Збіґнєв Бжезінський — найважливіший поляк у сучасній історії Сполучених Штатів. Поляк, хоча на батьківщині прожив лише кілька років. Не досягнувши тридцятирічного віку, вже консультував президента Джона Кеннеді. Найдовше був на посаді радника з національної безпеки президента Джиммі Картера (1977–1981). Наприкінці життя консультував Барака Обаму. Загалом з його порад, офіційних і неофіційних, користало шість американських президентів. Американці називали Бжезінського «Збіґ». У Кремлі його вважали ворогом номер один і називали американським яструбом.
Бжезінський був жорстким політичним гравцем. Такий стиль запропонував також президентові Картеру як його радник з питань національної безпеки.
Треба, щоб президента не тільки любили і поважали. Треба, щоб його також боялися.
З Варшави до Монреаля, а далі до США
Збіґнєв Казімєж Бжезінський народився 28 березня 1928 року у Варшаві. Він походив зі шляхетської родини. Його батько, Тадеуш, воював у польсько-більшовицькій війні 1920 року. Тадеуш Бжезінський став дипломатом, працював консулом у Франції й Німеччині. Після приходу Гітлера до влади Тадеуш Бжезінський видавав польські паспорти польським та німецьким євреям, які тікали від нацизму.
До обох цих країн він брав зі собою дружину Леонію і сина Збіґнєва. Та коли 1936 року Тадеуш Бжезінський став генеральним консулом РП у Харкові, то заради безпеки залишив свою родину в Польщі. У 1938 році Тадеуш вирушив з дипломатичною місією до Монреалю, зрозуміло, разом з дружиною і сином. Отож Збіґнєв Бжезінський прожив у Польщі лише кілька перших років.
Початок Другої світової війни застав Бжезінських у Канаді. Збіґнєву тоді було 11 років. Вільно говорити англійською він почав лише у віці п’ятнадцяти років. Американське громадянство отримав щойно 1958 року. У нього було більше шансів діяти із заднього ряду, однак йому вповні вдалося скористатися можливостями, які дає США.
Америка — це країна, де людина із прізвищем «Бжезінський» може зробити собі ім’я, навіть не змінюючи його.
У 1945 році Збіґнєв почав студіювати політологію й економію в Університеті Макґілла в Монреалі. 1950 року, після здобуття титулу магістра (Master of Arts) на підставі роботи «Російсько-совєтський націоналізм» (Russo-Soviet Nationalism), продовжив навчання в Центрі російських досліджень Гарвардського університету. Там у 1953 році захистив докторську дисертацію про формування тоталітарної системи в СРСР (The Permanent Purge and Soviet Totalitarianism).
У 1957 році Збіґнєв Бжезінський відвідав Польщу, якої майже не пам’ятав. Згадувалися хіба запахи. Під час його перебування, а саме 20 жовтня, на Шльонському стадіоні в Хожові відбувався відбірковий матч на чемпіонат світу 1958 року: збірна Польщі грала проти збірної СРСР. Неймовірна радість, яка спалахнула після перемоги Польщі, підтвердила віру Бжезінського в неприязнь поляків до Радянського Союзу.
Холодна війна
У США конкурували різні погляди на суперництво з СРСР, особливо після того, коли той створив власну атомну бомбу. Дехто виступав за ізоляцію комуністичних країн. Інші, як Бжезінський, вважали, що це прирікає багато народів на залежність без жодних перспектив. Краще вибрати «мирну взаємодію» і спробувати відкрити ці країни на демократичну реальність західного світу.
У 1960 році Збіґнєв Бжезінський опублікував відому роботу «Совєтський блок: єдність і конфлікт» (Soviet bloc. Unity and conflict), яка на тридцять років стала академічним підручником. Вона видавалася підпільно також у Радянському Союзі. «Збіґ» описував у ній різновиди комунізму: китайський, польський, югославський, угорський. Він запропонував залучити до співпраці деякі комуністичні країни, менш залежні від Москви. Це була протилежність визвольній доктрині, яка раніше була популярна в США, але не принесла очікуваних результатів. Залучення до співпраці мало поглиблювати розбіжності між комуністичними країнами й опосередковано вплинути на СРСР.
