Перша зустріч з іконою 

Основу художнього світогляду Єжи Новосєльського сформувало передусім полікультурне середовище, в якому він зростав. Художник народився в сім’ї з лемківським, польським і німецьким корінням — 1923 року в Кракові. На роздвоєності його ідентичності не раз наголошував Тадеуш Ружевич — відомий польський поет і драматург.

Тадеуш Ружевич

Новосєльський мав одне око польське, а друге — українське.

Ця внутрішня двоїстість не розривала Єжи Новосельського, а навпаки — формувала його особливу оптику: здатність одночасно дивитися на культуру зсередини і ззовні, бачити в європейському модерні сліди Візантії, а в іконі — живу сучасність.

Одна з перших знакових подій у житті юного Новосєльського трапилася у Львові, куди відразу після початку війни переїхала його родина. Єжи відвідав Національний музей у Львові Сьогодні — Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького. Науково-художній фонд митрополита Андрея Шептицького. — одне з найбагатших сховищ сакрального мистецтва в Східній Європі з унікальною колекцією ікон XIV–XVIII століть.

Єжи Новосєльський

Вперше в житті я зіткнувся з великим мистецтвом у такій концентрації й кількості. Дивлячись на ці ікони, я відчував майже фізичний біль. Я не міг перейти з однієї зали до іншої. Все, що я згодом створив як художник, навіть те, що зовні здавалося далеким, було зумовлене тією першою зустріччю з іконами у львівському музеї.

Свою мистецьку освіту Новосєльський розпочав у Kunstgewerbeschule — краківській школі художніх ремесел, яка діяла навіть під час німецької окупації. Формально тут навчали ткацтва, настінного розпису та оформлення шрифтів, однак фактично школа стала прихистком для амбітних митців і працювала як неофіційна художня академія. Новосєльський навчався в класі художника Станіслава Камоцького, який викладав рисунок оголеного тіла.

Робота Єжи Новосєльського. Джерело: Kapsuglan / Wikipedia

Паралельно з художнім навчанням у Новосєльського формувалося і духовне бачення. Визначальним досвідом стала поїздка до Почаївської лаври 1942 року — місця, яке він згодом назве вихідною точкою внутрішнього перевороту.

Єжи Новосєльський

Я, польський художник, духовно народився в Почаївській лаврі.

Невдовзі після повернення з Почаєва Єжи Новосєльський звернувся до ігумена греко-католицького монастиря Святого Івана Хрестителя в Унівській Лаврі поблизу Львова з проханням прийняти його до новіціату. Новіціат — початковий підготовчий період перебування в монастирі, під час якого людина випробовує своє покликання й знайомиться з монастирською дисципліною, ще не складаючи остаточних обітниць. У монастирі він поєднував духовне самозаглиблення з вивченням іконопису, однак через хворобу був змушений невдовзі залишити спільноту. 

У ранніх роботах Єжи Новосєльського релігійна традиція поєднується з модерним малярством — зокрема в картині «Оголена на тлі пейзажу» («Akt w plenerze», 1940).

Геометрична абстракція простору 

Відразу після закінчення війни, 1945 року, Єжи Новосєльський вступив до Академії мистецтв у Кракові. Тоді він переживав кризу віри. 

Єжи Новосєльський

Я втратив віру в часи Другої світової війни. Я думав, що не існує жодної метафізичної реальності — а це, по суті, глибоко метафізичний стан: коли свідомість досягає свого абсолютного дна. Саме в цій невизначеності — що я роблю в мистецтві? хто я? — я й почав шукати метафізичні витоки живопису.

Біографка художника і мистецтвознавиця Кристина Черні зазначала, що період невіри Новосєльського почався приблизно тоді, коли він перебував у львівській лікарні, де лікував запалення суглобів, отримане після розпису церкви. Ймовірно, його атеїстичне світосприйняття того періоду було спричинене воєнними переживаннями, зокрема тим, що він став свідком ліквідації ґетто. 

Мистецтвознавиця Кристина Черні зазначала, що період невіри Новосєльського розпочався приблизно тоді, коли він перебував у львівській лікарні: митець лікував запалення суглобів, набуте після розпису церкви. Ймовірно, атеїстичне світосприйняття цього часу було зумовлене воєнними переживаннями — зокрема тим, що юний Новосєльський став свідком ліквідації ґетто.

