«Мій прадід був поляком , ще моя бабуся молилася польською, цікаво було б знайти польське коріння». «Мій чоловік — нащадок польської графині, його сім’я постійно приховувала своє походження». «За кров’ю я поляк, Польща мене завжди цікавила, це поклик предків».
Коли поклик польських предків починає лунати гучно й вимогливо , виникає закономірне запитання: як довідатися про них більше? З чого почати, щоб знайти відомості про своє коріння та ще й підтвердити все документально?
Ці питання досліджує генеалогія — наука , що має свої методичні принципи і перевірені «в бою» правила.
Правило 1: щоб знайти інформацію , потрібна інформація
Це як в’язання — щоб зробити наступну петельку , повинна бути попередня. Без вихідної інформації пошук документів неможливий. Потрібно знати, як мінімум, у якому архіві, за який період і якого типу документи шукати. Відповіді на ці запитання дає ретельний аналіз інформації, що зберігається у сім’ї. Хоча багатьом початківцям здається, що відомо мало і спертися немає на що, насправді вкрай рідко буває так, що базова інформація, на яку можна «нанизати» пошук, у родині не збереглася.
Для початку треба накреслити робочу схему сім’ї , так зване генеалогічне дерево, і завести досьє на кожного родича. Потім — здійснити інвентаризацію документів, які вдалося знайти у себе вдома та в родичів, зробити їх опис і ретельно розікласти по підписаних течках. Вагому інформацію, наприклад, про дату та місце народження предка може містити навіть стара перепустка. Тому варто детально оглянути всі скриньки, конверти й течки, щоб нічого не пропустити — це важливо. Коли на столі лежатиме стосик свідоцтв про народження, дипломів, військових квитків та інших документів, починаємо заповнювати наші досьє інформацією.
Генеалогічне дерево на прикладі родоводу Острозьких. Джерело: PinterestБеремо окремий аркуш на кожного члена сім’ї й виписуємо на ньому все , що знаємо:
- дати й місця народження , укладення шлюбу/шлюбів і — якщо людина вже померла — смерті;
- професії й місця роботи з точною назвою підприємств;
- місця , в яких ця людина мешкала, і дати переїздів;
- військові звання і назви/номери військових частин , де вона служила;
- що робила під час світових воєн , чи була репресована або евакуйована.
Усі дати та географічні назви звіряємо за документами. Якщо нам потрібні документи для карти поляка (документ , який підтверджує польське походження і дає великі можливості в сучасній Польщі), складаємо перелік того, що може підтвердити польське походження, і порівнюємо його з тим, що є. На цьому етапі зазвичай з’ясовується, що інформації все-таки мало і укласти повні біографії, не кажучи вже про повноцінний пакет документів для консульства, без консультації зі старшим поколінням не вдається.
Наступний крок: ще раз переглядаємо домашній архів , цього разу в пошуках листів, поштівок, похвальних грамот, старих шкільних зошитів із творами, юнацьких щоденників, блокнотиків із віршами, привітальних телеграм і, звісно ж, фотографій. Фотографії докладно підписуємо: хто, коли, де, за яких обставин. Усі знайдені документи ретельно скануємо з високою роздільною здатністю (або робимо високоякісні фотографії при доброму освітленні), розшифровуємо й переписуємо, паралельно доповнюючи біографічні довідки.
На цьому етапі зазвичай з’являються нові питання , які ми ретельно записуємо, щоб потім поставити їх старшому поколінню. Важливо створювати саме копії та електронні версії всіх матеріалів, оскільки оригінали нерідко губляться і, крім того, зношуються, якщо їх занадто часто брати до рук.
Може виникнути питання: чи дійсно нам потрібні блокноти й зошити , чи варто витрачати час на їх сканування? Не можна недооцінювати документи такого типу! Наприклад, у шкільному творі «Моя сім’я», який написала бабуся мого чоловіка, знайшлося чимало важливих деталей, а дати віршів моєї прапрабабусі допомогли чітко встановити хронологію переїзду й написати запит до архіву. При першому огляді такі «дрібниці» зазвичай непомітні, тому корисно мати під рукою копії.
