На заході Лодзького воєводства від містечка Поддембіце до затоки Єзьорсько вздовж дороги простягається галерея просто неба: 13 автобусних зупинок, відремонтовані й прикрашені репродукціями польських художників Молодої Польщі Період кінця ХІХ — початку ХХ століть у польській культурі, що тривав суголосно з європейським Модерном (1891-1918). та творами сучасних митців. Чинні зупинки й водночас неповторні артоб’єкти утворюють мережу «Фолькових зупинок», які вже стали візитівкою малознаних сіл.
Хто й навіщо рятує занедбані зупинки?
По всьому Поддембіцькому повіті на відстані кількадесят кілометрів одне від одного простяглися великоформатні репродукції шедеврів: «Бабине літо» і «Лелеки» Юзефа Хелмонського, «Молода панна» Пйотра Стахевича, «Весна» Яцека Мальчевського. А ще з музейних стін зійшли твори Влодзімєжа Тетмаєра, Станіслава Віткевича, Юліяна Фалата, Станіслава Виспянського, Тадеуша Маковського.
Зупинка прикрашена репродукцією картини «Молода панна» Пйотра Стахевича. Джерело: Tu Brzoza«Фолькові зупинки» реалізує ініціаторка проєкту й членкиня правління фонду Tu Brzoza Барбара Ґортат.
«Головний критерій вибору репродукцій доволі простий. Для нас важливо, щоб шедевр був пов’язаний із селом, його життям, атмосферою і природою. Село, яке колись надихало художників, тепер стає подвійним натхненням і для нас. Я мрію повернути цю красу з полотен у простір.
Ми хочемо показати село чистим, автентичним, не закиданим пластиком, а поглинутим природою. На малюнках немає сучасних елементів, не притаманних селу, наприклад, авто, пластику і всього штучного.
Усе почалося кілька років тому, коли Барбара Ґортат після тривалого періоду проживання в різних містах повернулася до свого батьківського дому. Побачивши, що в сучасному селі практично нічого не залишилося від справжності й автентики, яку жінка пам’ятає ще з часів дитинства, вона вирішила змінювати ситуацію й рятувати сільську неповторність, яка швидко зникає під тиском цивілізації.
В якийсь момент бетонні конструкції сільських зупинок почали замінювати на некрасиві металеві, а пізніше взагалі на пластикові. І це стало відправною точкою, коли я зрозуміла: треба щось робити. Але що? Відповідь прийшла з моїх подорожей, зокрема Шотландією, де в сільській місцевості все будують із натуральних матеріалів, каменю. А в нас у селах буває по-всякому, й нині вони все більше нагадують місто: асфальтовані дороги, пластикові вікна... Колись у моєму регіоні будували будинки з вапняного каменю, а тепер щораз менше. Складається враження, що село втрачає свою оригінальну естетику. Тому проєкт є елементом спогаду про, може, ідеалізоване, але природне село мого дитинства. Пам’ятаю, як пасла овець у 80-ті, і для мене такі малюнки, як, наприклад, «На пасовищі» Станіслава Віткевича, — частина життя.
Як це часто буває, спершу мало хто підтримав ідею Барбари. Більшість знайомих, яким мисткиня розповідала про концепцію майбутнього проєкту, реагували доволі скептично. Однак жінку це не зупиняло.
Зупинка прикрашена репродукцією картини «Весна» Яцека Мальчевського. Джерело: Tu Brzoza Якщо людина вірить, відчуває, що може це зробити, то навіть коли весь світ буде проти й усі казатимуть, що це не має сенсу, вона все одно знайде сили діяти. Наша віра й бачення — рушійна сила. Звісно, складніше йти без підтримки, але насправді вона й не потрібна, коли дійсно хочемо щось зробити. Цей проєкт узагалі б не почався, якби я не вірила, що це дуже і дуже потрібна річ. Ідея викристалізувалася з моїх зацікавлень фотографією, мистецтвом, кіно, естетизацією мого життя. Це моє. Це моє дитя.
Та вже після першої переродженої зупинки авторка ідеї побачила зовсім іншу реакцію людей. Стало очевидно, що задум може перерости в цікавий проєкт. «Фолькові зупинки» почали з’являтися в різних місцях, а до їх створення долучається щораз більше людей.
Ми займаємося тільки художньою роботою на зупинках, а ремонт забезпечує адміністрація ґміни. Однак часто керівництво закуповує матеріали, а відновлюють зупинку мешканці села самотужки. І це чудово, бо коли хтось долучається до такої праці, присвячує цьому час і сили, то відчуває, що ця зупинка є частиною його життя, його дому, його села.
