У Другій Речі Посполитій було море закладів: від неохайних забігайлівок, де черевики прилипали до брудної підлоги, до елегантних ресторанів із посрібленими столовими приборами й кришталевими люстрами. Однак люди тоді споживали їжу не тільки в чотирьох стінах кнайп.

Досить було мати пару дощок, козел під стільницю та гасовий нагрівальний примус, і ви могли відкрити свій харчовий бізнес просто на ярмарку чи якомусь торговиську. Клієнтів можна було посадити за перехняблений стіл і саморобні лавки, а за допомогою простого гасового пальника розігріти приготовані вдома страви або закип’ятити воду, щоб зробити чай чи каву.

Така популярна сьогодні вулична їжа й безліч пересувних ресторанів просто неба, де можна скуштувати страви з усіх куточків світу, — аж ніяк не винахід сучасності. І попри те, що Другої світової не було можливості вибратися на з’їзд фудтраків на парківці торгового центру, тоді існувало чимало вуличних харчових закладів. 

Технологічний розвиток, безумовно, полегшив життя підприємливим «рестораторам». Заможні ставилися до таких забігайлівок зверхньо, проте ті, хто в кого було обмаль грошей і хто мусив постійно працювати (а отже, не мав часу), радо вітали такі їдальні просто неба. 

Пересувні кнайпи для всіх

Пересувні ресторани не мали ні вивісок, ні офісів, ні менеджерів, ні офіціантів, і все ж вони приваблювали натовпи голодних клієнтів. Їхніми власницями і керівницями зазвичай були незаможні жінки, які мали підприємницький хист.

Жінка п’є чай на ярмарку, 1935. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

У найпростішому випадку, щоб відкрити таку «точку», потрібен був кошик, вистелений соломою і гілками, в який складали паруючі горщики з їжею, величезний дерев’яний черпак, аби накладати порції, сякий-такий посуд — і вже можна заробляти. Горщики обгортали клаптями тканини, щоб підтримувати належну температуру страв, а миски, тарілки та дерев’яні ложки зазвичай навіть не треба було мити, бо голодні клієнти вилизували все дочиста.

Як виглядала така ятка «вуличної їжі»? Далеко не так, як гіпстерські прилавки на сучасних модних кулінарних фестивалях. Варіантів було два: жінка або сиділа на кріселку і розставляла навколо себе горщики з їжею, з яких накладала порції, або ставила посуд на візок чи імпровізований столик.

Власниця, шеф-кухарка, буфетниця й офіціантка в одній особі вправно однією рукою накладала їжу, а іншою безпомильно рахувала гроші. Навіть знайомі волоцюги, які пропивали кожну вільну копійку, не могли розраховувати на жодні знижки, не кажучи вже про те, щоб поїсти в кредит. Оплату завжди брали заздалегідь — відвідувач отримував рівно стільки, на скільки йому вистачало грошей.

Негіпстерське меню

Завдяки таким ресторанам просто неба, які з’явилися в місцях великих скупчень людей (ринки, ярмарки тощо), людина, бігаючи в десятках справ, могла зупинитися на хвилинку і, не гаючи багато часу, перекусити. Що ж їли в таких місцях? 

Нові кіоски для торгівлі їжею у Варшаві, 1938. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

Меню ніколи не вирізнялося різноманітністю. З напоїв тут можна було випити кави, чаю, а якщо грошей катма, то залишався якийсь ерзац — дешевий і низькоякісний замінник. У горщиках «рестораторок» часто парував звичайний борщ, флячки, каша, ковбаси, субпродукти, квасоля, кров’янка та інші нехитрі страви. Все це можна було заїсти добрячою скибкою хліба.

Іноді любителі такої вуличної гастрономії потрапляли в якусь халепу, хоч і не через свої кулінарні вподобання. За приклад може слугувати історія такого собі Станіслава Котлярського з Ленчицького повіту, який у рідних краях був відомий як порядний громадянин, але, вирушивши до столиці розважитися, трохи забувся. 

Все почалося невинно: Котлярський вирішив скуштувати сосиски, які саме продавалися на вулиці. 

Ostatnie Wiadomości, 1931

Прогулюючись Краківським передмістям, Котлярський підійшов до пересувної ресторації, в якій продавали сосиски. З великопанською міною замовив сосиску, а отримавши, взявся її наминати. У ту мить до нього підійшли три дівиці. Одна, видно, дуже метикувата, відкусила шматок сосиски, яку їв Котлярський. Той образився, та відразу зрозумів, що це така любовна зачіпка. Він почав вимагати нову порцію сосисок і, взявши одну до рота, дозволив дівчині відкусити її з іншого боку. Споживши врешті з обох сторін ковбаску, пара почала цілуватися.

На перший погляд, може здатися, що журналіст описав романтичну сцену, ніби з діснеївського мультфільму «Леді та Блудько», в якому дві милі собачки з’їдають одну макаронинку спагетті і в результаті цілуються. От тільки історія з довоєнної газети мала продовження. Після пристрасних поцілунків з однією панею Станіслав взявся обіймати двох її подруг. Просто посеред вулиці. 

Невідомо, як би далі розгорталися події й скільки сосисок було б при цьому з’їджено, якби не втрутився поліцейський патруль. Тодішній Кримінальний кодекс передбачав ув’язнення за непристойні дії у публічному місці, тому пристрасні поцілунки посеред вулиці, зрозуміло, не могли не привернути уваги правоохоронців.

Мені завжди здавалося, що за романтикою споживання сосиски не поступаються масному сальцесону чи свинячому язику. Та, як бачимо, до війни деякі поляки були іншої думки. 

Перекладачка Наталка Римська, редакторка Наталя Ткачик

Редакція висловлює вдячність порталу ciekawostki historyczne.pl за можливість публікації