Кристина Черні

Епізод атеїзму Новосєльського тривав 12 років, відтак він повернувся до віри, до православ’я. І сам зазначав, що це вже була зовсім інша віра — не юнацька й наївна, а зріла.

Абстрактні картини Новосєльського цього періоду експонувалися на Першій виставці сучасного мистецтва в Кракові 1948 року й справили сильне враження на повоєнне авангардне середовище.

Із полотен Новосєльького зникла фігура людини, що домінувала в ранній його творчості. Художник дедалі частіше творить абстрактні композиції, в яких важливу роль відігравали геометричні форми, зокрема великі трикутні елементи — своєрідні метафори нематеріального виміру, як-от на полотнах «Абстракція 1950», «Абстракція 1958». 

Ці картини часто називають геометричними абстракціями, хоча, за словами самого художника, це були не стільки експерименти з формою, скільки спроби знайти «простір, у якому ми житимемо після смерті». 

Єжи Новосєльський органічно вписався в міжнародний художній контекст свого часу. 1956 року його роботи експонувалися на XXVIII Венеційському бієнале; 1959-го — на бієнале в бразилійському Сан-Паулу; 1960-го — у Нью-Йорку; а також — на виставках у німецькому Бохумі та англійських Единбурзі й Лондоні. Крім того, художник долучився до кола краківських авангардистів, які шукали свободи поза офіційною естетикою. Та, на відміну від багатьох сучасників, він не прагнув розриву з традицією — радше намагався її трансформувати в авангард. 

Картина Єжи Новосєльського «Місто біля підніжжя гір». Джерело: Національна галерея мистецтв Zachęta / Wikipedia

Простір, що нагадує сцену

Наприкінці 1940-х Новосєльський майже повністю відійшов від виставкової діяльності — насамперед через тиск соцреалізму й офіційних канонів, до яких він не зміг (та й не хотів) пристосуватися. 

Єжи Новосєльський

Я сидів удома й малював. Не вмів підлаштуватися. Навіть не в тому річ, що не хотів — це було поза межами моїх можливостей.

Саме тоді Єжи Новосєльський переїхав до Лодзі: його дружина отримала роботу сценографки в місцевому ляльковому театрі «Арлекін», а він очолив художній відділ Державної дирекції театрів ляльок. Так художник опинився у світі театру — не стільки за покликанням, скільки з необхідності. Згодом цей період він назве «епізодом із лялькою», а себе — «відсунутим на узбіччя мистецького життя».

Анджей Щепаняк, мистецтвознавець

Для нього ця праця у ролі сценографа лялькового театру стала нагодою набути досвіду в створенні костюмів, ляльок і сценографії для таких театрів, як «Піноккіо» та «Арлекін» у Лодзі, «Банялука» в Бєльську Бялій і Театру ляльок у Ґданську.

Декорації Новосєльського не просто доповнювали дію, а вибудовували сценічний простір — чіткий і ритмічний. Цей досвід глибоко вплинув і на його живопис: зображені постаті нагадують акторів, вписаних у строго структурований, майже театральний світ — вони статичні, але не застиглі; напружені, але не гротескні.

Тоді ж Новосєльський у своїй творчості знову почав звертатися до теми сакрального. Попри тиск системи йому вдалося виконати перші замовлення для церков у Кракові, Любліні, Білостоці. Він працював над поліхроміями — настінними розписами, що поєднували традиційний іконопис із кольоровою мовою модерну. Досвід роботи у театрі відчутно позначився на церковних розписах, виконаних Новосєльським, — кожна композиція вибудовувалась як окрема візуальна драма, де сенс передавався не словами, а кольором і ритмом форм. 

У своїх спогадах Новосєльський зазначав, що храм і театр споріднені: обидва вимагають простору, підготовленого до приходу сакрального. Саме ця логіка сцени — місця для явлення — залишила глибокий слід у його мистецтві. 

