Київ. 30 березня. За минулу добу повітряна тривога в столиці лунала дев’ять разів. Від часу до часу доносяться віддалені звуки, схожі на роботу артилерії. На Хрещатику — майже безлюдно. З понад десяти кіосків із кавою та чаєм навпроти Київської міської адміністрації працюють тільки два. Біля рожевого Ulitka Coffee самотньо стоїть чоловік. Юрій вийшов на перекур. Він готує тут каву вже шостий день.
Юрій. Фото: Євген Приходько / Нова Польща«Грошей немає, а родину годувати треба. До війни у нас із другом була спільна справа. Ми вивозили будівельне сміття. Зараз замовлень немає», — розповідає 28-річний чоловік. Вакансію Юра знайшов в інтернеті. «Я коли побачив оголошення, то дуже здивувався — кав’ярні почали працювати? Відразу написав. День стажування — і ось, працюю».
Протягом тижня понад 500 київських підприємців відновили свою діяльність. Міська влада закликає малий та середній бізнеси повертатися до роботи, оскільки є попит на їхні послуги та товари.
«Клієнтів як на Хрещатик мало, але моєму заробітку сприяють військові та поліцейські», — каже Юрій. Його колишня дружина з сином кілька тижнів тому виїхали до Польщі, у Києві він залишився з мамою та молодшим братом.
Біля закладу з написом «Хачапурі – Шаурма» черга з двох людей. Відомий грузинський ресторан Georgia пропонує шоті, пеновані з куркою, хачапурі. Поруч стоїть Роман, один із працівників. Тримає пакет із помідорами: бігав до магазину поповнювати запаси. «Це наш перший день, вирішили відкритися у тестовому режимі», — каже 27-річний чоловік. А потім додає, що взагалі-то тут вони працюють із першого дня широкомасштабної війни, просто в іншому ритмі. Вони з дружиною Ольгою, яка зараз за прилавком, та іншими працівниками почали волонтерити. Таких гуманітарних ресторанів у Києві зараз достатньо.
Роман та Ольга. Фото: Євген Приходько / Нова Польща«Першого дня війни ми закрилися, але вирішили працювати для воєнних, тероборони та тих, хто у воєнному госпіталі. 400-500 порцій щодня. Ми весь час живемо в ресторані». Заклад знаходиться в будинку, де раніше був банк. «Ночуємо, з самого ранку прокидаємось і готуємо». Команда з шести людей спить у сховищі, де колись зберігали гроші.
Продукти звозять волонтери, торгівці з базарів, допомога була й від «МакДональдзу» — з їхньої картоплі вийшло смачне рагу.
«Всі гроші з сьогоднішніх продажів і з наступних днів підуть на бронежилети, каски. Наш співзасновник Тарас Сердюк — патріот. Він усе відправляє на допомогу».
Як на перший день торгівля йде непогано. Київ оживає. На вулицях помітно все більше автівок. Люди виходять на прогулянки. «Це перші дзвіночки, що все буде добре», — вважає Роман.
Київрада схвалила пільги для столичного бізнесу. Підприємці, які працюють на комунальних площах, звільнені від орендної плати. Для пересувної торгівлі та ресторанних майданчиків плату за договорами зменшать до символічної однієї гривні. Оплата пайової участі для них становитиме 50 % від чинної.
У TopComiсs підняті ролети. Це єдиний спеціалізований магазин коміксів на лівому березі Києва. Працює вже майже два роки. Доїхати сюди можна лише через окремі мости, пройшовши контроль на блокпостах.
«Ми відкрилися ще 12 березня. По-перше, тому що були заклики від влади підтримувати економіку. По-друге, нам приходили запити і в дірект, і в фейбуці. Людям хотілося купувати комікси і книжки», — розповідає власниця магазину Яна. 24 лютого вона прийшла в заклад: перекрила воду, відключила електрику та опалення, але сама з Києва не виїхала. Каже, що навіть не розглядала такий варіант. «Я — киянка, я тут живу, я люблю своє місто. Воно найбільш захищене в Україні». Її чоловік Сергій, родом із Криму, стоїть поруч, підхоплює: «Київ — наше місто. Ми віримо в ЗСУ, навіщо нам виїжджати?»
