Поклавши руку на серце: не можу назвати себе людиною, закоханою у Варшаву. Варшава для мене — це скоріше продовження «домашнього простору». Одне з небагатьох міст, куди я регулярно навідуюся з юності — і розумію, що приїжджатиму завжди. Це одне з небагатьох міст, де я можу дозволити собі нечувану розкіш — проводити час «всередині» міста: у редакціях, на конференціях, у друзів або ж у театрах і кінозалах. Приблизно так я можу жити і в Києві, й саме тому, коли прибуваю до Варшави, не відчуваю, що перемістився. Я вдома, просто в іншій квартирі.
Там є місце, куди я незмінно навідуюсь ось уже кілька десятиліть — і розумію, що навідуватимусь завжди. Такі місцини в мене є аж ніяк не в кожному місті, навіть дуже улюбленому. І те, що я відчуваю в них, описати дуже легко: щастя і повнота життя. У Парижі це площа Воґез. У Єрусалимі — Австрійський будинок на Віа Долороса Колишній притулок для паломників, збудований 1857 року, згодом — резиденція австрійського посла в Палестині та військовий госпіталь. Славиться панорамним краєвидом з даху та численними історичними пам’ятками.. У Києві — Софія ...
А у Варшаві це площа Спасителя — дивовижне місце, яке існує для мене немовби окремо від міста. Місце, де я одночасно можу відчути атмосферу безтурботного паризького кварталу й єрусалимської релігійної строгості. Місце, де переплітаються й стикаються світи — і невидимими кордонами цього зіткнення проїжджають старі добрі варшавські трамваї, які з’єднують Площу і Місто.
Коли я вперше прийшов сюди, ще нічого не знав про історію площі, що вона була не тільки місцем молитов і дружніх зустрічей, а й полем битв. Однак, що впало в вічі відразу — дивовижна кіногенічність площі Спасителя, нібито спеціально збудованої так, щоб стати варшавською кінозіркою. І коли через роки у варшавському кінотеатрі неподалік улюбленого місця я дивився один із найдраматичніших фільмів подружжя Кшиштофа Краузе та Йоанни Кос-Краузе, який так і називався «Площа Спасителя», я подумав, що емоційна напруженість стрічки багато в чому створюється атмосферою самої площі. Площі, яка може бути дуже різною — розбишацькою і зосередженою, веселою й обуреною, залитою сонцем і поглинутою варшавськими туманами. Площі, на якій може бути Веселка Інсталяція Юліти Вуйцік, що стояла на площі у 2012-2015 роках., а може і не бути веселки — але різнобарвність відчується в кожній її кав’ярні й у кожному вікні її старих кам’яниць. Площі, на підступах до якої так відразу і не розбереш, хто по тобі дзвонить — храм чи трамвай.
Веселка на площі Спасителя, 2012. Джерело: ВікіпедіяІ коли я дізнався, що саме тут, на сходах напівзруйнованого костелу Найсвятішого Спасителя, одного з найстрашніших вечорів у історії польської столиці останні варшавські євреї молилися у свято Судного дня, а священник вийшов до них із костелу з католицькою молитвою про переслідуваних, — я навіть не здивувався. Я завжди розумів, що ця площа здатна вмістити цілий світ.
