У бараці пошепки звучить колядка. Хтось із в’язнів спустошено дивиться в стіну. Хтось пригадує торішнє Різдво. Інше. Не таке, як це. На вулиці страшний мороз, пробирає до кісток. З одягу на в’язнях — тільки те, в чому арештували До 1942 року в’язні носили цивільний одяг. Смугасту форму ввели, коли Штуттгоф увійшов у систему концентраційних таборів нацистської Німеччини. До 1942 року в різні періоди табір виконував такі функції: тимчасовий табір для цивільних полонений; центральний табір, підпорядкований підрозділу СС «Оберабшнітт»; cпеціальний табір, підпорядкований ґданському ґестапо; табір перевиховання.. До всіх бід зима 1939–1940 видалася найсуворішою за минулі сто років. У барак ввійшли три есесівці. Питають, чи хтось вміє колядувати німецькою Зі спогадів колишнього в’язня Штуттгофа Іґнація Йоахімяка.. В’язні співають «Stille Nacht! Heilige Nacht!...» Cлова різдвяної колядки «Тиха ніч!» німецькою.
Штуттгоф почали зводити наступного ж дня після початку Другої світової війни неподалік селища Штутово під Ґданськом. Майже на узбережжі Балтійського моря. Всього два кілометри через сосновий ліс — і перед очима розкидається широченна прибережна лінія. Зараз тут міг би красуватися санаторій чи фешенебельний готель, якими всипане ціле узбережжя. Однак 82 роки тому доля визначила фатум цього місця.
Табір Штуттгоф був добре захований від сторонніх очей. Пропаганда райху переконувала місцеве населення: за колючим дротом ізольовані не священники, не вчителі, не польська інтелігенція (саме вони були першими в’язнями), а бандити, злочинці, нелюди. Наприкінці 1939 тут було ув’язнено щонайменше 1100 осіб.
Перші в’язні табору Штуттгоф. Джерело: Державний музей Штуттгоф
Перші різдвяні свята 1939 року для в’язнів були особливо важкі: вони не знали, як довго пробудуть у таборі, скільки триватиме війна. Дали три вихідні. В’язні поставили в бараках невеличкі ялинки або щось схоже на дерево. Різдво зустрічали з надією, що війна швидко закінчиться.
Але війна тривала, а в Штуттгофі виростали нові бараки Для порівняння: 1939 року табір займав 0,8 га, 1942 — 12 га, 1944 — вже 120 га.. Від початку в таборі заборонили розмовляти польською, молитися й проводити богослужіння. За порушення цих правил карали. Наприклад, наглядачі на очах усього табору принижували священника Францішека Роґачевського (змушували бігати, падати, повзати), бо одному з есесівців почулося, що ув’язнений розмовляв польською. Духівників зачиняли в карцерах і жорстоко знущалися, вибиваючи зізнання, буцім вони в костелах переховували зброю. І все ж на Різдво деяким священникам вдавалося таємно провести службу й заспівати колядку.
Відзначання Різдва у таборі було формою опору проти всього забороненого.
В такі миті в’язні відчували єдність, часом навіть вдавалося поділитись оплатком Тонка пластинка, випечена з білого борошна та води, якою римо-католики діляться на Святвечір на знак єдності., який їм передали рідні. Любомир Шопінський, випускник ґданської консерваторії й учень Казімєжа Вілкомірського Польський диригент, віолончеліст і композитор (1900-1995)., навіть організував у таборі хор, з яким в’язні ходили по бараках, співаючи пісні та колядки. Есесівці теж святкували. По-своєму. В ресторанах в околицях.
Табірна їжа на Різдво нічим особливим не відрізнялася від повсякденної. Про 12 страв не могло бути й мови. Бруква, скибка хліба і кава — ось і все різдвяне меню. Але навіть у такій обмеженій ситуації в’язні навзаєм дарували виготовлені вручну подарунки чи бодай їхню імітацію. Колишня ув’язнена Марія Ходаковська згадує, що в хутряній майстерні одна арештантка з обрізок хутра робила іграшки-звірятка. Часто в’язні малювали святкові листівки або ж писали один одному вірші. В архівах Штуттгофа збереглася відкритка з Дідом Морозом, яку намалювали учасники російської мистецької групи — так себе називали військовополонені червоноармійці. Вони відзначали Різдво із поляками, у грудні, й теж співали колядки. Спільна трагедія об’єднала католиків і православних.
Відкритка з Дідом Морозом, яку намалювали учасники російської мистецької групи. Джерело: Державний музей Штуттгоф 
Різдвяні листівки невідомих в’язнів Штуттгофа. Джерело: Державний музей Штуттгоф
Листівка з побажаннями в’язня Штуттгофа Алоізія Ставського дружині, 1943. Джерело: Державний музей ШтуттгофМенше ніж за місяць, 11 січня 1940-го, в тому самому лісі, між Балтійським морем і табором, німці стратили 22 діячів польських патріотичних організацій Вільного міста Ґданськ. Серед них загинув і священник Роґачевський.