Під час холодної війни США були зосереджені на боротьбі з Радянським Союзом та його сателітами. Пропозиції будь-якої співпраці сприймалися багатьма американцями неохоче. Тим більше катастрофічно це було сприйнято емігрантами з комуністичних країн, які досягнення домовленостей із східноєвропейськими диктаторами вважали державною зрадою. Однак, на думку Бжезінського, це був спосіб пом’якшити режими. Проте він виступав проти ідеї американських лівих щодо побудови альянсу США і СРСР. Він вважав, що Радянський Союз входить в епоху економічної стагнації, тому підтримувати його особливими підходами не варто.
У 1970-х роках ЦРУ обмежувалося збором інформації в СРСР, але не підтримувало опозицію. З ініціативи Бжезінського в Гельсінський Акт з безпеки і співробітництва в Європі було включено зобов’язання країн соціалістичного блоку поважати права людини.
Цей документ сприяв зростанню правозахисного руху в СРСР і Східній Європі, а також сприяв національним рухам, насамперед в Україні. Через підтримку груп, що діяли у Західній Європі і моніторували дотримання прав людини в Радянському Союзі, підтримку «самвидаву» і розповсюдження дисидентських книжок на Заході відкривалися нові можливості для інформування демократичних суспільств про процеси, які відбувалися по другий бік залізної завіси.
У 1970-х роках Збіґнєв Бжезінський очолив відому приватну Тристоронню комісію, засновану з ініціативи Девіда Рокфеллера. Вона займалася політикою зближення Північної Америки, Європи та Японії. Визнавці теорії змови звинуватили комісію у спробі створити світовий уряд.
Збіґнєв Бжезінський зумів уникнути ілюзій, яким часто піддавалися західні політики й інтелектуали, котрі вірили у великі зміни в Радянському Союзі щоразу, коли в цій країні до влади приходила нова команда.
Наприклад, Бжезінський вважав Леоніда Брежнєва, який перейняв владу після Микити Хрущова, сірим чиновником, який зумів пережити чистку 1930-х років і потрапив на вершину випадково, через нещастя своїх конкурентів.
Бжезінський також не мав жодних ілюзій щодо Путіна і не раз критикував Білий Дім за надмірні поступки Росії. У 2007 році, коли президент Джордж Буш, попри загострення антиамериканської риторики Путіна, запросив того до своєї резиденції у штаті Мен, Бжезінський відразу гостро це скоментував.
Путін вже рік плює США в обличчя, а у відповідь його запрошують на родинну зустріч.
Бжезінський і Кіссінджер
У політичному плані майже все своє життя Збіґнєв Бжезінський конкурував із Генрі Кіссінджером, іншим відомим республіканським радником американських президентів. Обидва, Бжезінський і Кіссінджер, були емігрантами. Кіссінджер походив з родини німецьких євреїв, які втекли 1938 року з Німеччини від антисемітизму.
Спочатку Бжезінський конкурував із Кіссінджером у науковій сфері. У 1959 році саме Кіссінджер, а не Бжезінський, отримав посаду професора в Гарвардському університеті. Тоді «Збіґ» перевівся до Колумбійського університету в Нью-Йорку. Це парадоксально посприяло його політичній кар’єрі, оскільки він опинився ближче до центрів влади.
Вони були дуже різними. Кіссінджер робив компліменти тележурналістам, Бжезінський декому з них міг закинути невігластво. Кіссінджер іноді висловлювався настільки розпливчасто, що годі було зрозуміти, яке рішення він підтримує. Бжезінський чітко формулював кожне речення. Кіссінджер легковажив східноєвропейських дисидентів і вважав, що не варто надавати їм великого значення, бо вони не мають достатньої сили. Саме тому він не хотів, наприклад, зустрічатися з Алєксандром Солженіциним. Для нього важили атомні бомби, конкретна перевага. Тим часом Бжезінський тісно співпрацював з Радіо «Свобода» і вважав опозицію, яка була нелегальною в комуністичних країнах, інструментом пом’якшення комуністичного табору.
Крім того, вони теж по-іншому поводилися із ЗМІ та підлеглими. Кіссінджер був чарівним на телебаченні, але надзвичайно жорстким зі своїми підлеглими. Бжезінський ніколи не сяяв в ЗМІ, виглядав радше суворим. Але підлеглі дуже його любили, хоча він теж був вимогливим.