Коли ви відібрали все найцікавіше й найбільш загадкове з домашнього архіву й склали остаточний список запитань , можна дзвонити до батьків, дідуся та троюрідної тітки. І лише після розмов із представниками старшого покоління є сенс звертатися з запитаннями на генеалогічні форуми в інтернеті, створювати древо на міжнародних порталах і писати до архівів.
Правило 2: не нехтуємо далекими родичами
Неможливо передбачити , де що знайдеш і що від кого дізнаєшся. Може виявитися, що саме той далекий двоюрідний брат, із яким твоя гілка родини не виходить на зв’язок уже багато років, зберігає в себе щоденники прадідуся, а його мама з юності пам’ятає сімейні плітки про прабабусю. У пошуку родичів допомагають соцмережі та регіональні форуми.
Правило 3: не ліземо поперед батька в пекло
«Це все добре , — скажете ви. — Але як же архіви та ДНК-генеалогія?»
На самому початку генеалогічного дослідження — ніяк. Без ретельної підготовки ані запит до архіву , ані генетичний тест не дадуть очікуваних результатів.
Чи не найбільш поширеною помилкою є лист англійською мовою до обраного за покликом серця польського архіву: «Чи згадується в документах прізвище Х?» Я й так можу відповісти: так , у деяких згадується. Але тóму, хто шукає, це жодним чином не допоможе! У кращому випадку архівісти проігнорують запит як такий, що не містить вихідної інформації. У гіршому — приймуть у роботу й виставлять величезний рахунок за невпорядкований пошук документів про невідомих тезок.
Запит до архіву може принести результат у тому випадку , якщо він максимально конкретний, задає чіткі часові рамки й містить багато детальної вихідної інформації. На першому етапі дослідження для грамотно складеного запиту зазвичай не вистачає даних.
Те саме стосується ДНК-генеалогії. Звичайно ж , тест можна зробити будь-коли. Однак не варто розраховувати на те, що номер гаплогрупи або пів тисячі віддалених кузенів із бази лабораторії допоможуть пролити світло на біографію конкретного прадідуся. А от у поєднанні з інтенсивним архівно-бібліографічним дослідженням генетичний тест справді творить дива.
Правило 4: не віримо мітам
Об прив’язаність до сімейної мітології , на жаль, розбивається більшість спроб «дізнатися більше про коріння». Якщо документи розкривають геть іншу історію, ніж та, яку ми в дитинстві чули від бабці, ми часто втрачаємо зацікавлення й закидаємо дослідження. У польській генеалогії є свої характерні легенди.
Класика жанру — шляхтичі , які приховували свій шляхетський родовід. До таємних шляхтичів обов’язково додається секретний герб, опис якого передається з уст в уста від діда до внука, щоразу обростаючи новими подробицями, що вганяють геральдистів у ступор. Безумовно, польські предки цілком могли походити з гербової шляхти, чому б і ні — зрештою, в епоху розквіту Речі Посполитої шляхта складала в ній до 10 % населення, що набагато більше, ніж у багатьох інших європейських країнах! Але цю версію обов’язково треба перевірити.
Релігійна приналежність польського предка також може виявитися великою несподіванкою. У сучасній Польщі понад 90 % населення вважають себе католиками. Однак у XIX сторіччі й раніше на польських землях жили люди різних конфесій. Буває , що в пам’яті нащадків залишається лише «приїхав із Польщі» — а отже, був поляком. А насправді мова про німців-лютеран чи світських асимільованих євреїв.
Сімейні легенди об’єднує одне — романтична атмосфера. Уява малює поміщицький маєток , відважного повстанця або месу під звуки органа. Документи, звісно ж, спускають із небес на землю, зате розповідають справжню історію людей, чия кров тече у ваших жилах.
Правило 5: ретельно перевіряємо легенди про шляхетський статус
Після поділів Речі Посполитої наприкінці XVIII сторіччя польські шляхетські сім’ї повинні були підтверджувати свою приналежність до шляхетського стану через державні органи країн , підданими яких вони стали. В Австрійській імперії була створена спеціальна Магнатська комісія, а згодом повноваження працювати з питаннями шляхти отримав Галицький становий сейм. У Російській імперії цим займався спеціальний департамент Сенату — Герольдія. Згадки про шляхетський статус можна зустріти і в інших документах, наприклад, формулярному списку предка або записі про його смерть.
