Війна і спорт
«Легія» з’явилася 1916 року, в розпал Першої світової війни, коли Польща жила тільки в серцях, її не було на мапі: незалежність країна здобула тільки через два роки. 1939-го журнал Ilustrowany Kurier опублікував байку про народження команди, яку оповів футболіст Станіслав Мелех — автор першого голу в першому завершеному чемпіонаті Польщі й гравець першого матчу збірної (і те, і інше відбулося 1921 року).
1916-го він потягом прибув у Пйотркув (місто неподалік Лодзі, зараз — Пйотркув-Трибунальський, тоді був окупований Австро-Угорщиною) і відразу потрапив в обійми жандарма в формі міської комендатури. Молодий чоловік по-справжньому злякався, що опиниться за ґратами.
Ось як він описує розмову з жандармом:
— Ви родом із Кракова?
— Так точно.
— Все правильно, — говорить жандарм, — пройдіть, будь ласка, зі мною.
Я собі думаю: що саме «правильно»? Куди мене ведуть? Ми йдемо якимись коридорами, приміщеннями і зрештою заходимо в кімнату, де я обличчя в обличчя стикнувся... з Антеком Познанським, найвідомішим польським футболістом часів Першої світової війни.
— Що це все означає? За що мене заарештували? — закричав я.
— Тебе не заарештували, — сміється Познанський, — бач, ми тут у Пйотркуві організовуємо футбольну команду і з усіх прибулих потягів виловлюємо футболістів. Сержант розпізнав у тобі гравця «Краковії» і привів до мене. Ну що, радий? Будем разом ганяти м’яч. Підбирається сильна команда. З нами вже Викрент із «Краковії», Ковальський із «Вісли» та інші.
Антоній Познанський, видатний футболіст із Галичини, колишній гравець «Вісли Краків» та «Краковії». Він воював у Польських Легіонах, які тоді були частиною Австро-Угорського війська. Саме Познанський стояв біля витоків заснування команди при комендатурі Легіонів, а назву для неї придумав Мелех.
Через кілька місяців після описаної історії, у квітні 1916 року, в Легіонові на Волині офіційно з’явилася «Легія».
Фронт переміщався на схід. У Легіонові (в честь якого сьогодні названо містечко під Варшавою) воїни Легіонів розміщувалися в таборі, який розрісся до розмірів міста. Офіцерські квартири, школа підхорунжих, електростанція, вокзал, кінотеатр... і, звичайно, футбольне поле. Таким був початок понад 100-річної історії.
Сила символів
У «Легії» грають легіоністи. Так, віддаючи данину традиції, футболістів варшавської команди називають журналісти у своїх трансляціях і репортажах — адже при зародженні команди в ній дійсно з гордістю грали справжні легіоністи. Зараз це вже з царини символів, як і форма.
Спочатку це були білі футболки з чорною смугою по діагоналі, від правого плеча. На серці — біла літера «L» на чорному тлі. Нею ж вітають один одного гравці й уболівальники «Легії», розсуваючи великий і вказівний пальці в характерному жесті.
Вітання фанатів «Легії». Фото: Пйотр Новак / Forum За кордоном цей жест прославив, наприклад, Артур Боруц, який грав у шотландському «Селтіку», італійській «Фіорентині», англійських «Саутгемптоні» та «Борнмуті». Його залічували до найкращих гравців Прем’єр-ліги, вболівальники з Глазго називали польського гравця «Holy Goalie» («Святий воротар» — відсилання до католицизму в протистоянні з протестантським «Рейнджерсом»).
Одного разу Боруц спеціально прилетів із Великобританії, щоб із «Жилета» (сектор ультрасу «Легії») заводити підбадьорливі кричалки. В атмосфері суперництва за межами поля він почувався як риба у воді — можливо, тому що в «Легії» чимало недругів на батьківщині. І це теж спадок історії.
2020 року воротар повернувся у варшавський клуб.
Не відриваючись від свого військового коріння, після Другої світової війни «Легія» була змушена порвати з традицією Польських Легіонів. У Польщі панували комуністи, тож патроном команди стало Народне польське військо. Якийсь час президентом клубу навіть був генерал Червоної армії Юрій (Єжи) Бордзіловський, поляк за походженням. Тоді «Легія» вважалася престижним клубом і могла ввести до складу своєї футбольної команди (як і до інших спортивних секцій) кого завгодно. Через такі широкі можливості, особливо за мірками Польської Народної Республіки, відносини з іншими командами складалися непросто.
