На парламентських виборах у Польщі , які відбудуться 15 жовтня, за голоси виборців боротимуться три основні табори. У першому — правляча з 2015 року права партія «Право і справедливість» (Prawo i Sprawiedliwość, далі — ПіС) на чолі з експрем’єром Ярославом Качинським та її союзники, що йдуть від одного списку. Головним партнером ПіС є крайня права партія «Суверенна Польща» До 3 травня 2023 року — «Солідарна Польща». міністра юстиції Збіґнєва Зьобра.

Виборча зустріч партії «Право і справедливість» , по центру — Ярослав Качинський. Джерело: «Право і справедливість»

З правим флангом конкуруватимуть три списки проєвропейської опозиції. Найбільший — у Громадянської коаліції (Koalicja Obywatelska) , зосередженої навколо «Громадянської платформи» (Platformy Obywatelskiej), партії експрем’єра Дональда Туска. У разі перемоги її очевидними партнерами по коаліції стануть «Ліві» (Lewica) та консервативний блок «Третій шлях» (Trzecia Droga).

Дональд Туск , виборча зустріч Громадянської коаліції. Джерело: «Громадянська платформа»

Політичну палітру доповнює ультраправа «Конфедерація» (Konfederacja) — альянс націоналістів і лібертаріанців.

Існує три ключові сценарії: утретє поспіль перемагає ПіС , який буде при владі самостійно; до влади приходить проєвропейська опозиція; складається безвихідна ситуація, коли «золоту акцію» отримує «Конфедерація» — тоді від неї залежатиме, чи вдасться (і якщо так, то кому) сформувати уряд.

Як свідчать результати опитувань , опрацьовані сайтом ewybory.eu, на цю мить найімовірнішим є останній сценарій.

Якщо ці відсотки приміряти на мандати , то із 460 місць у Сеймі приблизно 222 отримають три списки проєвропейської опозиції, 183 мандати — ПіС, 54 — «Конфедерація» (і ще один мандат отримає представник німецької меншини, оскільки списки нацменшин не мусять долати виборчий бар’єр). Цього представника висуває виборчий комітет німецької меншини на Опольській Сілезії і це прописано у польському Виборчому кодексі.

У такій ситуації саме від крайніх правих залежатиме , чи уряд підтримає котрийсь із двох основних блоків. Поки що «конфедерати» заявили, що не мають наміру вступати в жодну коаліцію, але теоретично вони можуть проголосувати за формування уряду меншості. Якщо ж вони цього не зроблять, через кілька місяців відбудуться чергові вибори.

Лідери «Лівих». Джерело: «Ліві» / фейсбук

Перший сценарій. ПіС і надалі керує самостійно

Зазвичай виборчі кампанії «Права і справедливості» були успішні , хоча й грубі. Правляча партія тримає у своїх руках весь адмінресурс і контролює державні ЗМІ, які, по суті, стали апаратом пропаганди. Не виключено, що, як і 2015 року, виборчі результати конкурентів теж гратимуть на руку ПіС.

Якщо у ході кампанії правлячій партії вдасться покращити свої рейтинги (наприклад , через можливі інциденти на польсько-білоруському кордоні за участю вагнерівців) і водночас зіпхнути «Третій шлях» нижче за 8-відсотковий виборчий бар’єр (необхідний для партійних блоків), то ПіС може відстояти свою самостійну більшість у парламенті. Зважаючи на те, що їхня передвиборча діяльність поки що не принесла належних результатів, такий сценарій малоймовірний, хоча його не можна повністю виключати.

У своїй третій каденції правління ПіС , найімовірніше, продовжував б політику двох попередніх. Правлячій партії, мабуть, не вдалося б завершити спори із Європейською комісією, зате вона б і надалі намагалася підпорядкувати собі чергові польські інституції, зокрема приватні ЗМІ, а це означало б подальшу ерозію демократичної системи.

Як такий сценарій може вплинути на польсько-українські відносини? Найімовірніше , знизився б градус суперечок довкола історичних питань та проблем із українським зерном (після парламентських виборів відпаде необхідність змагатися з «Конфедерацією» за голоси виборців). Та насправді все вилами по воді писано , адже в найближчий період Польщу чекають чергові вибори: 2024-го до Європейського парламенту та місцеві, а 2025-го — президентські. Боротьба між ПіС, «Суверенною Польщею» та «Конфедерацією» за успадковану від правих владу після ймовірного відходу Ярослава Качинського тільки починається. Проте наступний уряд ПіС аж ніяк не відмовиться від військової чи дипломатичної підтримки Києва, оскільки більшість політиків цієї партії вважає, що це відповідає польським національним інтересам.

