Драма Юліуша Словацького «Кордіан» — один із ключових текстів польського романтизму, що поєднує особисту біографію поета, досвід поразки Листопадового повстання та радикальні роздуми про відповідальність, бунт і політичну дію. У цій рефлексії йдеться не лише про літературний канон, а й про феномен романтичного мислення, який і сьогодні залишається напрочуд актуальним у Центрально-Східній Європі.

Україна стала для Юліуша Словацького не тлом, а повноцінним полем історичних і моральних рефлексій. У драмі «Кордіан» ці роздуми кристалізуються в питаннях бунту, відповідальності та вибору перед лицем імперського насильства — питаннях, що сьогодні знову звучать болісно актуально в контексті російської війни проти України.

Портрет Юліуша Словацького у молоді роки. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

Поетова Україна

Юліуш Словацький — один із творців національної самосвідомості поляків нового часу. Прикметно, що його культ відлунює і в українській культурі. Поет був органічно пов’язаний з українською землею, причому багатьма узами — біографічними, світоглядними, творчими. Не випадково він став найбільш харизматичним з-поміж творців української школи польської романтичної літератури. Доля Словацького загалом була пов’язана з різними краями тогочасної Європи, що зумовило своєрідну екзотизацію самої його постаті, але великою мірою також екзотичні образи його творчості.

Народжений і вихований у Кременці на Волині, він навчався у Вільні, бував у Варшаві й Познані, а пізніше багато літ провів у вимушеній еміграції на Заході Європи, безнадійно мріючи про повернення на батьківщину. Тому небагато є меморіальних місць, які б наближали сучасних любителів поезії Словацького до культу романтика, унаочнювали б його творчу своєрідність і геніальний дух. Серед таких місць першість належить, поза сумнівом, Кременцю, де діє Кременецький літературно-меморіальний музей Юліуша Словацького. До створення цього осередку свого часу доклали зусиль видатні письменники ХХ столітя, як-от Ярослав Івашкевич, Максим Рильський, Дмитро Павличко, Микола Бажан, Борис Тен. Сьогодні музей поета є активним осередком польсько-українського культурного трансферу, і така його роль з роками тільки зміцнюється. 

Про зв’язки Юліуша Словацького з Україною та українською культурою писало багато дослідників. Вони завважували ґрунтовну обізнаність поета-романтика з історією України, її фольклором. Також відзначали вплив культу козаччини, що виявився в глорифікації в ранній творчості Словацького образу козака — ідеал свободи, відваги та героїзму. Український колорит у ранніх творах польського поета настільки органічний, що сама його постать дуже вирізняється з-поміж творців української школи польської поезії — вона суголосна настроям багатьох тогочасних українських авторів. Наведемо хоча б пасаж з «Української думи»:

При діброві, у долині
білу хату бачить око.
Там Дніпро в шумному плині,
там береза є висока. 
Місяць ллє на хатку світло,
від якого все поблідло:
то пірне в туман срібляний, 
то сховається в хмаринах,
то у вир Дніпра загляну,
заблищить в його глибинах. Цитата за виданням: Словацький Ю. Українська дума. Упор, вст. ст. В.Звенигородського. Львів: Каменяр, 1993.

Рання творчість Юліуша Словацького загалом позначена українською тематикою та мотивікою, водночас у ній простежується певна еволюція форм художнього втілення козацького культу. Так Адріан Чермінський, досліджуючи українські симпатії поета, виокремив три значущі періоди. У першому молодий автор наслідував старших представників української школи польської поезії, тобто Антонія Мальчевського та Северина Ґощинського, — тому його твори є одними із характерних зразків раннього романтизму. 

У другому періоді українські мотиви творчості Юліуша Словацького виступають одними з багатьох, вони міцно «заражені» ностальгією, котру поет відчуває у вигнанні. Він дивиться на Україну з відстані — не тільки часової, а й екзистенційної, з усією гіркотою усвідомлює неможливість повернення до краю своїх юначих мрій. Образ України набуває характеру урочого й піднесеного, стає предметом проникливої рефлексії, як-от у «Думі про Вацлава Жевуського». Історія по-новому відкривається перед автором, збагачена яскравими картинами його поетичної уяви. Замість юнацького наслідування тут маємо справу зі зрілою (нерідко смутною та гіркою) рефлексією, що проявляє народність Словацького вже не безпосередньо (як вплив фольклору й переспівування історичної героїки), а в індивідуальному авторському осмисленні, через світоглядні орієнтири.