Яна та Сергій. Фото: Євген Приходько / Нова ПольщаВін намагався вступити до лав територіальної оборони, але, каже, на жаль, немає місць. «Тому вирішили зараз підтримувати країну так — працюємо, сплачуємо податки».
Для військових і дітей у магазині діє знижка 10 %. Акція для військових діятиме завжди. Зі слів власниці, батьки купують дітям літературу, бо треба їх якось відволікати від війни. «Був також один клієнт, який розповідав, що через повітряні тривоги багато часу сидить у підвалі, тому взяв пару коміксів. Сказав, що на декілька вечорів йому вистачить».
За кількасот метрів від магазину коміксів знаходиться барбешоп Frisor. Теж працює. «Відкрилися, бо людям потрібні кошти: у кожного є родина, яку треба забезпечувати», — розповідає адміністраторка Анна. Перед початком їхнього першого робочого дня під час війни, 17 березня, її колегу барбера Сергія розбудив вибух. Російська ракета влучила в сусідню з його будинком багатоповерхівку. «Там усе повиривало. Ролети в кіосках поруч зсередини позавертало».
Із перших днів російського вторгнення Сергій хотів піти в тероборону, але не взяли, тож він продовжує стригти. «Сказали, що немає місць, тому чекаю, коли з’являться».
Анна, Олександр та Сергій. Фото: Євген Приходько / Нова ПольщаАнна теж не виїжджала з Києва. «Я відразу сказала, що я не поїду ні до Польщі, ні кудись далі. Якщо треба, то я й автомат візьму. Київ зараз найбезпечніше місце. Київ буде стояти», — каже дівчина.
На відміну від Сергія власнику барбершопу пощастило — він у теробороні, але й не забуває про бізнес. Після 16:00 розвозить працівників по домівках, щоб встигнути до комендантської години. Анна живе на проспекті Лобановського, це правий берег Дніпра. Багатоповерхівка, в яку вранці 26 лютого влучив російський снаряд, — поруч з її будинком.
Будинок на проспекті Лобановського. Фото: Євген Приходько / Нова Польща«Коли це сталося, я була вдома. Звук вибуху ні з чим не сплутати. Було дуже страшно. Зараз зранку готуєш їсти, дивишся на це все з вікна... дуже печально».
Анна каже, що люди попри страх вже звикли до всього. «Київ повертається до життя, на вулицях зараз людей набагато більше ніж два тижні тому».
Біля Києво-Печерської лаври ні душі. Ознаки життя подають тільки ліхтарики, що світяться біля МАФу «Горький. Espresso bar». Усередині Дарина. Протирає прилавок.
Дарина. Фото: Євген Приходько / Нова Польща«Я тут перший день. Ми відкрилися, адже потрібно підіймати бойовий дух наших хлопців. Щоб вони розуміли: вони — не одні. Що ми готові для них працювати, що ми готові поїти їх гарячим чаєм і пригощати смаколиками», — жваво розповідає 21-річна дівчина. До війни Дарина працювала адміністраторкою в одному з ресторанів, але зараз роботи немає. За даними соціологів, серед українців, які мали роботу до широкомасштабного вторгнення, 53 % сьогодні не працюють.
Вакансію Дарина знайшла в інтернеті, каже, що пропозицій вистачає. З Києва дівчина не виїжджала і виїжджати не збирається. «Щоб мене виштовхнути з Києва, це треба дуже багато сили».
Поки Дарина готує чай, зізнається: «Ніколи раніше не думала, що українці настільки добрі й круті. Я пишаюся своєю нацією».