Другий сценарій. Владу переймає опозиція

З іншого боку , навіть середній показник за липень, розрахований сайтом ewybory.eu, свідчить про те, що проєвропейська опозиція має всі шанси здобути більшість голосів та сформувати уряд, навіть без огляду на «Конфедерацію». На відміну від кампанії чотирирічної давнини, найсильнішу опозиційну партію на виборах поведе Дональд Туск, У 2014-2019 роках Дональд Туск відійшов від польської політики, виконуючи функції голови Європейської ради. а він уже двічі вигравав у Ярослава Качинського парламентські перегони (у 2007 та 2011 роках) і за політичною дієвістю однозначно перевершує своїх партійних колег. Тим більше , що підтримка «Конфедерації» може бути переоцінена, натомість популярність ПіС повільно, але все ж спадає. Багато молодих чоловіків, які є основою електорату крайніх правих, часто не голосує. Тож проєвропейська опозиція має шанси на успіх. Ба більше, на відміну від 2019 року, в її лавах з’явилася віра, що перемога цілком можлива, а віра інколи творить чудеса.

Проте навіть сценарій , за якого формування нового уряду стає внутрішньою справою Громадянської коаліції, «Лівих» і «Третього шляху», ще не означає стабілізації.

Лідери «Третього шляху» — Шимон Головня та Владислав Косіняк-Камиш. Джерело: «Польща–2050» / фейсбук

У цих трьох блоках є ліберали , консерватори й соціалісти, але всіх їх об’єднує, по суті, тільки неприязнь до ПіС.

Наступному уряду доведеться мати справу з ситуацією , в якій до 2025 року посаду президента обійматиме Анджей Дуда із табору ПіС. Крім того, в руках гаранта право вето. А здобути більшість голосів, яка б давала змогу зняти президентське вето (це 3/5 усіх голосів, тобто голоси 276 депутатів при повній явці), радше не вдасться.

Відповідно новому уряду доведеться мати справу не лише з президентом , який може накладати вето на законопроєкти, а й із Конституційним судом, в якому переважають ставленики ПіС, і державними ЗМІ, реформування яких не вдасться провести без відповідного закону (його може заблокувати як президент, так і Конституційний суд).

Уряд проєвропейської опозиції , найімовірніше, суттєво б не змінював своєї позиції щодо України. Дональд Туск й надалі надавав би військову та дипломатичну підтримку Києву. Можливо, він дещо стишить історичні претензії та пом’якшить економічні спори, хоча це питання великою мірою залежатиме від того, хто очолить міністерства, що займаються закордонними справами чи сільським господарством.

Польська селянська партія (Polskie Stronnictwo Ludowe) , представники якої природнім чином мали б очолити Міністерство сільського господарства та розвитку села, — найменш проукраїнська і водночас найбільш орієнтована на аграріїв партія блоку «Третій шлях». Потенційний уряд Дональда Туска (або іншого політика з Громадянської коаліції), намагаючись покращити відносини з Німеччиною , може не так охоче йти на сміливі рішення, такі як танкова коаліція, яку форсував Анджей Дуда і яка прорвала неофіційну блокаду поставок західних танків для ЗСУ.

Третій сценарій. Золота акція «Конфедерації»

Якщо результати опитувань залишаться незмінними , то вирішувати, хто і чи взагалі сформує уряд, буде «Конфедерація». Її лідери запевняють, що ні з ким не збираються створювати коаліцію.

Польська конституційна система передбачає можливість сформувати уряд меншості. Теоретично крайні праві можуть отримати необхідну кількість голосів для його утворення. Однак питання , до котрого із конкурентних блоків «Конфедерації» ближче, залишається відкритим. У світоглядних питаннях «конфедерати» мають більше спільного з партійцями «Права і справедливості» з їх традиційним ультраконсерватизмом і антиєвропейською фракцією, яка в меншості.

З іншого боку , в інтересах «Конфедерації» перетягнути на себе від ПіС голоси правих, і тому підтримка уряду, який би почав розслідувати скандали останніх восьми років, може виявитися досить спокусливою.

Крім того , політики та електорат «Конфедерації» мають претензії до ПіС за локдауни під час пандемії, підтримку України та недопуск до державних ЗМІ.

Проте хто б не сформував уряд за підтримки ультраправих , йому доведеться враховувати необхідність торгуватися за голоси під час голосування за кожен важливий закон. Такий сценарій для України є досить ризиковний, позаяк «Конфедерація» — антиукраїнська партія, а серед її політиків є навіть прихильники союзу з Росією (наприклад, Януш Корвін-Мікке, який відвідував Чечню та окупований Крим після 2014 року).

Зрештою , ультраправі можуть не підтримати жодну зі сторін, розраховуючи на те, що на нових виборах, які мали б відбутися за такої ситуації, вони здобудуть ще більше голосів. Щоправда, такий сценарій малоймовірний («Конфедерація» все одно не здатна самостійно сформувати уряд, тому блокуюча меншість — це максимум, на який вона реально може розраховувати). Хоча в польській політиці траплялися і не такі несподівані повороти.

Переклала Ірена Шевченко