У третьому періоді Юліуш Словацький сприймає Україну як тло драматичної, суперечливої історії, яка значною мірою перегукується з колізіями сучасності. Ця земля викликає в його творах не тільки правдиву залюбленість та ностальгію, а й апелює до пробудження демонічного та апокаліптичного духу. 

Портрет Юліуша Словацького. Джерело: Національна цифрова бібліотека POLONA

Нерідко дослідники дошукуються схожості поміж Словацьким та Шевченком. Так, Максим Рильський твердив: 

Максим Рильський

Можна, звичайно, говорити про спільні фольклорні джерела, що породили ці незвичайно подібні між собою і за настроєм, і за окремими виразами пісні. Але цікаво, що і в Словацького, і в Шевченка ми бачимо вигадливу верифікацію, складну строфіку, зовсім не властиву народним зразкам. Говорити тут про вплив поета на поета, про ремінісценції не годиться. Але, можливо, набагато цікавіше, ніж вишукувати впливи і ремінісценції, щасливо знаходити збіги та близькість образів і мотивів великих поетів!

Таємниці перекладів

Традиція перекладів творів Юліуша Словацького українською мовою існує від ХІХ століття. Її представляє чимало визначних діячів — від Олени Пчілки й Василя Щурата до Миколи Бажана, Миколи Зерова, Максима Рильського, Бориса Тена, Дмитра Павличка, Романа Лубківського, Віктора Мельника. Переклади здійснювалися в різні часи, з різними настановами і, що там гріха таїти, з різною якістю. 

Обкладинка книги «Кордіан». Джерело: пресматеріали

2024 року у видавництві «Літопис» вийшов перший повний переклад українською мовою драми «Кордіан», яка посідає виняткове місце і в творчій біографії автора, і в польській інтелектуальній історії. Переклав драму перекладач і полоніст Віктор Мельник. 

Досі в українських перекладах звучали переважно поезії Юліуша Словацького, рідше — його драматичні твори. Так сталося не тільки через те, що драми складніші для перекладу. Більші тексти Словацького мають свої таємниці, довкола яких досі сперечаються спеціалісти. Адже багато драм і драматичних поем Юліуша Словацького з різних причин залишилися не завершеними. Серед них і «Кордіан». Читач здивується, коли в фіналі твору натрапить на ремарку автора: «Кінець першої частини». Але другої частини цієї драми немає. Фінал відкритий. Тривалий час серед літературознавців не було згоди щодо того, як розуміти факт незавершеності багатьох творів поета. Так само клопіт полягав у тому, щоб опрацювати чернетки та різні редакції в пошуках оптимального тексту.

Згідно з припущенням біографів, автор надто глибоко переживав поразку національного зриву 1830–1831 років, через що вагався, чи публікувати другу частину драми «Кордіан», яка начебто була написана, чи знищити рукопис. Переважила друга рація. Можемо лише здогадуватися, з якими емоційними пристрастями був пов’язаний задум цієї драми, якщо він дався поетові такими дорогими зусиллями. Однак це не єдиний текст, який Словацький лишив недопрацьованим. Відтак, виникає питання: з чим це було пов’язане? Чи йдеться про романтичний порив, чи про недбалість, чи про неувагу до своїх рукописів? 

Розгадуючи таємницю «Кордіана», наведемо коментар сучасного дослідника Марека Трощинського. На підставі аналізу багатьох текстів він висновує, що факт незавершеності не є випадковістю. Неповнота та незавершеність поетичних текстів Юліуша Словацького, твердить літературознавець, пов’язана з тим, що романтичний бард бачив ув особі читача уважного й розумного співрозмовника. Таким чином, він вводив свого читача в коло проблем і образів, проте не розкривав усієї суті, сподіваючись на співмислення та співпереживання того, хто читатиме його пристрасну поезію.