Процес та художники
Першу зупинку відремонтували й розписали 2015 року в селі Новий Пудлув. Це репродукція «Бабиного літа» Юзефа Хелмонського, яку виконав польський художник Сильвестр Стабрила. Він створив сім артоб’єктів для проєкту, один із яких був авторською інтерпретацією роману Владислава Реймонта «Селяни» За цей твір 1924 року Владислав Реймонт отримав Нобелівську премію з літератури.. Його авторські роботи й художній стиль близькі до тематики й концепції проєкту «Фолькові зупинки».
Зупинка з авторською інтерпретацією роману Владислава Реймонта «Селяни». Джерело: Tu Brzoza Наступну зупинку оформили в селі Пудлувек 2016 року: молода художниця Наталія Ґраля прикрасила її власною роботою на тему сєрадзького фольклору, властивого цій місцевості.
До кінця 2018 року в межах однієї ґміни двоє митців власноруч відновили й розписали сім автобусних зупинок.
Цьогоріч до проєкту долучилися ще двоє художників. Ольга Пеліпас походить із України, народилася в Сімферополі, навчалася в Харківській державній академії дизайну і мистецтв, а нині живе й працює в Польщі. Автобусна зупинка, над якою вона працювала, знаходиться в селі Дружбін і прикрашена репродукцією «Сільське подвір’я» Тадеуша Маковського.
Зупинка в селі Дружбін, прикрашена репродукцією «Сільське подвір’я» Тадеуша Маковського. Джерело: Tu Brzoza Марцін Ящак цього року встиг попрацювати над двома зупинками, одна з яких розписана оригінальною авторською роботою молодого митця «Русалка рудніцька».
Важливо, щоби стиль митця відповідав нашій концепції відображення автентики села, його натури й клімату. Ми створили десять зупинок із репродукціями відомих художників, але насправді ці картини не на 100 % скопійовані з оригіналу. Кожна має почерк, стиль і характер митця, який працював над нею. Це додає новизни й свіжості зображенню.
Мистецтво в час пандемії
Перші чотири роки проєкт втілювався тільки в межах ґміни Поддембіце. Але вже на 2020 рік був план розширити мережу «Фолькових зупинок» на весь повіт: щонайменше по зупинці в кожній ґміні. Однак початок епідемії коронавірусу та пов’язані з нею обмеження внесли свої зміни.
Відновлення та розпис автобусних зупинок відбувається за кошти громадського бюджету Лодзького воєводства. Цього року на реалізацію проєкту виділили майже 40 тис. злотих, але через пандемію навесні фінансування призупинили й лише у вересні відновили. Тому створювати шість «фолькових зупинок» художникам довелося в максимально короткий проміжок часу і в не надто комфортних умовах. Погода й осіння пора не сприяли активній роботі митців, та все ж за три місяці відновили й розписали шість автобусних зупинок у п’яти ґмінах Поддембіцького повіту.
Відкриття «фолькової зупинки» завжди було красивим елементом проєкту, але цьогоріч ми не могли зробити це урочисто через коронавірусні обмеження. Була важка боротьба з погодою, умовами. А ще потрібно було більше часу для роботи художників на об’єктах (а день короткий) і для того, щоб фарби висихали (а надворі осінь). Такі нові виклики.
Зупинка прикрашена репродукцією картини «На пасовищі» Станіслава Віткевича. Джерело: Tu BrzozaНа питання про те, скільки зупинок ще залишилося відновити, Барбара Ґортат спершу відповідає жартома: «Весь світ перед нами». І відтак пояснює, що концепцію «Фолькових зупинок» хотіла би залишити в межах рідного повіту, аби не розривати мережу й маршрут, який вони утворюють.
Можна продумати концепції, теми й варіанти для інших місцевостей. Але цей проєкт не є моєю основною роботою, я роблю його з великої любові до мистецтва, естетики, природи й села. І знаю по собі: часом краще не перетворювати власну пристрасть у щоденну працю, аби не втратити бажання далі цим займатися. Тому свою працю і «Фолькові зупинки» волію оцінювати за якістю, а не кількістю.
Маршрут «Фолькові зупинки» можна проїхати автобусом, автівкою або велосипедом. Він пролягає дорогою між селами Новий Пудлув, Пудлувек, Ґура-Балджиховська, Бусіна, Анусін, Феліксув, Вулька, Хропи, Сендув, Єжев, Бруднув, Дружбін та Рудніки.
