Багато відомих поляків попрощалося з Папою Франциском у своїх дописах в соціальних мережах. Дехто згадував особисту історію знайомства з понтифіком, відзначав його скромне і смиренне життя, ставлення до біженців і нужденних. Інші ж коментували його політичні заяви, зокрема щодо України. Наведемо цитати відомих діячів.

Анджей Дуда, президент Польщі
«Сьогодні до Дому Отця відійшов Папа Франциск. У своєму пастирському служінні він керувався покорою і скромністю.
Своїм єпископським гаслом він обрав слова покликання: “Miserando atque eligendo” — “Милосердно поглянув і вибрав”.
Він був великим апостолом Милосердя, в якому вбачав відповідь на виклики сучасного світу».

Шимон Головня, спікер Сейму
«Франциск був радикальним критиком турбокапіталізму. Він також був радикальним пацифістом — до крайніх меж священної наївності (пишу це без тіні іронії).
І, мабуть, саме тому його численним висловлюванням про війну в Україні Кремль аплодував (папа говорив те, що говорив, але потім надсилав в Україну чергові швидкі та мільйони доларів допомоги).
Попри всі намагання понтифіка, йому не вдалося перемогти дракона римської курії, який раніше здолав Бенедикта XVI. Він мав бути папою революції, але виявилося, що він має, мабуть, лише (аж) підготувати ґрунт для такого папи. Він жив бідно, щиро. Був посереднім організатором, кепським політиком і дипломатом, чудовим священником і дуже доброю людиною.

Коли він починав, я був його палким фанатом, таким собі пілсудчиком Франциска. Згодом — особливо після подій в Україні — в моєму ставленні з’явилися нюанси. Але я завжди зберігатиму його в пам’яті. Це був зразок ревного священника. Точка відліку. Докір сумління».
Рафал Тшасковський, мер Варшави
«Папа Франциск помер. Папа, який особливу увагу приділяв долі слабких, бідних, скривджених. Він сам був людиною скромною — і таку Церкву намагався будувати.
Мільйони католиків у всьому світі втратили великого авторитета».
Йоанна Сенишин, кандидатка у президенти Польщі
«Помер Папа Франциск. Упродовж 12-річного понтифікату він намагався здійснити революцію в Католицькій церкві, але мав надто багато ворогів, зокрема серед польського духовенства».
Яцек Денель, письменник, перекладач
«За нашим кордоном точиться війна, в наших кордонах — сотні тисяч воєнних біженців, помер один із наймогутніших пропагандистських союзників Путіна, а тут — журбинка. І лише подекуди якісь: “ну я тільки не розуміла, чому він підтримав ту росію, Тут і далі зберігаємо авторські орфографію й пунктуацію. може, тому що в Південній Америці не люблять США”. Та ні.
Через два роки після анексії Криму, 12 лютого 2016 року, Папа Франциск і воєнний злочинець патріарх Кіріл підписали в Гавані документ про колаборацію. Його пункти були чітко окреслені, документ і досі у загальному доступі.
Отож: лідери — “брати”, а католики й православні відтепер співпрацюватимуть. Переслідування християн не припиняються — їх убивають у Сирії (хто ж там бомбардував, не Росія, бува?). Після цього декларація плавно переходить до того, що в Росії після десятиліть атеїзму — така чудова релігійна свобода. А тим часом в інших країнах — конкретно в об’єднаній Європі — секуляризація, яка становить “загрозу релігійній свободі”, а християн “витісняють на маргінес” і “дискримінують”.
Далі — пакет спільної ідеологічної боротьби з правами жінок, ЛГБТ+ та інших:
1. боротьба за традиційну, патріархальну родину, виключно шлюб як таїнство, виключно гетеро, а не “інші форми співжиття”;
2. боротьба проти права на аборт і евтаназію, а також проти штучного запліднення.
Наприкінці — декларація про припинення взаємного прозелітизму, Прагнення поширити своє віросповідання й навернути до нього інших. історичне засудження уніатів (що це було погано, але тепер ці громади мають право існувати), а також дуже цікавий і завуальований пункт про захоплені росією частини України: що, загалом, вірні повинні поважати цю анексію й братерськи співпрацювати, наче нічого не сталося.
Політика Франциска щодо агресії росії проти України з самого початку була реалізацією цієї угоди про колаборацію».
Малґожата Кожуховська, польська акторка
«Я запам’ятаю Папу Франциска як надзвичайно відкриту, теплу і спонтанну людину. Із самого початку свого понтифікату він привертав увагу світу до тих, хто з різних причин опинився на маргінесі суспільства. До бідних, бездомних, жертв воєн, переслідувань. Свідомо відмовлявся від зручностей і привілеїв. Жив скромно; відвідував в’язнів і сідав за стіл із бездомними під час обідів, які з його ініціативи організовували у Ватикані.
Він був близький до людей. Його понтифікат припав на складні часи, і хоча він був одним із найстарших понтифіків, та мав відкритий розум і енергію молодої людини».

Клавдія Яхіра, депутатка Сейму ІХ та Х каденцій
«Інтернет переповнений співчуттями з приводу смерті папи. Загалом я заздрю, що в багатьох головах смерть перекреслює все погане.
Коли помирає очільник якоїсь держави, зокрема Ватикану, — звісно, я розумію момент роздумів. Але, може, варто не тільки його вихваляти до небес, а й згадати, що він говорив і робив, а також чого не зробив.
Він так і не зміг чітко сказати, що це Росія напала на Україну. І не засудив геноцид, скоєний Путіним.
Так, у нього були і добрі риси. Особливо, якщо порівнювати його з деякими фігурами польського костелу, зокрема Дзівішем і Єндрашевським. Польські духівники високого рангу, звинувачені в педофілії.
Папа Франциск вимагав поваги до біженців. Закликав надавати їм притулок у Європі, коли вони тікали зі своїх батьківщин, рятуючи власні життя.
Мені здається, що всі ці лицеміри, які зараз публікують співчуття, — від Трампа і Ванса до деяких польських політиків і церковників, — воліють не згадувати про його незручні погляди. А шкода».
Міхал Пшедлацький, репортер
«Для мене великою плямою на його понтифікаті назавжди залишиться практично повна відсутність залучення у справу захисту України та її найбеззахисніших людей. Я знаю польських волонтерів, які організували й доставили в Україну більше допомоги, ніж Папа і Ватикан разом узяті. На жаль.
Замовчування численних російських звірств, бездіяльність після вбивств сотень дітей і жінок, а також — прирівнювання захисників до агресорів (!!), ставлення до війни як до якогось абстрактного явища, де не важливо, хто захищається, а хто нападає, хто ґвалтує, а хто протидіє. Усе це і багато іншого дає мені підстави сказати: Папа і Ватикан, маючи потенціал і духовне лідерство католиків у всьому світі (!), у справі злочинної агресії Росії проти України залишилися практично бездіяльними. А бездіяльність під час війни, як знаєте, — це не нейтралітет. Це тиха підтримка сильнішого».
Редакторка Наталя Ткачик