Операція «Гіацинт». Джерело: пресматеріали / Netflix

Операція «Гіацинт». Джерело: пресматеріали / Netflix

Операція «Гіацинт». ПНР проти гомосексуалів

Ідеї

Кодова назва «Гіацинт» спершу може викликати приємні асоціації. Та насправді так називалася міліцейська операція, в результаті якої постраждали невинні люди, запідозрені в... гомосексуальності.

Сьогодні це звучить абсурдно. Та й тоді статус «підозрювані» не був відповідний , адже в Польській Народній Республіці (ПНР) за гомосексуальність не карали. Іще в Другій Речі Посполитій 1932 року її вилучили з переліку злочинів — у решті Європи це зробили значно пізніше

«Рожеві папки»

Після Другої світової війни міліція провела низку операцій , зокрема в середині 80-х років — «Гіацинт». Гомосексуалів доставляли в міліцейські відділки, знімали відбитки пальців і заводили так звані рожеві папки. Та насправді цей колір — міт, адже міліцейські папки були сірі, як і вся ПНР.

Подейкують — і це схоже на міську легенду — що гомосексуали в ПНР розпізнавали один одного за букетами фіалок на лацканах піджаків. Звідси , мабуть, і кодова назва «Гіацинт».

У рамах цієї операції , яку впродовж 1985−1987 років проводили тричі, допитали 14 251 людину. Невідомо, скільки тоді звели папок. Невідомо також, скільки з них згодом знищили, а скільки досі зберігається в таємних архівах міліції й інших органів.

У ПНР використовували правову необізнаність тих , кого викликали на допит: ці гомосексуали не були ані свідками (і відповідно в них не мали права брати відбитки пальців), ані підозрюваними (тоді вони могли б відмовитися свідчити). Та перед лицем всевладдя міліції це не мало жодного значення.

Здавалося б , операція «Гіацинт» завдавала не надто серйозних клопотів людям. Проте атмосфера, що панувала навколо, безумовно, наклала відбиток на психіку жертв. Прості, пересічні люди раптом стали об’єктом зацікавлення міліції. Їх витягали з дому на очах сусідів, їх в очікуванні допитів тримали у відділках міліції. А зібраний матеріал міг стати засобом шантажу, хоча б із метою завербувати міліційних донощиків.

Захистити гомосексуалів

Операція проти гомосексуалів мала на меті... захистити гомосексуалів.

З міліцейської документації

Через високий рівень криміногенності гомосексуальної меншини і пов’язаних із нею маргіналів їх необхідно й надалі контролювати з метою запобігання злочинності.

Міліцейське начальство дійшло до висновків , що злочини проти гомосексуалів — зокрема вбивства — здебільшого скоюють самі ж гомосексуали, особливо чоловіки-повії, відомі як «жулі» (сьогодні так називають вуличних волоцюг, які випрошують у перехожих кілька злотих на пиво).

Міліція встановила , що гомосексуальна жертва злочину — іноді вбивства — характеризується «зрілим віком (30 років і більше) , неодруженим сімейним станом і вищою за середню освітою». А злочинець — молодий чоловік до 25 років , з початковою освітою, неодружений, який веде «паразитичний спосіб життя (без постійного місця роботи)». Зазвичай такі «злочинці» вже мали справу з міліцією , нерідко вони зловживали алкоголем.

Операція «Гіацинт» розпочалася у п’ятницю 15 листопада 1985 року о 5.30 і тривало до вечора неділі. Керівництво міліції запланувало операцію на вихідні , маючи підстави вважати, що тоді гомосексуали найбільш активні. Міліцейські патрулі приходили в їхні квартири, забирали звідти всіх чоловіків і відвозили їх у відділки міліції.

На допитах затриманих розпитували , зокрема, про інтимні деталі статевих стосунків між чоловіками, улюблені сексуальні пози та техніки.