На допомогу приходять також численні польські сайти зі схемами родоводів шляхетських сімей і довідникові видання , список яких можна переглянути, приміром, на сайті Асоціації польської шляхти або в закладці «Шляхта , лицарство» порталу Genealodzy.PL.
Якщо предки жили в Галичині , найперше, що слід зробити, — ознайомитися з довідником «Почет шляхти галицької та буковинської» , виданим у Львові 1857 року, а також зі списком поляків , які отримали шляхетський титул від австрійських монархів у період із 1773 по 1918 рік. Після цього можна братися до пошуку фамільних каталогів у великій колекції сканів на порталі FamilySearch у закладці «Львів — Nobility records». На жаль , величезний масив документів, пов’язаних із підтвердженням шляхетського статусу, згорів під час Варшавського повстання 1944 року.
Дещо простіше шукати інформацію про шляхетськість предків , які жили в Російській імперії. Передусім необхідно звернутися до родовідних книг, що укладалися для кожної губернії Російської імперії. Причому знайти своє прізвище у алфавітному покажчику до друкованого видання книги кінця XIX століття недостатньо. Потрібно знайти скан самої книги й відшукати там повне ім’я предка.
Дуже ймовірно , що цього імені в родовідній книзі не буде. Чи означає це, що легенда про шляхетськість неправдива? Ні. Більшість шляхетських сімей із колишніх польських територій не пройшла перевірку на відповідність російським формальним критеріям дворянства і, відповідно, не потрапила до тих видань родовідних книг, які сьогодні доступні в мережі. Щоб упевнитися, що до позбавлення прав шляхетського стану предки таки називали себе шляхтою, доведеться звернутися до архівів, щоб знайти їхні імена в давніших родовідних книгах або документах діловодства, пов’язаних із підтвердженням статусу. Можна також пошукати у регіональних архівах скарги щодо неправомірного (з точки зору клопотальника) виключення зі шляхетського стану.
Якщо сімейна легенда розповідає про маєтки , незайве зазирнути до «Географічного словника Королівства Польського й інших слов’янських країн» , щоб перевірити, чи дійсно предки володіли таким маєтком.
Правило 6: ідемо вглиб сторіч , а не навпаки
Знайти «за три кліки» свого польського предка в якихось опублікованих в інтернеті документах XIX сторіччя можна , лише якщо дуже пощастить. Крім того, потрібно буде ще довести, що це саме ваш предок, а не просто людина з тим самим прізвищем. Щоб уникнути конфузу, краще рухатися послідовно, виходячи з того, що пізніші факти дають можливість знайти раніші. Наприклад, невідоме місце народження дідуся може бути вказане в документах про його військові нагороди. Ім’я прабабці може бути в анкеті, яку заповнювала за місцем роботи її донька.
Таким чином починати потрібно з пошуку додаткової інформації про ближчих із хронологічної точки зору родичів , і, відштовхуючись від отриманих відомостей, рухатися у XIX сторіччя, вже до чистокровних польських предків.
Можна користуватися й загальнодоступними інтернет-базами.
Наприклад , база Інституту національної пам’яті Польщі містить інформацію про поляків , які постраждали під час німецької окупації 1939–1945 років. Громадський проєкт «Електронна книга пам’яті України 1941–1945» та база Міністерства оборони РФ «Пам’ять народу» присвячені учасникам Другої світової війни. Бази польських поховань , наприклад, Динамічний гербовник польських сімей , також можуть дати цінну інформацію. Якщо родич був у нацистському концтаборі, передовсім треба перевірити базу в’язнів цього концтабору (наприклад, Аушвіц-Біркенау).
Портал «Пам’яті героїв Великої війни 1914–1918» містить базу даних і документи , пов’язаних із Першою світовою. Серед них є і списки поляків, які на початку 1920 року поверталися до Польщі з евакуації.
На сайті Польського генеалогічного товариства Genealodzy.pl у категорії Wojna (1914–1918 роки) та на форумі Geneo–Генео знайдемо тематичну добірку посилань , списки загиблих і полонених польських вояків австро-угорської армії та Польських легіонів, а також інформацію про табори військовополонених.