Німеччина окуповувала країну за країною. Ситуація в Штуттгофі напряму залежала від фронтової. Чим успішніше для нацистів розгорталася війна — тим жорстокіше есесівці поводилися в таборі.
Найважчий період припав на 41-й, на пік німецьких перемог на різних фронтах. Табірні правила стали ще жорсткішими. Не можна було не тільки співати колядки, навіть пошепки, — розмовляти польською заборонили. Вихідний дали тільки в перший день свят. А наступного вже до роботи.
Віґілія. Свято радості. Свято родини. Але в наших серцях ніякої радості не було, хоча на язиці крутилася колядка, яку хотілось заспівати так голосно, від усього зраненого серця, щоб крихітне всемогутнє Дитятко почуло її й змилувалося над нашою долею. Але треба було затиснути губи і сковтувати сльози — польською співати не можна, навіть вголос розмовляти рідною мовою не можна. Якби наглядачі почули бодай звук, все закінчилося б болючими батогами. [...] Наша частина барака була святкова: посередині стояло крихітне деревце, прикрашене «іграшками» — залишками обгортки від сиру.
На Святвечір 1941-го у бараці хтось заспівав німецькою Stille Nacht. Як згадує Залевська, спів підхопило кілька невпевнених голосів, на тому все, адже «це була не наша колядка». Згодом при пічці, в одному з кутів бараку зібралася рада. Незважаючи на ризик, вирішили провести різдвяне богослужіння. Аж раптом до штубу Від нім. stube — частина блоку, барака. ввійшов блокфюрер, якого в’язні прозвали Бомбою — через його величезну статуру та потужний удар. Бомба помітив, що під одним із ліжок дерев’яні черевики засунуті глибше ніж потрібно — в’язнів негайно вигнали на аппель Від нім. appell — перекличка. В залежності від концтабору, могла проходити кілька разів на день і тривати годинами. Аппель здійснювався, щоб перерахувати в’язнів, принизити та залякати їх..
Але цей візит нам не завадив. [...] Ближче до опівночі ми прикрили вікна ковдрами, на підлогу поставили ялинку й теж накрили ковдрою, урочисто запалили недогарок. Тихо поплила молитва, увічнена в польській колядці Bóg się rodzi, moc truchleje...
Але так злагоджено діяли не в усіх бараках. Як згадує Данута Дрива, в 1941–1942 роках більшість ув’язнених у таборі були «виправні» Від нім. Erziehungshäftlinge. Ця категорія в німецьких нацистських таборах позначалася літерою Е.. Їх саджали для «виховання» за так звані злочини за німецькою номенклатурою: нелегальне залишення місця праці чи саботаж. Як зазначено у відповідному указі Генріха Гіммлера, таких осіб «слід виховувати в дусі організованої праці і таким чином дати іншим приклад, щоб залякати і попередити». Покарання тривало від 14 до 56 днів. Часто в’язні помирали напередодні свого визволення.
Генріх Гіммлер під час візиту в Штуттгоф, 1941. Джерело: Державний музей ШтуттгофНа «виховання» у Штуттгоф звозили не тільки поляків, а й українців, росіян, литовців, італійців, які примусово працювали у найближчих промислових закладах. Через таку ротацію зв’язки між в’язнями були не надто близькі. До речі, 7 січня 1942-го Гіммлер надав Штуттгофу статус концентраційного табору. Таке рішення він прийняв після особистого візиту на балтійське узбережжя наприкінці 41-го.
Найгірший Святвечір був 1942 року. Сумнішого у моєму житті не траплялося. Бандити Ймовірно, мова йде про капо — старших наглядачів у нацистських концентраційних таборах, які теж були в’язнями, скоївши злочини. (з есесівців нікого не було) наказали нам запалити вогники на тимчасовій ялинці. Головний серед бандитів, Зєльонка Фріц Cелонке., щось до нас сказав. За кожним столом у бараку сиділо по шістнадцять людей. Ми підвелися, щоб заспівати. Потужно, на увесь блок, а може, й на весь Старий табір Після розширення Штуттгоф ділився на Новий та Старий табори. залунала чудова пісня. Потім, на диво, бандити один за одним, сідаючи за свої столи й прикриваючи голови руками, почали плакати. Плакав убивця Пачковського — Ґьотзлер, плакав кровопивця Меркель, не опанував себе й Зєльонка, який пізніше вб’є щонайменше пів тисячі в’язнів. По всій будівлі розлетілося: «Бандити плачуть! Бандити плачуть!» Ми не закінчили цю строфу... Більшість залилася сльозами. Інші почали ридати в обіймах один одного.
