Олег Сенцов. Джерело: Олег Сенцов / фейсбукМаксим Бутченко: З перших днів повномасштабної війни ви опинилися у теробороні Києва. Як ви туди потрапили , хто був поряд з вами?
Олег Сенцов: Як відомо , очікувався наступ у районі летовища «Жуляни». Росіяни планували прорватися у Київ , а цей аеропорт виявився в окрузі останнім, що функціонував. У Голосіївському районі, де я жив, формувалися підрозділи тероборони. Так я опинився у складі 204 батальйону, який відрядили на блокпост під аеропортом. Зі мною поруч опинилися дуже різні люди — хтось раніше вже служив в армії, а хтось ніколи не тримав у руках зброю.
Спочатку на нашій ділянці не було активних бойових дій , тому ми мали час пристосуватися до війни, звикнутися з військовим укладом. Через кілька тижнів із боєздатних і мотивованих бійців сформували роту і направили на допомогу 72-й бригаді, що тримала позиції неподалік Горенки. Ми стояли на другій лінії, а потім нас відправили під село Мощун, де наш батальйон тримав лінію оборони до кінця облоги Києва.
МБ: Що в ці дні для вас було найважчим?
ОС: Важко сидіти у непідготовленому окопі у березні при температурі нуль градусів. У ті дні були сильні артилерійські та мінометні обстріли. Ви бачили , що вони зробили з Мощуном? Ліс зрівняли із землею. Труднощі виникають переважно саме через специфіку цієї війни. Стрілецький бій — рідкість, здебільшого відбуваються артилерійські обстріли. Рота зазнала втрат, але в моєму підрозділі вбитих не було.
На додачу побут: де поїсти , поспати, обігрітися, помитися. На війні не буває нічого легкого.
МБ: Вас щось тоді вразило у бойових діях?
ОС: Я кілька разів бував у зоні АТО — їздив до своїх друзів подивитися , що таке війна. Тоді масових обстрілів не було, але можна сказати, перший військовий досвід я отримав.
Від лютого все змінилося. Ми були недостатньо підготовлені до масштабної війни , але швидко навчилися, пристосувалися. Коли вперше побуваєш під мінометним обстрілом — поряд розриваються міни, засипає землею і свистять уламки над головою, — то вражень аж надто. На війні потрапляєш під різні види обстрілів: артилерійський, мінометний, із винищувачів СУ. Але потім звикаєш. Звичайно, були й такі, хто давав задню та морально не витримував.
МБ: Я працював у шахті на Донбасі , і на вугільних підприємствах травмувалися переважно ті, хто мав великий трудовий стаж. Можливо, щось подібне є на війні?
ОС: Так , я таке помічав на Донбасі: коли бійці перебувають уже довго на передовій , вони нехтують правилами безпеки — не носять броники, сплять в окопах, триндять телефоном, ходять не маскуючись («на папіроска», як у нас кажуть). Тому потрібно проводити ротацію. Психологічно виснаженій людині байдуже на власне життя. У людей, які тривалий час перебувають на передовій, притуплюється почуття страху.
МБ: Досвід перебування у російській в’язниці якось допоміг на фронті?
ОС: Так , в’язниця виховує психологічну стійкість, тому мені, можливо, на війні було трохи легше, ніж іншим. Людям, які не перебували у таких стресових ситуаціях, пов’язаних із загрозою для життя, важче. Не проживши труднощів, не пройшовши їх, люди не знають, що таке страх. А ось коли потрапляють на фронт, то відбувається надломлення через наплив страху і розпачу. Один мій знайомий після того , як я розповів, де був, що за останні дев’ять місяців пережив, назвав мене єдиною людиною, яка повернеться з фронту без ПТСР.
МБ: Чи були моменти , коли ви опинялися за крок від смерті?