Судячи з міжнародних нагород, Генрі Кіссінджер досягнув більшого: 1973 року йому було присуджено Нобелівську премію миру.
Збіґнєв Бжезінський відіграв значну роль в американсько-китайському зближенні. Як представник президента Джиммі Картера у Китаї він стверджував, що США і Китай мають спільного ворога — Радянський Союз, який намагається радикалізувати Близький Схід, дестабілізувати Південну Азію й оточити Китай.
Тим часом в Ізраїлі його іноді вважали ворогом. Він постійно застерігав від недалекоглядної близькосхідної політики Ізраїлю, яка загрожувала як самому Ізраїлю, так і інтересам Сполучених Штатів. А що більше адміністрація президента Картера тиснула на владу Ізраїлю, то посилювалася і критика ролі Бжезінського у цьому. Згодом навіть висловлювалися припущення, що переконання Бжезінського щодо Ізраїлю випливали з його польського походження, отож його, бувало, називали антисемітом і русофобом.
Найсерйознішим звинуваченням, будь-коли висунутим проти Бжезінського, було те, що він нібито «виховав» Осаму бен Ладена. Цей серйозний закид з’явився після публікації в ЗМІ відомої світлини: на ній Бжезінський бере карабін з рук моджахеда. Цим моджахедом нібито був Осама бен Ладен. Та насправді це зовсім інша людина, лише з подібною поставою.
Знімок зроблено на Хайберському проході в Пакистані. Бжезінський відвідав табір афганських біженців, які просили американську зброю. Пакистанський командир на передовому посту показав Бжезінському китайську версію совєтського карабіна АК-47. Фотографія стала символом американської підтримки афганських бойовиків. Ця політика зазнавала дедалі більшої критики в США і врешті зосередилася на Бжезінському.
Для когось він — останнє втілення Распутіна, для інших — небезпечний масон або доктор Стрейнджлав із чорної комедії Стенлі Кубрика про божевільну спробу розв’язати ядерну війну. Ще для когось він є хрещеним батьком Аль-Каїди.
Велика шахівниця
Збіґнєв Бжезінський вважав Україну — разом з Азербайджаном, Південною Кореєю, Туреччиною та Іраном — важливим геополітичним стрижнем або, іншими словами, геостратегічним центром. Так він називав держави, які самі не є геополітичними гравцями (на відміну від США, Росії, Китаю, Індії, Німеччини та Франції), але які, в силу свого розташування, відіграють важливу роль у підтриманні балансу, а іноді виступають щитом для держави або цілого регіону.
Проте якщо Москва здобуде контроль над Україною з її 52-мільйонним населенням і величезними ресурсами, а також із виходом до Чорного моря, Росія автоматично знову здобуде необхідні засоби для того, щоб стати могутньою імперською державою, що охоплюватиме Європу і Азію. Втрата Україною незалежності матиме негайні наслідки для Центральної Європи, перетворюючи Польщу в геополітичну вісь на східному кордоні об’єднаної Європи.
На 25-ті роковини Чорнобильської катастрофи у 2011 році Збіґнєв Бжезінський очолював американську делегацію в Україні. Після початку російської агресії 2014 року Бжезінський не підтримував вступу України до НАТО, однак наполегливо закликав адміністрацію Барака Обами надати Україні зброю для самозахисту. У 2015 році, за два роки до своєї смерті, стверджував, що Україна повинна стати частиною Європейського Союзу, але після подолання довгого шляху вступу.
Хоча він відіграв величезну роль в американській та світовій політиці, не кожен поляк знає, ким був Збіґнєв Бжезінський. Навіть якщо виключити тих, хто зазвичай не знає прізвищ нинішнього польського прем’єр-міністра чи президента, то багато навіть освічених людей можуть не знати Бжезінського. Зрештою, він завжди був трохи тіньовою фігурою. Мабуть, лише політичною цікавинкою лишиться факт, що в 1990-х роках йому пропонували балотуватися в президенти Польщі, але він відкинув цю ідею.
Більшу частину свого дорослого життя я присвятив розробці стратегії демонтажу совєтського блоку.
Збіґнєв Бжезінський помер 2017 року. Його син Марк зараз є послом США в Польщі.
Переклала Ірена Шевченко
