «Помста» (1956). З цієї картини й почалася її карколомна кар’єра.
Пізніше Беата вступила до варшавської Театральної школи , яку вже за рік залишила через безглузду випадковість.
Я прийшла до Камерного театру на виставу «Трамвай “Бажання”» — ми , студенти, завжди займали місця на другому ярусі. У перерві я зустріла у фоє відомого театрального критика Яна Котта, з родиною якого ми віддавна були знайомі. Він запропонував мені пересісти після антракту до нього, бо його дружина не прийшла, а він мав запрошення на двох із місцями у третьому ряду.
За кілька днів до цього Котт написав у тижневику Przegląd Kulturalny: «Якби я ставив “Ромео і Джульєтту”, роль Джульєтти довірив би Беаті Тишкевич», — що з подальшими подіями того вечора мало для мене певні наслідки.
Ми зайшли до залу, коли вже погасло світло і почала підніматися завіса, протиснулися до своїх місць, але одне з них виявилося зайнятим. Я не хотіла влаштовувати галасу, тому сіла на стілець Яна Котта, точніше — йому на коліна. За іронією долі, поруч із нами опинився ректор мого інституту Ян Кречмар.
Наступного дня ректор викликав Тишкевич у свій кабінет , де, соромлячи студентку, зауважив, що театральну кар’єру так не роблять. Горда Беата навіть не думала виправдовуватися. На слова Кречмара: «Нам доведеться попрощатися» , — відповіла: «Звісно» , — і, ні про що не шкодуючи забрала документи.
Ця історія мала справді кінематографічне завершення. Через багато років уже зірка кіно Беата Тишкевич зустрілася з Яном Кречмаром на зйомках фільму «Лялька» Войцєха Гаса , в якому ректор грав епізодичну роль батька Ізабелли Лєнцької, її героїні. Під час сцени з кінними перегонами Тишкевич вичекала мить, коли вони з Кречмаром залишилися наодинці в кінному екіпажі, і сказала: «Ви не уявляєте , як я вам вдячна. Якби не ваше рішення, ми зараз не сиділи б тут разом...» На що ректор відповів: «Моя дорога , все вже в минулому, інколи люди помиляються».
Відсутність театральної освіти не завадила розвитку кар’єри Тишкевич. Режисер Кшиштоф Зануссі зазначав , що саме це стало перевагою акторки поряд із відсутністю досвіду роботи в театрі: на відміну від багатьох театральних акторів, які на екрані були надто виразними та гучними, Беата завжди виявляла делікатність та органічність.
Тишкевич зіграла понад сотню ролей не тільки в польських , а й німецьких, угорських, російських та французьких проєктах, і навіть стала першою польською акторкою, що брала участь у боллівудській постановці, знявшись у стрічці «Алєксандр і Чанакая» 1965 року.
Я надто лінива для театру. Фільм робиться раз , а потім працює на нас усе життя. У театрі те саме розігрується знову і знову. Таке багаторазове повторення та щоденні репетиції, мабуть, були б для мене надто монотонним процесом.
Головний критик журналу Iluzjon Яцек Табєнцький писав:
Вона наділена даром , яким володіють одиниці зірок і видатних акторок, такі як Ромі Шнайдер, Анні Жірардо, Фей Данауей, — наповнювати собою кінострічку, створювати особливу інтимну атмосферу, впливати на глядача напряму, без посередництва екранного партнера. Кожен жест такої акторки глибоко правдивий, жодного зайвого слова.
Беата Тишкевич відома насамперед завдяки ролям шляхетних красунь-аристократок , але в її фільмографії чимало робіт, які розкривають нові грані її таланту. Акторки вміла знаходити спільну мову з багатьма культовими режисерами й бездоганно реалізовувала їхній задум, не втрачаючи при цьому власної індивідуальності. Спробуємо виділити кілька найважливіших в цьому сенсі кінокартин.