Ішов 1943 рік. Ситуація у таборі почала змінюватися. На Східному фронті Вермахт зазнавав поразок. В’язні знали про це: хтось краєм вуха почув із радіо про перемоги союзників, працюючи в адміністрації табору, хтось дізнався з обривків німецьких газет.
Увечері в лазареті Нім. Krankenbau або Häftlingsrevier — так звана лікарня в Штуттгофі. ми зсунули столи, за ними вмістився майже весь персонал У так званій лікарні на території табору під наглядом лікарів-есесівців працювали самі ж в’язні.. Лунали піднесені промови. Патріотична атмосфера. [...] Ми були в гарному настрої. На фронті справи йшли щораз краще. Зазнавши поразки у Сталінградській битві, гітлерівці мали свої причини зневіритись у перемозі. Ми ж навпаки, відчували, що кінець не буде легкий, проте вірили в перемогу союзних військ.
Зовсім іншим видалося Різдво 44-го. Серед польських в’язнів панував піднесений настрій, а від рідних вони отримували посилки — з їжею й оплатками. «Урочистості» проходили в кожному бараці, а в лазарет навіть навідався хор зі священником Сильвестром Нєвядомим, який перебував у таборі вже четвертий рік. Броніслав Ґавронський, організатор хору, пригадує, що черговий есесівець почув їхні колядки й відкрив в’язням ворота в сусідній жіночий шпиталь.
Есесівці радикально змінили своє ставлення до в’язнів. Вони не тільки заплющували очі на дрібні порушення, а й час від часу допомагали. Майже в кожному бараці була святкова ялинка.
Того року свята були зовсім інші. В’язням дозволяли разом відзначати і навіть створити різдвяний вертеп. В одному з підтаборів Штуттгофа в Ґданську на вертеп навіть запросили есесівців із охорони.
У пам’яті в’язнів навіть святкова ялинка неподалік аппельпляцу закарбувалася як місце смерті. За окремими свідченнями, есесівці біля ялинки повісили в’язня за дрібне порушення. За іншими даними, порушника не вдалося повісити, адже двічі рвалася мотузка, однак згодом його тіло з простреленою головою знайшли в крематорії.
Того ж 44-го Штуттгоф внесли в систему концентраційних таборів масового винищення євреїв. Есесівцям у цьому допомагав не тільки «Циклон Б» Отруйний газ, який використовувався для вбивства людей у німецьких концтаборах., а й епідемія черевного тифу, яка вбивала не гірше за газ.
До нас дійшли свідчення, як поляки й росіяни проводили Різдво, проте жодних даних про те, як євреї відзначали, скажімо, Хануку. В’язні єврейського походження отримували найменші порції їжі, а в критичні миті взагалі залишалися без харчування. Саме 1944 року у Штуттгофі було ув’язнено рекордну кількість людей — близько 75 тисяч. Більшість із них — євреї. За весь час існування через Штуттгоф і підтабори пройшло щонайменше 110 тисяч людей. Історики стверджують: з них вижило заледве 45 тисяч (серед них — 28 тисяч євреїв).
Колишній концтабір Штуттгоф. Джерело: пресматеріалиЧерез місяць і два дні після Різдва був звільнений розташований у Освенцімі Аушвіц-Біркенау. Штуттгоф все ще функціонував. Наприкінці січня 45-го почалась евакуація, під час якої загинули тисячі в’язнів. На початку квітня в таборі перебувало всього 150 арештантів. Тоді ж комендант Паул Вернер Хоппе з більшістю есесівців покинув табір, передавши управління хауптштурмфюреру СС Паулю Еле. За різними свідченнями, 6 або 7 травня він зібрав в’язнів і повідомив:
Ми програли війну, особисто я ніколи нікого не скривдив, тому стою перед вами. Оскільки війна закінчується, а ви, повертаючись додому, можете зіткнутися з певними проблемами (доказами, де саме ви перебували), хочу зробити одну послугу — видати довідки, що ви були в концентраційному таборі. Тоді вас не будуть підозрювати в співпраці з нацистами.
Тими ж днями він утік. Наглядати за Штуттгофом залишилися солдати Вермахту, які покинули табір за кілька годин до його визволення. 9 травня в Штуттгоф увійшла Червона армія. Крім згаданих 150 в’язнів, у таборі знаходилося щонайменше 20 тисяч людей, евакуйованих із Помор’я та Східної Пруссії. Щоправда, визволення не для всіх означало свободу — від репресій НКВС постраждали не тільки колишні в’язні українського, російського чи литовського походження, а й поляки, які активно діяли в русі опору, а також євреї.
Штуттгоф проіснував 2077 днів. Сьогодні на території табору діє музей.
«Нова Польща» дякує Державному музею Штуттгоф та особисто керівниці відділу документації Дануті Дриві за допомогу в підготовці цього матеріалу
