Після Другої світової війни головною польською підпільною організацією був Рух опору без війни та диверсій «Свобода і незалежність» (СіН). До нього приєдналися колишні вояки Армії Крайової , розформованої в січні 1945 року.
Ян Жепецький. Джерело: ВікімедіаУ вересні 1945-го першим головою СіНу став полковник Ян Жепецький. Власне головою , а не командувачем — так підпільники наголошували на цивільному, а не військовому характері організації. Та попри наміри засновників руху, відділи СіНу зазвичай називали комендатурами: такі окреслення відповідали дійсності, що добряче скоригувала цивільне спрямування руху. Адже члени СіНу брали участь у бойових акціях: витягували друзів із в’язниць, нападали на відділки міліції, стріляли в чиновників нової влади, переховувалися в лісових загонах.
До 1947 року діяло чотири комендатури СіНу , підпільники яких зазнали численних арештів і смертних вироків. 1 березня 1951 року стратили сімох керівників Четвертої комендатури СіНу — в роковини цієї події в Польщі відзначають Національний день пам’яті «проклятих солдатів».
У процесі роботи над Четвертою комендатурою в Управлінні безпеки (УБ) з’явилася ідея створити ще одну комендатуру , фіктивну. Завдяки цій містифікації влада планувала досягнути дві мети: вистежити іноземну делегатуру СіНу, яка діяла в Західній Німеччині, і розбити залишки партизанських загонів у Польщі, не надто численних, проте небезпечних.
Містифікована П’ята комендатура СіНу діяла — хоч це була позірна діяльність — з 1948 по 1952 рік , себто вдвічі довше ніж чотири попередні, справжні.
І в кожного , хто був пов’язаний із підпіллям, вже від одного цього факту мала загорітися червона лампочка. Адже після 1948 року сталінізм став особливо жорстким і вести підпільну боротьбу було набагато важче, ніж одразу після війни. Та попри ці обставини П’ята комендатура надсилала на Захід все оптимістичніші звіти. Запевняла, нібито впродовж перших шести місяців Третьої світової війни (поляки на неї дуже розраховували) виставить стотисячну підпільну армію, повідомляла про плани проведення диверсій на залізничних коліях.
Стефан Сєнько. Джерело: Інститут національної пам’яті Про те , що вся ця містифікація з П’ятою комендатурою була операцією надзвичайного значення, свідчить хоча б той факт, що про її перебіг звітували безпосередньо Болєславу Бєруту, голові Польської об’єднаної робітничої партії. До роботи над П’ятою комендатурою функціонери УБ залучили найкращих агентів. Уся операція провалилася б, якби в ній не брала участь одна людина. Я познайомився з нею у 1990-х, коли вперше писав про цей легендарний відділ СіНу.
Стефан Сєнько — вояк Армії Крайової та польського підпілля. 1948 року після того , як його арештували, він пішов на співпрацю з УБ і виявився надзвичайно цінною здобиччю. Адже двоюрідним братом Сєнька був Юзеф Мацьолек, який багато місяців на Заході очолював справжню Делегатуру СіНу. При цьому Мацьолек безмежно довіряв Сєньку. Делегатура підпілля була дуже важливою ціллю для польських комуністів, адже вона підписала угоду про співпрацю з ЦРУ і передавала американській розвідці інформацію з ПНР.
1948 року Юзеф Мацьолек прислав із Заходу кур’єра. З цим посланцем зустрівся Стефан Сєнько і переконав його , що після низки невдач СіН відроджується. Але вже тоді організація складалася переважно з офіцерів і агентів УБ.
Стефан Сєнько , на диво, ніколи не почувався зрадником. Навпаки — вважав себе героєм. Він мене переконував, нібито брав у всьому цьому участь, щоб допомогти товаришам вийти з підпілля й залишити конспіративну діяльність. Сєнько не помічав, що багатьох підпільників, яких він втягнув у цю провокацію, згодом засудили до смертної кари.
Одна з найяскравіших постатей , яких я зустрічав, пишучи про П’яту комендатуру, був Мар’ян Стружинський, теж колишній вояк підпілля, який після арешту пішов на співпрацю з УБ. Зрештою, він сам упродовж тривалого часу не підозрював, що бере участь у містифікації.
Після вербування Стружинський думав , що діє як агент УБ у справжньому підпіллі. І з таким переконанням їздив кур’єром на захід, до Делегатури СіНу.
У шпигунському лексиконі це називається «грою наосліп». Спершу УБ відправило Стружинського до високого за рангом офіцера підпілля , який від імені П’ятої комендатури СіНу доручив йому місію за кордоном. Агент отримав вказівки щодо маршруту переміщення та інформацію, яку мав передати Делегатурі СіНу. Проте Стружинському не сказали, що цей офіцер підпілля — насправді теж офіцер держбезпеки.