База учасників польського повстання 1863 року доступна в Каталозі січневих повстанців. Зі списками учасників польських повстань , починаючи з 1830 року, можна ознайомитися в розділі «Powstania (1830–1944) — Bazy» порталу Genealodzy.pl. Список польських офіцерів, які під час Листопадового повстання дали присягу вірности Ніколаю I, опублікований на сайті Головного архіву давніх актів (AGAD).
Якщо предок був польським євреєм , потрібно перевірити величезні бази жертв Голокосту, створені музеєм Яд Вашем та Музеєм Голокосту в Нью-Йорку , а також поховання на єврейських цвинтарях Польщі та базу даних Варшавського ґетто.
Знаючи місце проживання і хоча б приблизні дати життя предків , можна шукати матеріали переписів населення конкретного населеного пункту. Завдяки громадському волонтерському проєкту Олександра Краковського з забезпечення відкритого доступу до архівного фонду України чимало документів уже зараз можна вивчати не виходячи з дому. Не можна не згадати електронні бази проєкту: Вiкiджерела – Архіви. Джерела з архівних установ; Ревізькі казки Київської губернії; Вiкiджерела – Єврейське містечко.
Багато цікавої генеалогічної та біографічної інформації , зокрема скани довідкових видань та архівних документів, містять регіональні краєзнавчі портали та групи в соціальних мережах, наприклад, сайт «Історія Полтави» та група «Родоводи Кременчука».
Правило 7: шукаємо метрики
Базові генеалогічні документи , що становлять кістяк пошукового процесу, — це записи в так званих метриках: метричних книгах і виписках із них. Вважається, що ці документи правдиві за визначенням, оскільки вірогідність вписаної інформації завіряють своїми підписами відповідальні особи та свідки. Звісно ж, і в метричних книгах можуть бути помилки, але все-таки не в даті та місці. Крім того, інформацію з метричної книги з юридичної точки зору не можна просто так підважити, хіба що в судовому порядку.
Метричні книги в Польщі надзвичайно інформативні. Наприклад , із запису про укладення католицького шлюбу можна дізнатися про вік наречених, імена їхніх батьків, дівочі прізвища матерів, місце проживання й професію чоловічих членів сім’ї й навіть те, чи були живі батьки молодят у день вінчання.
Польські метрики мають свою специфіку. Тривалий час територія країни була розділена між трьома державами — Росією , Німеччиною й Австрією, кожна з яких мала своє законодавство і власні принципи ведення реєстрів населення. Залежно від часу й території метричні книги можуть бути написані російською, польською або навіть латиною.
Черговість пошуку метричних записів — також «углиб». Від батька до діда , від діда до прадіда, від прадіда до прапрадіда. Щоб пошуки потрібного запису увінчалися успіхом, потрібно знати релігійну приналежність предків. Якщо у католицьких метричних книгах запису про людину не виявилося, варто пошукати у православних, лютеранських та юдейських книгах.
У пошуках метричних книг із парафій на території сучасної Польщі може придатися Geneteka — база записів про народження , шлюби та смерті з різних християнських парафій у Польщі. Юдейські записи вносяться до бази Jewish record indexing — Poland. Обидві бази заповнюються волонтерами , тож до проєкту може приєднатися кожен.
Якщо Geneteka не допомогла , шукаємо відскановані метричні книги. Їх потрібно буде переглядати вручну. Метричні книги з території сучасної Польщі викладені на порталі Польської генеалогічної асоціації. Також можна перевірити сайти Szukaj w archiwach (Шукай в архівах) та Family Search. Електронні копії метричних книг різних конфесій , що були на колишніх територіях Речі Посполитої, доступні онлайн на сайті вже згаданого AGAD.
Відскановані метричні книги з українських архівів можна знайти на сайті проєкту «Вiкiджерела – Архіви. Джерела з архівних установ».
Після двох світових воєн метричні книги багатьох парафій , на жаль, не збереглися або збереглися частково. Перевірити наявність метричних книг парафій, розташованих на території сучасної Польщі, можна на порталі Szukaj w archiwach. У випадку парафій , розташованих на території сучасної України, у пригоді стає віртуальний каталог «Метричні книги в архівах України» , а також багатотомне видання «Зведений каталог метричних книг, що зберігаються в державних архівах України», доступне в електронному вигляді на сайті Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства. Не всі метричні книги відскановані й викладені у вільний доступ. У цьому випадку треба звернутися до того архіву , де зберігається документ, який вас цікавить.