Марек Трощинський, літературознавець

Словацький ставив свого читача перед загадкою та відсилав до трансцендентного сенсу; з уламків, ізотопів чи фракталів дозволяв відчути цілість — але не доткнутися до неї. Так само, як в алюзійній поемі, втягав уяву та розум читача в гру — гру про сенс — про все. Значення є парадоксальною зв’язкою сенсів, а їхня межа — в нескінченності. Звідси весь час незавершена дія, напруга і сподівання. Тривай, мите.

Постать Кордіана

Драма «Кордіан» (1834) — твір складний, багатозначний. Його переважно сприймають крізь призму основної теми, пов’язаної з поразкою Листопадового повстання 1830–1831 років. Рефлексії поета над цим сумним фактом польської історії, який, зрештою, для нього був цілком живою дійсністю, сповнені драматизму й туги. Спроба повстати проти царської Росії та відновити втрачену польську державу була відчайдушним актом патріотів, а невдача на тривалий час пригасила їхній ентузіазм та увігнала у стан розчарування. Юліуш Словацький активно підтримав повстання, через що йому довелося емігрувати, аби уникнути репресій царського режиму. Навесні 1831 року поет залишає Варшаву, вирушає за кордон, де йому судилося провести решту життя. Незважаючи на гарячі мрії про повернення та постійну ностальгію, бардові не вдалося побачити вже ні Кременця, ні Вільна, на Варшави. Аж по смерті він повернувся до Вітчизни. 

Драма у віршах, названа іменем головного героя Кордіана, створена в гнітючі для польського руху роки. Вона з’явилася з-під пера романтика вже в період поневіряння чужиною. Були втрачені не тільки великі надії національної еліти, причому втрачені надовго (відновити польську державу чи, точніше, створити її заново вдалося лише після революційної хвилі 1917 року). Із невдачею Листопадового зриву безпосередньо пов’язана і внутрішня драма автора, творча кар’єра якого зламалася на самому злеті. І перше, і друге, тобто особисте і загальне, він переживав у нерозривному зв’язку. 

У цьому полягає феноменальність романтичного світогляду Словацького: поет гостро відчував відповідальність не тільки за себе та свої дії, а за цілий народ, розділяв його радість і горе, вболівав над його помилками й невдачами. І драма «Кордіан» у цьому контексті характерна як зразок патріотичної заанґажованості. Автор утілював архетипні ознаки своєї спільноти, речником якої він себе відчував. Про суть романтичного світогляду Юліуша Словацького писав, зокрема, його сучасник — літератор, критик і активний діяч польського національного відродження Едвард Дембовський.

Едвард Дембовський, літератор, критик

Поет — дороговказ суспільства. У хвилини натхнення, в своєму яснобаченні серця він побачив красу, правду, чесноту, схилився перед нею та віддав їй належну честь, побачив дорогу, що веде до щастя. Поет — людина, що так приросла до свого суспільства, як мати до дитини, живе його життя, радіє його радощами, переймається його стражданнями. Він у хвилі видавання у світ своїх духовних дітей страждає і шаліє з болю, доки дитя-думка вийде з його серця та зблисне світові спасінням.

У «Кордіані» відображено настрої та рефлексії того бурхливого часу. Однак на поверхні й роздуми про сучасне. Уважний читач вловить увесь спектр інтертекстуальних віднесень — від Святого Письма до Шекспіра (прикметно, що Кордіан в одному з епізодів зображений за читанням «Короля Ліра» — звісно, це не випадкова асоціація, бо трагедії літературних персонажів суголосні), Вольтера та Байрона. А ще завважимо гостру атмосферу дискусій довкола актуальних на той час проблем польського буття, яку Словацький веде з іншими романтиками — від Юліана Нємцевича до Адама Міцкевича (з останнім він мав найгостріші дебати, що тривали роками). 