Їх залякували погрозами розповісти все на роботі , в університеті чи навіть у школі. Не оминула ця акція і неповнолітніх. У вересні 1986 року в Мронґові Місто в Вармінсько-Мазурському воєводстві. перевіряли навіть початкові школи № 1 , 2 і 5, ліцей, професійно-технічне училище, готель Добровільної служби праці. Пол. Ochotnicze Hufce Pracy — загальнопольська державна установа, що, зокрема, протидіє маргіналізації та соціальному виключенню молоді та займається питаннями її освіти й виховання. Міліція розпитувала вчителів про гомосексуальну молодь й особливо пильно шукала гомосексуальних повій.

У папках , які завадили на гомосексуалів, містилися особисті дані, іноді псевдоніми, фотографії та відбитки пальців. Себто міліція брала відбитки пальців у людей, які в майбутньому могли стати жертвами злочинів!

Аргумент , буцімто величезний реєстр гомосексуалів потрібен для того, щоб захистити самих гомосексуалів, був притягнутий за вуха. Адже в 1976–1985 роках у ПНР зафіксували приблизно 6 000 вбивств, з них 82 — гомосексуалів

Міліціонери також перевіряли місця , в яких зустрічалися гомосексуали, наприклад, кав’ярні «На тракті», «Алі-Баба» або «Роксана». Нерідко теж — громадські вбиральні. Це були огидні приміщення, які мали мало спільного з сучасними міськими туалетами: ззовні оббиті бляхою, всередині — обдерті перегородки біля пісуарів, нестерпний сморід.

Міліція почала реєструвати гомосексуалів задовго до операції «Гіацинт» , зокрема такі спроби робилися у жовтні 1955-го, грудні 1966-го та липні 1972 року. У січні 1983-го з цих трьох списків сформували один великий. Кружляли навіть чутки, буцімто в паспортах гомосексуалів букву «P» у слові Polska записували особливим чином — щоб міліцейські патрулі могли відразу розпізнати «збоченців». Проте це міт.

У міліцейських документах фігурували імена відомих поляків , чиї сексуальні уподобання були відомі в мистецьких колах: письменників Ярослава Івашкевича , Казімєжа Брандиса, Адама Важика, музикознавця Єжи Вальдорфа, танцюриста Вітольда Ґруци. Це лише кілька прикладів, коли «ярлик» гомосексуала не перешкоджав. Але у випадку звичайних людей усе було інакше.

Із міліцейського звіту

Гомосексуалізм як соціально несприятливе явище , безумовно, можна зарахувати до соціальних патологій.

Такі тези сьогодні , безумовно, не можуть не обурювати, однак варто пам’ятати, як ставилися до гомосексуальності в ПНР. Величезна частина суспільства вважала її збоченням. Не було так, що комуністична влада упереджено ставилася до гомосексуалів , а прості поляки їх толерували — гомосексуальність стигматизували всі.

Гомосексуали приховували свою орієнтацію , їх зневажали. У такій атмосфері гомосексуальне середовище, з одного боку, вважали криміногенним, а з іншого — воно могло легко стати жертвою злочинів.

Проте й гомофобію тоді приховували. У польській мові ще не було нейтрального слова «гей». Натомість у приватних розмовах гомосексуалів презирливо й вульгарно називали «педалами» (підарами) , «цьотами» (від польського «цьоця», себто «тітка»). Проте в засобах масової інформації тему гомосексуальності зазвичай не порушували — воліли її замовчувати, ніж засуджувати.

Зручна «каталогізація»

У 1980-х роках гомосексуальність ще намагалися лікувати , наприклад, застосовуючи репаративну терапію. «Пацієнтам» вмикали гомосексуальну порнографію і били їх струмом, а при перегляді гетеросексуальної порнографії спонукали мастурбувати. Це щоб хтось не подумав, ніби міліція була особливо упереджена щодо гомосексуалів.

У 1985−1987 роках , коли проводили «Гіацинт», я знав кількох молодих гомосексуалів — хоча про саму операцію тоді ще не чув. Якщо дивитися на все з сьогоднішньої перспективи, то помітно, що однією з головних проблем гомосексуалів була необхідність ховатися. Ніхто й не думав про камінг-аут. Іноді гомосексуали шукали жінок, з якими на людях могли вдавати пару. До самотніх літніх чоловіків тоді ставилися з підозрою.