Архівні матеріали. Джерело: Динамічний гербовник польських сімейПравило 8: зачіпки можуть бути в будь-яких документах
Саме тому наші досьє необхідно доповнити відомостями про професії , соціальний стан, нагороди, освіту та всілякими деталями, які зможуть скерувати пошук у новому напрямку.
Дореволюційні особові справи студентів університетів , що зберігаються в регіональних архівах, зазвичай містять багато безцінної інформації про самого студента і його батьків. Вихідною точкою в дослідженні може бути згадка імені предка у переліку студентів університету. Списки студентів деяких університетів можна знайти в інтернеті, наприклад, на порталі eScriptorium.
Якщо польський предок був пов’язаний із військом , то відомості про нього можна знайти у Галузевому державному архіві Міністерства оборони України та Польському військовому архіві в Рембертуві. Якщо він був купцем, мав власну справу — варто шукати в регіональних архівах списки купців та документи про вступ до гільдії, а також згадки про предка у дореволюційних довідкових виданнях. Якщо він був чиновником, його ім’я увіковічене на сторінках губернських пам’ятних книг, а в архівних фондах цього відомства міг зберегтися формулярний список — висловлюючись сучасною мовою, офіційне резюме. Якщо він жив на території Другої Речі Посполитої, яка після Другої світової війни ввійшла до складу СРСР, то варто ознайомитися з колекцією Бібліотеки Кресів.
Де шукати скани документів і довідкових видань? Передовсім на сайтах великих українських , російських та польських бібліотек. Крім уже згаданих, варто звернути увагу на Національну історичну бібліотеку України , російську Національну електронну бібліотеку та бібліотеку Варшавського університету.
Правило 9: набуваємо систематичної (само)освіти
Чарівність і складність генеалогії полягає в тому , що ця справа вимагає постійного самовдосконалення. Навіть досвідчені спеціалісти весь час дізнаються щось нове, адже неможливо знати всі нюанси історії та джерелознавства стосовно всіх регіонів і соціальних верств! Кожен наступний знайдений документ відкриває нові перспективи і ставить нові питання.
Розпочати знайомство з генеалогією можна з форуму Geneo–Генео та Українського генеалогічного форуму. Можна зазирнути на портал «Всеросійське Генеалогічне Древо» (ВГД) , зокрема до розділу «Поради генеалогам-початківцям» і добірки постів із базових тем генеалогічного пошуку. Тим , хто читає польською, корисний буде портал Genealogia Polaków та короткий підручник , опублікований на сайті AGAD.
Можна приєднатися до групи UAGenealogy у фейсбуку або до російськомовного навчального «Генеалогічного зібрання» , де я особисто опікуюся темою пошуку польського коріння. Дуже багато дають генеалогічні конференції, які завжди мають принаймні почасти навчальний характер.
Нарешті якщо ви добре знаєте польську мову й маєте можливість упродовж року один раз на місяць проводити два дні у Варшаві , можна записатися на єдину на сьогодні у Польщі післядипломну університетську програму з генеалогії в Університеті Кардинала Стефана Вишинського (UKSW). Це дасть можливість не лише здобути систематичні знання й диплом , але й познайомитися з польськими спеціалістами-практиками, які допоможуть знайти те, що ще не знайдено.
Правило 10: ділимося інформацією
Неможливо вести ефективний пошук , не ділячись одночасно знайденою інформацією. Ваші статті у блозі, пости у фейсбуку або фамільні теми на українських, російських і польських генеалогічних форумах (наприклад, на сайтах Genao–Генео , ВГД , Genealodzy.pl , Genealogia Polaków) , можливо, колись помітять далекі родичі, яких також захопив поклик предків, або інші дослідники, і вони вийдуть на зв’язок. А це означає — з’являться невідомі фотографії, цікаві документи, нова інформація.
Озброївшись цими правилами , можна сміливо вирушати у захопливу подорож у часі. Як бажають одне одному генеалоги, вдалого пошуку!