Портрет Юліуша Словацького. Джерело: Національна цифрова бібліотека POLONA

Сила духу

Після 1831 року провідні поети епохи романтизму — Адам Міцкевич, Юліуш Словацький, Богдан Залеський та інші — стали вимушеними емігрантами. Вони часто згадували минуле, дошукуючись причин поразки юнацьких сподівань. Кожен робив це на свій спосіб. Словацький мав власний погляд на творчість у період морального упадку, що блискуче відображено у пролозі до драми «Кордіан». Поезія, твердить автор, може або потішати в смутку та скорботі, або абстрагуватися від поразки та оспівувати красу природи й земну екзотику, або ж закликати до мобілізації та боротьби, духу спротиву. Звісно, автор прихильний до цієї третьої позиції, яку він, власне, відстоює самим фактом написання драми:

З воскреслих рицарів зірву убрання згниле, 
усіх обвію неба польського блакитом, 
всім душі освічу промінням, чистим світлом 
народжених надій — аж поки пройдуть перед вами, 
зустрінуті усмішками, проведені сльозами. Тут і далі — переклад Віктора Мельника.

Що міг протиставити поет настроям зневіри та упадку, які охопили вчорашніх повстанців, а тепер вигнанців? Очевидно, силу духу. Саме так він учинив, виводячи на перший план юного героя — п’ятнадцятилітнього Кордіана (символіка античного імені також вказує на його духовну силу й незламність). Він у постійному пошуку. Не можна сказати, що він не піддається настроям туги й розчарування, проте все-таки перемагає рішучість і духовна сила. Герой є втіленням романтичного самозречення. Його духовний порив — органічне поєднання думки й почуття, розуму й серця, а ще — мрія про відродження Вітчизни, її вільне майбутнє, заради якого варто пожертвувати навіть власним життям. 

…Прекрасний бачу монумент — хоч не горить ліхтар, 
та на чолі вінок, прикрашений зірками. 
В блакитнім небі тіла мого жар 
на сонці заблищить, як мармур чи як лід… 
Затим піду в холодний світ 
легенд прекрасним духом; можу поклястися: 
в очах і на чолі зірок десятки тисяч, 
приваба монумента — почуття людей поширять, 
він надихнути зможе, 
в серця поверне думка віру,
як чудо Боже…

Є у драмі такий знаковий епізод, який видається вдалою аналогією до сучасних проблем. Персонажі сперечаються про те, чи можливо здійснити замах на російського царя, щоб тим самим запалити повстання та відродити Польщу. Але на перешкоді стає планований приїзд царя до Варшави, де його мають коронувати польським королем. Якщо так, то вбити короля — страшний гріх, бо це означає вбити намісника Бога й очільника народу, тобто знову зруйнувати монаршу традицію, якою колись пишалася Польща. Урешті, повстанці розходяться в думках. А це стає одним із тривожних сигналів ще перед їхнім збройним виступом, провіщаючи майбутній провал. Отже, поет формулює непросту дилему: чи можна позбутися влади загарбника легальними й чесними методами? Чи варто вдаватися до радикальних засобів? Чи можливий у цьому випадку терор з боку уярмлених, що стане відповіддю на утиски чужої влади? На тлі інших, що вагаються чи відмовляються від намірів, Кордіан непохитний — і стає месником за кривди свого народу. Коли ж йому доводиться ставати до страти, із готовністю приймає таку долю: 

Бо там перед людьми, бодай посаджений на палю, 
страждання приховаю, болі подолаю; 
я гордий! Тільки тут для сліз немає стриму... 
Якби я знав, що вже без повороту 
з землею попрощаюсь, — перед хвилею відльоту 
на світ дивився б іншими очима. 
Допитливіше! Довше! Може, й зі сльозами… 
Бо там у парку між квітками 
повинна бути гарна квітка... Я ж її не знаю!.. 
Можливо, звук якийсь новий народжено струною... 
А я не чув його... Бо щось не те зі мною! 
Людей не хочу знати, хай мене стрічає 
земля — людей пестунка! Земле світла, 
пестункою дбайливою була ти і для мене?