Операція «Гіацинт» мала ще одну передумову: у другій половині 1980-х років наростала боязнь вірусу ВІЛ.

Наприклад , медсестри відмовлялися брати кров у іноземців, що мало своє обґрунтовання — в ПНР не вистачало одноразових рукавичок.

Спочатку СНІД переважно пов’язували з наркоманами , які заражалися вірусом ВІЛ, користуючись одними й тими ж шприцами. Але незабаром його почали асоціювати зі ще однією вразливою групою — гомосексуалами.

СНІДу остерігалися не лише медичні працівники. Міліціонери також боялися інфікуватися. Тоді вважалося , що ВІЛ може передаватися через контакт із білизною або рушник наркомана чи гомосексуала. Саме в такій атмосфері страху міліція вирішила завести папки на якомога більше гомосексуалів.

«Каталогізація» гомосексуалів була вигідна владі ще з однієї причини: деяких з них згодом використовували як таємних співпрацівників , адже ними можна було легко шантажувати. Коли серед священників «виявляли» гомосексуалів, їхні дані передавали Службі безпеки.

Були підозри , що рішення провести операцію ухвалив міністр внутрішніх справ Чеслав Кіщак, найближчий соратник генерала Войцєха Ярузельського. Проте наказ підписав не Кіщак — операцію «Гіацинт» затвердив бригадний генерал Зенон Тшцінський , заступник головного начальника Громадянської міліції. Він вирізнявся з-поміж керівництва міліції тим, що був доктором права.

З сучасної перспективи

Ментальна історія «Гіацинту» (і в ширшій перспективі — автократного ставлення влади до громадян) не закінчилася з падінням комуністичного режиму. Активісти ЛГБТ-руху звернулися до Інституту національної пам’яті (ІНП) з проханням притягнути до відповідальності винних у проведенні операції «Гіацинт». 2008 року ІНП виступив з обурливою заявою , буцімто операція «Гіацинт» мала профілактичний характер і слугувала запобіганню злочинності та боротьбі із нею. На думку ІНП, збір відбитків пальців та інших даних потенційних жертв не виходив за рамки закону.

Перепис гомосексуалів — це щось на кшталт реєстру блондинів або шанувальників поезії. За сучасними мірками , — скандальна ідея. Сьогодні можна було б створити каталог літніх людей, які не дуже вміють користуватися інтернетом — зазвичай саме вони стають жертвами шахраїв, які виманюють гроші «на внука». Та, на щастя, нікому не спадає на думку отак реєструвати людей, щоб захистити їх від злочинності.

Реміґіуш Ризінський у книзі «Гіацинт. ПНР проти гомосексуалів»

Польська Народна Республіка намагалася бути системою тотального контролю. Там , де терор, — там і опір, який у Польщі збігся із приходом до влади «Солідарності». Тим небагатьом людям, які боролися за рівні права гомосексуалів, не вдалося через цю ситуацію, а можливо, і через брак сил чи уяви, розпалити бажання змін у всьому суспільстві. Крім того, зміна влади в Польщі мала не ліберальний, а консервативний характер — відновлювали принципи моралі, зміцнювали союз тіари й корони.

Операції «Гіацинт» присвячено кілька книг і фільмів. Та поза цим про неї практично забули. На тлі політичних репресій у ПНР переслідування з етичних переконань померкли. Жертвою режиму вважали діяча підпілля «Солідарності» , який переховувався від Служби безпеки після введення воєнного стану. Але гомосексуала? Навіть якщо його несправедливо тягали по міліційних відділках. Та це всього лише «цьота» , баба — сказала б тоді більшість поляків. На жаль, багато хто вважає так досі.

Переклала Наталка Римська 

Пйотр Ліпінський profile picture

Пйотр Ліпінський

Всі тексти автора

Читайте також