Правило 11: готуємося бути поліглотами
Джерела інформації про польських предків можуть бути написані різноманітними мовами: українською , польською, російською, німецькою, навіть латиною! Зміст деяких документів можна зрозуміти самостійно, за допомогою тематичних генеалогічних словничків, наприклад, латинсько-польського та німецько-польського словників зворотів , що зустрічаються в документах, або російсько-польського лексикону професій.
Правило 12: шукаємо стару пресу
Уявімо , що ваш предок був активною дійовою особою події, яка широко висвітлювалася у пресі. З однієї такої газетної замітки можна дізнатися багато цікавого. Щоправда, переглядати старі газети досить складно. На порталі Libraria представлені відскановані підшивки українських газет із можливістю повнотекстового пошуку. Однак отримати повний доступ до електронних документів можуть лише читачі півсотні українських бібліотек.
Відскановані українські газети можна знайти також на порталі Цифрової бібліотеки історико-культурної спадщини , у сервісі Російської національної бібліотеки «Газети в мережі та поза нею» , у польській електронній бібліотеці Polona , а також у базі East View On Demand. Польськомовна українська преса 1920–1930-х років чекає своїх читачів на сайті проєкту Інституту польської мови Польської академії наук.
Правило 13: вивчаємо доступні описи на сайтах архівів
Якщо наш польський предок був власником маєтку , він міг вступати в майнові суперечки, а після його смерті його майно могло бути описане. Він міг стати жертвою кримінального злочину — або навіть сам міг піти під суд. Безумовно, нічого приємного для самого предка у всьому цьому не було, однак для нас документація, що залишилася після розгляду, — безцінне джерело інформації.
Щоб знайти заповітну течку , потрібно зазирнути до списків справ, які розглядалися дореволюційними судами. Знайти їх нескладно — за умови, що цей архів опублікував цю інформацію на своєму сайті. Треба знайти перелік фондів, тобто тематичних масивів документів, і вибрати ті, що стосуються судів і дворянської опіки. Документи кожного фонду організовані за допомогою так званих описів — списків справ, приписаних до цього фонду. Інколи саме читання назв справ втягує, ніби захопливий детектив.
Наприклад , у Державному архіві Житомирської області зберігаються документи Волинської палати кримінального і громадянського судів , а скани описів можна завантажити з сайту. Відкриємо інвентарний опис № 6 фонду «Волинський головний суд, м. Житомир». Це переважно майнові справи: «про здійснення купчої на продаж поміщиком Држевецьким поміщиці Якубовській поселення Топча Ровенського повіту, за 6000 руб. сріблом», «про позов поміщиці Дембінської до поміщика Ольшевського про гроші» — шість років сперечалися! Можна лише позаздрити нащадкам цих поміщиків, адже якщо вони зацікавляться своїм родоводом, цікаві документи терпляче чекають їх на полицях архівного сховища в Житомирі.
А ось справа , яка пройшла через Волинську палату кримінального суду: «Про знайдену зброю й бойові снаряди в домі поміщика Мочульського». Зважаючи на дату — 1863 рік — велика ймовірність, що нащадок поміщика Мочульського знайде там інформацію про повстанську діяльність свого пращура.
Справи житомирського повітового суду можуть дати інформацію про такі подробиці з життя предків , яких не створить і найсміливіша уява. «За звинуваченням К. Костржицького у крадіжці церковних грошей», «за звинуваченням Плотницької у носінні хреста, що відрізняється за своєю формою від звичайних хрестів», «за звинуваченням Р. Янушевського у крадіжці масла у міщанина Кашпера», «за звинуваченням В. Василевського у крадіжці шинелі в шевця Сарнацького» — про що тільки не дізнаєшся!
Інколи вже самі назви справ містять надзвичайно цінну генеалогічну інформацію: імена , ініціали, прізвища та характер споріднености, наприклад: «про затвердження поміщика М. Ф. Залеського у правах спадку на майно, що залишилося після смерті його матері Д. Ю. Залеської» (справа з опису № 3 фонду «Волинська об’єднана палата кримінального і цивільного суду м. Житомира»).
Переклав Андрій Савенець