Пресвітерій з фресками Єжи Новосєльського у Костелі Божого Провидіння у Варшаві. Джерело: Адріан Ґрицюк / Wikipedia

Тіло як ікона

1971 року Єжи Новосєльський створив одну з характерних для свого живопису композицій — «Жінка на тлі міста». Центральною є фігура оголеної жінки, зображена узагальнено, без індивідуальних рис. Її тіло побудоване з площин кольору, з чітко окресленими лініями, без натуралістичних деталей. Позаду — спрощений урбаністичний пейзаж: фрагменти архітектури, стіни, геометризовані форми, позбавлені перспективи.

Це не портрет у традиційному розумінні. Фігуру зображено не як конкретну особу, а як умовний образ. Тіло функціонує як елемент композиції. Міське тло не створює ілюзії простору, а радше виконує роль абстрактного полотна, що посилює статичність і відстороненість сцени.

Загалом образи Новосєльського позбавлені психологічності та емоційного виміру. У цих фігурах часто відчувається нейтральність — вони не передають наративу, не звертаються до глядача, не коментують подій. Їхня присутність зосереджена на формі, кольорі й контурі — візуальних засобах, що становлять суть композиції.

Площина, що тримає простір

Однією з визначальних рис живопису Єжи Новосєльського є площинна організація простору — він свідомо відмовляється від глибини та перспективи, створюючи пласкі, двовимірні композиції, близькі до іконописної традиції. Вони побудовані на зіставленнях: теплих і холодних кольорів, фігури та тла, насичених форм і вільних зон. 

У полотнах Новосєльського цього періоду простежується, зокрема, спорідненість із фрескою та мозаїкою — не як стилізація, а як принцип будови зображення. Загалом його живопис не має на меті розповідати історії чи ілюструвати сюжети. Картини побудовані як цілісні візуальні структури, в яких кожен елемент набуває сенсу лише в контексті загальної композиції.

Особливим авторським проєктом Єжи Новосєльського стала греко-католицька церква в північнопольському місті Бялий Бур, де в 1970-х роках він виступив не лише як її живописець, а й як архітектор.

Картина Єжи Новосєльського «Вузькоколійка». Джерело: Wikipedia

Манекенки, нудистки, спортсменки 

У 1980–90-х Новосєльський знову почав малювати жіночі фігури — не як портрети конкретних людей, а як умовні, майже абстрактні образи. Сам він жартома називав їх «нудистками» чи «манекенками», підкреслюючи, що йдеться не про еротику, а про спробу поєднати тілесне й духовне в одній формі. Жіноче тіло для нього було способом говорити про щось більше — про межу між видимим і невидимим.

Єжи Новосєльський

Повне поєднання духовного з тілесним, емпіричним, для мене відбувається саме у фігурі жінки. Якщо художника цікавить тілесність, спроба з’єднати духовне з матеріальним світом, то цілком природно, що його починає цікавити саме вигляд жінки.

У цей період Новосєльський також звертається до сериграфії, Трафаретний друк, при якому фарбу протискують ґумовим шпателем (ракелем) через сітку з дрібними отворами. яка давала змогу серійно відтворювати зображення без втрати чіткості та композиційної рівноваги. Крім того, за авторським задумом, ця техніка допомагала максимально спростити образ і звести зображення не до опису, а до структуротворчого елементу. 

Живопис як метафізична дія

Могила Єжи Новосєльського у Кракові. Джерело: Zygmunt Put Zetpe0202 / Wikipedia

Після завершення роботи в Лодзі Новосєльський повернувся до Кракова, де викладав у Академії мистецтв, продовжував малювати та працювати над храмовими розписами. У 1980–90-х роках його творчість була особливо інтенсивною: він працював і над сакральними циклами, і над світськими композиціями, залишаючись однією з ключових постатей польського мистецтва другої половини ХХ століття.

Єжи Новосєльський помер у Кракові 2011 року. Його спадщина зберігається в численних музейних колекціях, сакральних інтер’єрах і приватних зібраннях — не лише в Польщі, а й за її межами, зокрема у Франції (поліхромія церкви в Лурді), а також у США, Канаді, Німеччині та інших країнах.

2022 року в Ізабеліні поблизу Варшави на горищі місцевої парафіяльної церкви святого Франциска Ассизького виявили керамічну мозаїку з образом патрона храму. Цю роботу Єжи Новосєльський, над якою він працював на початку 1980-х, внесено до реєстру культурної спадщини Польщі. 

Редакторка Наталя Ткачик