«Перший день свободи» , Алєксандр Форд, 1964
Кадр із фільму «Перший день свободи». Джерело: Національна фільмотекаІсторія взаємовідносин звільнених із таборів польських офіцерів та родини німецького лікаря. Дія фільму розгортається у перші дні після закінчення війни. Офіцери приходять до опустілого німецького містечка в Сілезії , в якому залишився доктор Рьоде з трьома дочками, вважаючи, що не має права виїхати й залишити людей без медичної допомоги.
Вибір лікаря стає фатальним для старшої доньки , Інґи, яку грає Беата Тишкевич: її ґвалтують мародери, які вдерлися в дім лікаря. Один з офіцерів пропонує подбати про дочок Рьоде, і це стає причиною конфлікту між ним та товаришами по службі, які вважають, що не можна допомагати німцям.
У фільмі , знятому за п’єсою Лєона Кручковського, автори порушують проблему колективної відповідальності за трагедію війни та намагаються відповісти на питання, чи мають постраждалі право на помсту, а також, чи прощення можна вважати найвищою формою гуманізму. Картина зібрала хвалебні відгуки критиків.
Щодо Інґи — Беати Тишкевич — тільки похвала. У цієї акторки є сильні та слабкі , поверхневі та глибокі ролі. Роль Інґи — найглибша.
Люди у фільмі Форда могли б стати предметом окремого дослідження — одним із нових розділів школи кіномайстерності. Роботи Беати Тишкевич (Інґа) , Тадеуша Фієвського (лікар) та Тадеуша Ломницького (Ян) — приклади чудової та дуже усвідомленої акторської гри. «Перший день свободи» — чудовий фільм.
«Лялька» Войцєха Гаса , 1968
Кадр із фільму «Лялька». Джерело: Національна фільмотекаФільм знятий за мотивами роману Болєслава Пруса. Історія багатого варшавського купця Станіслава Вокульського , який втрачає голову від кохання до холодної красуні, збіднілої аристократки Ізабелли Лєнцької у виконанні Беати Тишкевич, і вирішує за всяку ціну завоювати її серце. Незважаючи на застереження свого друга, Вокульський йде на невигідні угоди заради коханої. Герой змушений обирати між власним благом та згубним почуттям.
Беата Тишкевич у ролі Ізабелли наче зійшла зі сторінок роману Пруса. Завдяки її шляхетній красі вдалося створити образ типової «салонної левиці» , гордовитої та холодної. Кожну діалогову сцену акторка розігрує так, що її співрозмовник залишається в тіні, а вся увага глядача спрямована лише на неї. Беата Тишкевич у ролі Ізабелли була безбарвною, можна сказати, безстатевою. Своєю субтильною, беземоційною, здавалося б, монотонною грою вона зуміла передати характер Ізабелли, яка безжально руйнує життя Вокульського.
«Усе на продаж» , Анджей Вайда , 1969
Частково документальний фільм-алюзія до історії Збіґнєва Цибульського , знятий невдовзі після трагічної смерті актора. За сюжетом, під час кінозйомок з’ясовується, що один з акторів зник. Еля, його дружина, і Беата, його давнє кохання, а зараз дружина режисера, вирушають на пошуки. Незабаром вони дізнаються, що актор загинув. «Усе на продаж» — роздуми про те, ким насправді був суперечливий та таємничий геній, а ще — спогади про актора. Цікаво, що ім’я Цибульського у картині жодного разу не звучить.
Колаж кадрів із фільму «Усе на продаж». Джерело: Національна фільмотекаБеата Тишкевич , Ельжбєта Чижевська, Даніель Ольбрихський , Боґуміл Кобеля грають самих себе, хоч і у вигаданих ситуаціях. Ось як пригадує ці зйомки Даніель Ольбрихський:
Вайда попросив мене зіграти що-небудь на скрипці в сцені з Беатою. Я колись давно кілька років цьому навчався , тож зіграв, трохи фальшиво, «Сумну пісеньку» Чайковського. Беата дивиться, як я граю, і виголошує монолог, адресований мені. Про мене. Це освідчення в коханні, але особисте, щире. Вона вмістила в нього своє ставлення до мене, тепле та зворушливе. Це один із найпрекрасніших подарунків у моєму житті. До того ж увічнений на екрані. Я тоді навіть не знав, що вона каже, бо грав на скрипці. Почув лише на прем’єрі.