Цей період й досі є ганебною плямою в історії клубу, проте ніяк не стримує патріотичних поривів його вболівальників. Вони шанують пам’ять учасників Варшавського повстання, а в рамках акції «Катинь ... врятувати від забуття» посадили перед стадіоном три дуби пам’яті: кожен символізує одне життя, одну людину, вбиту в Катині. Перше дерево присвячене Феліксу Аслановичу (футболісту «Легії»), друге — Юзефу Баран-Білевському (легкоатлету «Легії» та викладачеві), третє — Казімєжу Добростанському (співзасновнику тенісної секції клубу).
Зірки «Легії»
На стіні одного з гаражів навпроти Військового цвинтаря на Повонзках намальований портрет молодого чоловіка на біло-червоному тлі. А за кількасот метрів покоїться людина, чиє ім’я «Легія» й досі свято вшановує. Казімєж Дейна загинув 1989 року в США в автокатастрофі, повертаючись із вечірки. Він розважався і в житті, і на полі, де демонстрував вершини футбольного мистецтва. Понад 20 років прах спортсмена спочивав далеко від батьківщини, але 2012-го його повернули в його улюблену Варшаву.
Дейна грав у «Легії» 12 років, 300 разів виходив за неї на поле, забив 94 голи. Як гравець команди він у складі польської збірної завоював золото і срібло на Олімпійських іграх і срібло за третє місце на Чемпіонаті світу (до 1994 року за друге місце вручалася медаль із позолоченого срібла). Разом з цією командою він боровся за Кубок Польщі та титул чемпіона країни. Зараз «Легія» віддає данину його пам’яті, розповідаючи людям про легендарного футболіста: одна з трибун названа його іменем, біля стадіону стоїть пам’ятник Дейні, а в музеї клубу транслюють його останній матч у складі команди.
На трибунах стадіону на вулиці Лазєнковській досі полюбляє бувати Люціян Брихчий. Цей легендарний спортсмен зіграв із буквою «L» на серці 454 матчі — більше, ніж будь-хто інший. І м’ячів він забив теж найбільше. Тільки в Екстракласі, найвищій польській лізі, на його рахунку 182 голи. Більшою кількістю може похвалитися хіба що Ернест Поль, але його 186 м’ячів розділені між іграми за «Легію» і «Ґурнік Забже».
Саме в складі з Дейною і Брихчою «Легія» зіграла 1970 року в півфіналі Кубка європейських чемпіонів (аналог нинішньої Ліги чемпіонів). Тоді перша зустріч закінчилася нічиєю, а в другому, гостьовому матчі, команда програла «Фейєноорду» з рахунком 0:2. У Кубку кубків «Легія» двічі доходила до чвертьфіналу, а 1991 року стала півфіналістом разом зі «Манчестер Юнайтедом» (якому за підсумками двох матчів програла із загальним рахунком 2:4), «Барселоною» і «Ювентусом» — справжніми футбольними гігантами.
Серед легенд клубу — не тільки зірки європейських стадіонів. В останні роки забитими голами, самовіддачею і вірністю команді серця вболівальників завоювали Якуб Жежнічак, Яцек Зелінський, Марек Южвяк, Міхал Кухарчик і Мирослав Радович.
Століття успіху
2016-го, в рік свого сторіччя, «Легія» вистрілила дуплетом: спершу відсвяткувала на Національному стадіоні тріумф після завоювання Кубка Польщі, а менше ніж через два тижні — перемогу в чемпіонаті країни. Сталося це під керівництвом Станіслава Черчесова.
Але успіхи «Легії» в останнє десятиліття пов’язані не тільки з іменем російського тренера: команда ставала чемпіоном Польщі 2013, 2014, 2016, 2017, 2018, 2020 і 2021 років. Зараз це найбільш титулований польський клуб: «Легія» 15 разів перемагала в національному чемпіонаті. А ще це один із двох польських клубів, які зіграли в Лізі чемпіонів. У сезоні 1995–1996 команда дійшла до чвертьфіналу, в сезоні 2016–2017, результат перевершив очікування: потрапивши в одну групу з «Реал Мадридом», «Боруссією» (Дортмунд) і «Спортингом» (Лісабон), легіоністи посіли третє місце, яке гарантувало участь у груповому етапі Ліги Європи.
Хоча на рівні країни «Легія» зараз абсолютний лідер, її позиції на міжнародній арені залишають бажати кращого. Так що, на думку вболівальників і фахівців, золотий вік команди був кілька десятиліть тому. Тодішні успіхи й зірки класу Дейни зараз залишаються недосяжним ідеалом.
Адаптував Євген Приходько