ОС: Те , що відбувалося під Мощуном, можна назвати жахливим. Потім я був місяць на південному фронті й чотири місяці на Донбасі, з яких три місяці під Бахмутом. Мені довелося багато побачити, тому повернутися живим — саме собою знаменна подія. Там справді смерть ходить поруч.
МБ: Під Бахмутом атакують вагнерівці , серед яких багато зеків.
ОС: У росіян немає таких ділянок фронту , де стояла б одна частина чи формування. Бойові дії залежать не від назви бригади, військового підрозділу супротивника, а від того, наскільки боєздатний батальйон чи вмілий командир. Отже, дивлячись на те, як ворог атакує, можна говорити про його професіоналізм або навпаки нехлюйство.
Тактика російських солдатів — артилерійський вал , масовий обстріл артилерією. Це справді неприємна річ, під час артвалу завжди будуть і поранені, і загиблі. Після артпідготовки йде у наступ ворожа піхота. Зазвичай це невеличкі групи — дві-три людини, які проникають у ту чи іншу місцевість, але поступово їхня кількість збільшується.
Потрібно зазначити , що на першій лінії оборони не так багато людей з нашого боку, інакше під час артвалу будуть значні втрати. Тому, коли починається російська атака, десь та й може статися прорив. Після прориву оборони ми підтягуємо резерви та відкидаємо ворога. Українські позиції — це оборонна лінія з багатьох ешелонів: чим далі від «нуля», тим більше людей.
МБ: Яка ваша спеціальність на фронті?
ОС: Я задіяний в аеророзвідці , у нашій команді четверо людей. Я можу керувати безпілотником, але не завжди літаю. Крім цього, потрібно займатися технічними питаннями, захистом периметра.
Аеророзвідка — пріоритетна ціль для російської артилерії. Тому якщо оператор безпілотників не знає , як технічно забезпечити свою безпеку, він житиме недовго. Способів убезпечитися достатньо: скажімо, спеціальні програми маскують точки зльоту дрона, а завдяки різним хитрощам можна приховати від ворога своє місцезнаходження.
МБ: Я досі не розумію: які у росіян мотиви так відчайдушно воювати?
ОС: Коли я перебував у в’язниці , то спілкувався з росіянами, з яких
90 % потрапили туди за «битовухою». Тобто доти вони не займалися злочинною діяльністю. Такі люди переважно аполітичні. Росіяни живуть окремо від держави, в якій десь є цар, який теж живе своїм життям. Хтось любить царя, хтось його ненавидить, але російська держава для них усіх схожа на окупаційну силу, якої не можна позбутися.
Путін у в’язниці багатьом не подобається , адже ці люди опинилися в місцях ув’язнення саме через внутрішню соціальну та економічну систему, яку він збудував. Однак, коли справа стосується зовнішньої політики, ті ж люди, які секунду тому не любили Путіна, підтримують його політичну діяльність. Захоплення анексією Криму, те, як російський президент висловлюється про Європу, те, що він називає Росію найважливішою країною на землі — в’язням все це дуже подобається. Як сказав один із класиків, «дупа гола, але грає радіола». Тобто «велич нації» для них головне.
У Росії люди не дуже розвинені. Коли ви розповідаєте їм про Україну , Майдан, вони не розуміють цього. Працює стадний інстинкт, тому вони борються за те, у що вірять. Поки що вірять, але незабаром і це може закінчитися.
МБ: Якось ви сказали в інтерв’ю , що на війні війна відчувається інакше.
ОС: Те , що показують у новинах, і те, що відбувається на передовій, — це дві паралельні реальності, що не перетинаються. Річ у тому, що не про все можна говорити, але ми маємо свої проблеми. Проте завдяки гнучкості людей у ЗСУ, завдяки підтримці західних партнерів, добровольців, ми сильні й виграємо цю війну.
МБ: На війні ваш погляд кіношника якось проявлявся? Чи дивилися ви на те , що відбувається, як режисер?