Драма Словацького постулює традиційне для романтизму протиставлення поміж героєм та його оточенням. Якщо герой, незважаючи на вагання та муки сумління, реалізує те, до чого був покликаний, то його земляки не виконують покладеної на них місії, їхню поведінку характеризує непослідовність, лукавство, навіть зрада. Такого типу суперечності викликають в нас живу реакцію, адже повторюються в різні епохи та в різних суспільствах. Саме тому романтична експресія Словацького не втрачає актуальності, принаймні в нашій частині Європи, де проблеми свободи та ідентичності все ще не розв’язані. Ідейні акценти «Кордіана» виявляються навдивовижу суголосними в час російської агресії в Україні, коли знову гострими стали питання морального вибору й відповідальності за вибір. Варто нагадати, що на Сході Європи, на відміну від Заходу, романтичні уявлення про народ, патріотизм та громадянський обов’язок людини не втратили значення.

Казімєж Вуйціцький, історик, публіцист

Романтизм на Заході є виявом модернізаційного індивідуалізму, проте в Центральній Європі є частиною націєтворчого процесу. Романтизм в Центральній Європі є чимось більшим, ніж літературна епоха, це також окреслення певної постави зі значущими політичними наслідками.

Таким чином, видатна драма Юліуша Словацького знову набуває актуальності, оскільки її символічний зміст та патріотичний пафос перегукується з героїчним спротивом українського народу російським окупантам, які уособлюють ту саму жорстоку й безоглядну силу імперського тиску, що й царська Росія в період Листопадового повстання 1830–1831 років. Ідеться знову про визвольну боротьбу з усіма небезпеками та тривогами, які супроводжують конфлікт із потужним ворогом. «Кордіана» сприймають сьогодні як заповідь у боротьбі за свободу та незалежність Вітчизни, причому водночас і на загальнонаціональному рівні, і на рівні гартування індивідуальної волі та патріотичного духу. Драма Словацького схиляє нас до уважної рефлексії над природою імперського зла, що проявляється знову і знову. А долі патріотично заанґажованих поляків та українців виявляють багато спільного, вони слугують нам добрим прикладом для усвідомлення непроминальної цінності свободи і самосвідомості. 

Джерела: Sosnowska D., Ambiwalencje i zpreczności. O dziwnych Kozakach w polskiej literaturze romantycznej, „Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze”, pod red. S. Kozaka, Warszawa 1994;  Witkowska A., Dziko – pięknie – groźnie, czyli Ukraina romantyków, „Teksty Drugie” 1995, nr 2, s. 20–30; Szkoła ukraińska w romantyzmie polskim, pod red. S. Makowskiego, U. Makowskiej, M. Nesteruk, Warszawa 2012; Словацький Ю. Українська дума. Упор, вст. ст. В. Звенигородського. Львів: Каменяр, 1993; Makowski, S., Słowacki: kontynuator Malczewskiego, „Przegląd Humanistyczny”, 1996, nr 40 (2); Feliksiak E., Ukraina w „Marii” Malczewskiego, [w:] Szkoła ukraińska w romantyzmie polskim, pod red. S. Makowskiego, U. Makowskiej, M. Nesteruk, Warszawa 2012; Czermiński А., Ukraina w poezji Słowackiego, Lwów 1930; Рильський М. Юлиуш Словацкий и украинская поэзия, Рильський М. Зібрання творів: У 20 т. Т. 14. Київ: Наукова думка, 1986; Словацький Ю., Срібний міф України: Поезії. Поеми. Драми. Львів: Світ, 2005; Словацький Ю. Зібрання творів: у 2 т. Упор., вст. слово, заг. Ред. Р. Лубківськоого. Львів: Світ, 2011; Makowski St. „Kordian” Juliusza Słowackiego. Warszawa, 1976; Troszyński, M. Słowacki pisze dramat // Przestrzenie Teorii. 2010. Nr 13; Dembowski E. Kilka słów o pojęciu poezji, [w:] Idee programowe romantyków polskich. Antologia. Red. A. Kowalczykowa. Wrocław – Warszawa – Kraków: Ossolineum, 2000; Словацький Ю. Кордіан. З польської переклав Віктор Мельник. Львів: Літопис, 2024; Wóycicki K., Nostalgia i polityka. Esej o powrocie do Europy Środkowej. Warszawa: Czuły Barbarzyńca Press, 2015. 

Редакторка Наталя Ткачик