Стрічку знімали під впливом французької «нової хвилі» , тому актори у ній виступають під своїми справжніми іменами, а основна частина їхніх текстів, як у наведеній вище історії, народилася з імпровізації.
Фільм став не лише унікальним досвідом для Тишкевич , а й розкрив глядачеві її особистість з нового боку, показавши характер акторки.
«Невдячність» , Збіґнєв Камінський, 1979
Найбільше мені було цікаво зіграти роль без слів. У фільмі Камінського «Невдячність» (де я граю дочку дуже владної матері) є сцена , коли мати каже, що любить мене. Я намагалася показати поглядом, реакцією без слів, як мені важко дається ця любов, як вона мене пригнічує, хоча, звичайно, я люблю свою матір. Я була не проти постаріти для цієї ролі — саме так, за моїми уявленнями, мала виглядати дочка доглянутої, претензійної матері.
Немолода жінка , яка розчарувалася у своїх мріях про велику кар’єру піаністки, безжально пригнічує особистість доньки. Проте та всупереч волі матері відмовляється від розлучення. У матері стається серцевий напад. В лікарні вона стикається з чужими трагедіями та історіями, і це стає для неї відправною точкою, щоб переосмислити своє життя та ставлення до доньки.
Кадр із фільму «Невдячність». Джерело: Національна фільмотекаУ «Невдячності» історія розповідається за допомогою паралельного монтажу: поточні події переплітаються зі спогадами. Побудована таким чином розповідь дає змогу по-справжньому розкрити два яскраві психологічні портрети: деспотичну матір , розчаровану у своїх амбіціях, і вразливу доньку.
Героїня Беати Тишкевич проходить трансформацію разом із матір’ю: від залежності та страху до свободи та рішучості. На контрасті з владною матір’ю акторка створила образ витонченої та ніжної дівчини , наповнений простою та мудрою любов’ю до життя.
«Ва-банк ІІ , або Удар у відповідь», Юліуш Махульський, 1984
Мені здається , що польське кіно не використало всіх можливостей Беати, особливо її неймовірного комедійного таланту. У неї чудове почуття гумору, теплий, розумний, іноді пустотливий, самоіронічний, фантастичний гумор.
У сіквелі культового фільму Юліуша Махульського «Ва-банк» про відомого зломника сейфів Квінто , який після смерті друга вирішує пограбувати банк, Беата Тишкевич зіграла фальшиву графиню Жвірську. «Ва-банк II» виявився ще захопливішим і успішнішим у прокаті. На його популярність вплинуло й те, що обидві картини — джерело цитат , які ввійшли у повсякденне життя поляків. Іноді вони з’являлися завдяки винахідливості та дотепності акторів, які додавали до сценарію щось своє.
Кадр із фільму «Ва-банк». Джерело: Національна фільмотекаРежисер і сценарист стрічки Юліуш Махульський (відомий тим , що нікому не дозволяв змінювати написаний ним текст) згадує, що свій внесок у створення діалогів зробила і Беата Тишкевич. Одним із культових епізодів картини стала втеча Крамера з в’язниці, при цьому героїня Беати Тишкевич мала відвернути увагу вартового. «Що б ти сказала в такій ситуації?» — запитав акторку Махульський. «Вибачте , я була з собачкою чи без собачки?» — не замислюючись відповіла вона , і саме ця фразі всім запам’яталася.
Польський кінематограф годі уявити без Беати Тишкевич , — якось сказав Даніель Ольбрихський. Вона з’являлася на екрані й приковувала до себе увагу чимось, що не піддається конкретному визначенню. Безперечно, це поєднання і акторського таланту, і вроди, і сили особистості, завдяки яким акторку неможливо забути.
Переклала Ірена Шевченко