ОС: Люди , які займаються творчістю, сприймають світ і відбивають його, відтворюючи у своїх мистецьких роботах. Можливо, люди пройдуть війну, а потім намалюють гарні картини, що зображують військові дії. Андрій Хливнюк, лідер гурту «Бумбокс», також перебуває на війні, тому ми почуємо цікаві пісні. Я воюю, а потім ви зможете побачити кілька фільмів про це. Це людська рефлексія, яка проривається крізь творчість.
Олег Сенцов і Андрій Хливнюк. Джерело: Олег Сенцов / фейсбукМБ: Можливо , ви ведете щоденник чи робите відеозамальовки?
ОС: Нічого не веду і майже нічого не знімаю. Те , що ви бачите про війну, це лише 1 % від того, що відбувається, — решта не така цікава. Але в пам’яті відкладаються події, які потім будуть відображені у майбутніх книгах чи фільмах.
МБ: Як і коли закінчиться війна?
ОС: У перші тижні війни я сказав , що війна триватиме два-три роки. Ворог серйозний, і він не збирався програвати цю війну, він піде до кінця. Минуло дев’ять місяців і мої прогнози не змінюються. Ми багато зробили цього року: зупинили росіян, починаємо ламати їх, атакувати, звільнили багато територій. І цей процес лише посилиться.
Але всі чомусь вважають , що якщо відбудеться деокупація Криму військовим шляхом, то війна закінчиться. Ні, не закінчиться. Це станеться лише тоді, коли в Росії зміниться не лише режим, а й ставлення до цієї війни, ставлення до України. Коли росіяни нарешті нас визнають ментально незалежною країною, визнають свою агресію та припинять її.
МБ: Повертаючись до творчості: ваш фільм «Носоріг» перебував у виробництві — з моменту написання сценарію до прем’єри — десять років. Що ви відчували , коли він вийшов на екрани?
ОС: У кіновиробництві немає чіткого початку процесу та його кінця. Насамперед з’являється ідея , ліпиться сценарій, шукаються гроші, партнери, згодом — підготовка, знімальний процес, монтаж, постпродакшн. Потім починається просування фільму. Адже я, крім того, що сценарист і режисер, ще й співпродюсер своїх фільмів, просуваю їх на офіційних фестивалях. Робота над «Носорогом» ось-ось закінчиться, залишилося кілька фестивалів, один німецький прокат. Наразі ведуться переговори з українським каналом, можливо, буде українська телепрем’єра.
МБ: Ідея картини змінилася за десять років?
ОС: Сама ідея не змінилася. Були , звісно, доопрацювання, як і у будь-якому сценарії, особливо за десять років — щось ускладнювалося, балансувалося. Ось зараз я приїхав до Києва на короткий відпочинок, вирішив попрацювати над старими сценаріями. Мої партнери вже почали шукати фінансування, щоб коли закінчиться війна, підготуватися до зйомок. Коли запитують, що найскладніше в роботі режисера, відповідь така — пошук фінансів на проєкт. Це найважче, все інше другорядне.
МБ: Починається фільм вражаюче — мені сподобалася візуальна частина , реконструкція того, що відбувалося в 90-ті. А яке кіно вас надихало, коли ви створювали «Носорога»?
ОС: Я режисер-самоук — навчався , переглядаючи сотні, сотні фільмів. Тому назвати конкретно когось не можу, але у будь-якому разі намагаюся створювати своєрідне кіно. Можливо, не все вдало, і, можливо, не все до кінця вдалося зробити з того, що намагався, але це робота, за яку не соромно.
МБ: У відгуках , які я читав, критикують, зокрема, те, що виконавець головної ролі Сергій Філімонов — непрофесійний актор: він добре зіграв, але, ймовірно, професіонал впорався б краще. Філімонов — ваш свідомий вибір. Чому?