«Мене навіть обманули , — розповідав мені Мар’ян Стружинський. — Це логічно. Бо якби я, знаючи, що це містифікація, попався б, то провалив би всю операцію. А так я б зізнався, що я — агент, але підтвердив би, що СіН справді існує».
Про те , що Стружинський їде на секретне завдання, знала лише його дружина Данута. Їй наказали тримати язика за зубами. Вона підписала зобов’язання нікому не розповідати, куди поїхав її чоловік. Нікому — ні батькам, ні іншим родичам, ні установі, де той працював. Навіть самим працівникам держбезпеки й міліціонерам, якби її допитували в справі зникнення чоловіка. Тоді пані Данута мала б скористатися легендою, буцімто її чоловік, найімовірніше, втік до іншої жінки.
До речі , нещодавно я презентував свою книжку про П’яту комендатуру «Сім кроків до кінця» в бібліотеці, гостем якої в часи ПНР бував і Мар’ян Стружинський. Ми з директоркою бібліотеки говорили про одну його характерну рису — навислу повіку. Він часто повторював, що завдяки цьому його було легко впізнати.
Не менш підступно від імені нібито СіНу на Захід відправили й Стефана Скшишовського та Діонізія Сосновського. У навчальному центрі в Ерцгаузені під Франкфуртом-на-Майні їх навчали , як працювати з радіоприймачами та вести шпигунсько-диверсійну роботу: підриви, мінування, зв’язок, рукопашний бій. Інструкторами були поляки й американці.
Стефан Скшишовський і Діонізій Сосновський в суді. Джерело: e-monkiЗгодом Скшишовського і Сосновського американським літаком перекинули до Польщі. Тут їх прийняли нібито члени СіНу , а насправді — агенти УБ. Чоловіків розмістили в таємних місцях, з них хитрістю витягнули інформацію, а потім арештували і засудили до страти. Скшишовський і Сосновський, на відміну від Стружинського, були справжніми ворогами комунізму й до останнього не зрозуміли, що їх втягнули в провокацію.
У морі прізвищ тих , хто був причетний до П’ятої комендатури, легко загубитися: як тут запам’ятати, хто був справжнім підпільником, а хто — підставним агентом? Певною мірою це ілюструє проблеми, з якими згодом зіткнулися й самі працівники держбезпеки.
Операція «Цезарій» (так тоді називали роботу з П’ятою комендатурою) настільки розрослася , що у ролі підпільників, які нібито належали до СіН, взаємодіяли агенти УБ, думаючи, що мають справу зі справжніми партизанами.
В операції задіяли кількадесят співробітників УБ , але лише деякі знали всі подробиці. Залежно від обставин вони відігравали різні легенди: то кур’єра підпілля, то командира якогось загону. Також було задіяно чимало агентів, проте вони взагалі не підозрювали, що беруть участь у містифікації.
Держбезпека вважала операцію своїм великим успіхом. Після її завершення співпрацівники УБ написали таємний навчальний посібник майже на сто сторінок , в якому містилися всі деталі «Цезарія». Багато уваги в посібнику приділено не лише маніпулюванню іноземною Делегатурою СіНу — а через неї західною розвідкою, — а й останніми партизанськими загонами, які ще діяли в Польщі.
Проте найважливішим моментом усієї операції став арешт Казімєжа Камєнського (псевдонім Гусар) , партизана з околиць Білостоку. П’ята комендатура завойовувала його довіру поступово. Спершу вона призначила Гусара провідником округу СіНу і відправила до нього на інспекцію коменданта.
Коменданта добре навчили його ролі , — повідомили в УБ. — Ми настільки детально продумали зустріч і все передбачили, що порадили агентові не подавати руку Гусару, поки той не складе рапорт. Згодом, після зустрічі, агент нам повідомив, що, ймовірно, саме ця деталь і вплинула на хід розмови. Коли агент прийшов, Гусар вийшов йому назустріч із розкритими обіймами. Але агент зайняв принципову позицію, сказавши: «Пане провіднику, чекаю на рапорт». Гусар знітився, але тут же клацнув підборами і доповів. Після цього вони дружньо і по-старопольськи привіталися й сіли за стіл. Упродовж кількох годин розмови Гусар виявляв повагу до гостя і повністю схилився на його бік, коли той за вечерею ніби ненароком поділився таємницями своєї військової кар’єри: розповідав про легіони, про 1920 рік, сипав кавалерійськими жартами (Гусар служив у кавалерії).
Згодом Гусара привезли до Варшави , де він переховувався кілька місяців — під постійним таємним контролем УБ. Врешті його арештували.
Казімєж Камєнський. Фото: Інститут національної пам’яті (IPN)Ця справа показує одну деталь , що забезпечила успішний перебіг операції. Зокрема те, що в повоєнній історії Польщі були не тільки «прóкляті солдати» (які підпільно боролися з комуністичною владою), але й, як я їх називаю, «прокля́ті» — які під час війни воювали в Армії Крайовій, а потім перейшли на сторону комуністів. Вони як офіцери служили в УБ або як військові судді засуджували до страти своїх товаришів з Армії Крайової.