ОС: Я з самого початку знав , що показати цю грубість, «носорожність» професійний актор не зможе: таких немає в Україні. Філімонов потрапив у поле зору моїх помічників, але, коли я з ним поспілкувався вперше, він не був моїм фаворитом. А він загорівся цією ідеєю, готувався, набрав вагу, працював з віддачею на пробах, показав, що має акторські здібності.
Він не Марлон Брандо , не має такої харизми, акторської техніки та досвіду. З деякими сценами, які були у сценарії, він просто не впорався, тому їх довелося змінити. Мені трохи забракло досвіду це передбачити. Але загалом я задоволений цим вибором.
МБ: Ваша картина має близько 20 номінацій та нагород. Звичайно , всі вони важливі, але чи є якась премія, яка для вас знакова?
ОС: Насправді не так багато нагород. Коронавірус , потім війна нас трохи підкосили. Це кіно вийшло глядацьким, а фестивалі люблять заморочені фільми. Якщо воно подобатиметься фестивальним відбірникам, журі, критикам, — добре. Якщо глядачі подивляться його у кінотеатрах, будуть збори, — добре. Якщо ні, то моя ідея була погана, моє кіно невдале. Я дотримуюся у творчості трохи егоїстичного підходу: знімаю так, як хочу, як бачу.
МБ: Філімонов теж пішов на війну. Ви підтримуєте зв’язок із ним?
ОС: Так , я був улітку в нього та у його підрозділі, він командир роти ЗСУ. Десь до десяти чоловіків, які були у команді «Носорога», пішли на війну. А інші — волонтерять.
Сергій Філімонов і Олег Сенцов. Джерело: Олег Сенцов / фейсбукМБ: У фільмі добре підібрані типажі. Ви самі відбирали акторів?
ОС: Так. У мене своя методика. Половину ролей першого , другого плану та епізодів грали професійні актори, а половину — непрофесіонали. Масовку складали непрофесіонали. Кастинг проходив таким чином: спершу ми робили прості сценки, наприклад, Марина із цигаркою на дискотеці. Через цю сцену пройшло 50 акторок. Потім кілька турів відбору. І коли кількість претендентів на роль зменшувалася до двох-трьох, я проводив групові проби. Скажімо, приходять три Марини, три «носороги», три мами і проганяються по сценах. Або на пробах на роль «носорога» було два актори, а самі проби були відкритими — кожен дивився на свого конкурента, хто як працює. І мені так було легше порівняти, я мав побачити, що людина психологічно стійка, пластична, природна, швидко вчиться.
МБ: Про що буде наступний фільм Олега Сенцова?
ОС: У мене на руках п’ять сценаріїв різного ступеня готовності , але близькі до того, щоб розпочати зйомки. Чим більше працюєш над сценарієм, тим кращим він стає. Наприклад, сценарій до фільму «Кайф». Це багаторівнева драма про сімейну пару та їхню дитину з аутизмом. Якщо «Носоріг» охоплював значні періоди часу, то дія «Кайфу» буде зосереджена у невеликому часовому проміжку. Він задуманий іншим стилістично, ритмічно та за акторами.
МБ: Війна та суспільні катаклізми активізували розвиток культури. Як ви вважаєте , якою вона буде в Україні після перемоги?
ОС: Я наведу приклад італійського неореалізму , який вистрілив саме після Другої світової війни. У США такого не сталося, у Німеччині також. Але я сподіваюся, що в Україні після війни відродження буде не лише політичним, економічним та національним. Перемога над Путіним призведе до того, що дав Майдан — до падіння останніх символів постсовєтської країни, країни Януковича та «носорогів».
Після перемоги прийде велике усвідомлення свободи , адже ми платимо за неї величезну ціну. Це спонукає нас до творчості не лише у кіно, а й у літературі та інших видах мистецтва. Прийде ренесанс, і, можливо, буде нова українська хвиля, до якої ми докладемо всіх зусиль.
Переклала Ірена Шевченко