Саме завдяки «прокля́тим солдатам» держбезпеці вдалося здійснити операцію з П’ятою комендатурою. Адже ті чудово розуміли спосіб мислення своїх недавніх побратимів з підпілля.
Це видно з рекомендацій щодо зустрічі з Гусаром — спочатку суворе , а потім братське ставлення, кавалерійський гумор.
Подібних обертів набула справа Юзефа Мацьолека , зокрема його листування з делегатурою. Коли в період Різдвяних свят вдаваний командувач П’ятої комендатури надсилав йому рапорт , то принагідно завершував його святковими побажаннями і релігійними роздумами. Відірваним від традицій і віри довоєнним польським комуністам навряд чи би спали на гадку такі психологічні хитрощі. А серед працівників УБ, задіяних у П’ятій комендатурі, власне опинилися люди, за плечима яких була АК, — Стефан Сєнько, Мар’ян Стружинський та очільник всієї операції Генрик Вендровський. Проте навіть їхніх навиків було недостатньо, якби не схеми роботи НКВС, який іще до війни проводив подібні містифікації.
Йдеться про «змову Локгарта» , коли 1918 року до британського дипломата підіслали двох провокаторів, нібито учасників антибільшовицького підпілля. А згодом операція «Трієст» (західні історики називають її «Траст», мабуть, через схожість звучання, адже совєтські органи навряд чи би використовували англомовну кодову назву). Метою цієї операції була так звана біла еміграція. Спецслужби взяли під свій контроль підпільну Монархічну Організацію Центральної Росії й використали її для створення містифікації. Опонентів ввели в оману: нібито МОЦР керує змовниками в адміністрації, армії та совєтських спецслужбах.
У грудні 1952 року на першій шпальті головної тоді щоденної газети Trybuna Ludu з’явилася заява , підписана Косом і Віктором про припинення підпільної діяльності. У тексті йшлося про те, що командири П’ятої комендатури розчаровані політичними інтригами польської еміграції й водночас вони добре оцінюють розвиток повоєнної Польщі під комуністичною владою. Насправді цю підставну заяву опублікували співробітники Управління безпеки, а сам Віктор, себто Стефан Сєнько, прочитав її вже в газеті. Читачі газети бачили ситуацію таким чином: командування підпілля оголосило, що припиняє свою діяльність, позаяк вона позбавлена будь-якого сенсу. У тексті, звичайно, не згадувалося, що П’ята комендатура була фікцією. Цей факт влада розкрила тільки в 90-х роках минулого століття.
Діяльність , пов’язану з операцією, комуністи використовували з пропагандистською метою. У газетах писали, що органи безпеки вилучили мільйон доларів, які західна розвідка надіслала польському підпіллю. Людей лякали так званим планом «Вулкан» — інструктажем диверсій на випадок війни, який передбачав, зокрема, підірвання польських мостів. Повідомлялося про суд над стрибунами Стефаном Скшишовським і Діонісієм Сосновським. На варшавській виставці «Ось Америка» показували їхні шпигунські інструменти: пістолети й ампулу з отрутою.
Потрясіння пережила Польська еміграція , над чварами всередині якої теж працювало УБ. Звучали звинувачення в підпорядкуванні польського підпілля західній розвідці, яка власне скомпрометувалася поразкою в боротьбі з секретними службами комуністів. Крім того, в той самий час у еміграції набула розголосу ще одна афера — так звана справа Берга. Тут теж ішлося про співпрацю з американською розвідкою, однак, не військових — як у верхівці СіН — а серед польських еміграційних політиків!
Генрик Вендровський. Джерело: ВікіпедіяПісля операції агент Мар’ян Стружинський спочатку став офіцером УБ , а потім змінив прізвища і видавав шпигунські книжки під псевдонімом Мар’ян Реняк. Також Стефан Сєнько взяв собі нове прізвище — Анджей Казімєрович — і працював журналістом у часописі «Gromada. Rolnik Polski». Проте найбільшу кар’єру зробив Генрик Вендровський, який в 60-х роках перейшов зі служб безпеки в Міністерство закордонних справ. Він був послом ПНР у Данії та Ісландії.
Правда про П’яту комендатуру відкрилася лише через кілька десятиліть , незадовго до падіння Польської Народної Республіки. Проте про жертв операції ще довго ніхто не згадував. Сьогодні відомо, що під час операції виконано 11 смертних вироків, а до довічного ув’язнення засуджено 10 людей. Їх маніпулятивно втягнули до підпілля, використовуючи щире бажання боротися за вільну Польщу. Вони так і не дізналися, що їх підставили.
Переклала Наталка Римська
