Наталья Ґорбаневська. Фото: Кшиштоф Пацула / Forum
Наталья Ґорбаневська. Фото: Кшиштоф Пацула / Forum
12 листопада 2021

Наталья Ґорбаневська. Батьківщина у словах

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Відома дисидентка, правозахисниця, поетеса та перекладачка впродовж багатьох років була літредакторкою «Нової Польщі». Український публіцист називає Наталью Ґорбаневську (1936 – 2013) «дитиною зі сталевою волею». Публікуємо його есе про знакову діячку.

Наталья Ґорбаневська була однією з моїх героїнь ще зі шкільних років — коли я вперше почув про тих, хто на знак протесту проти вторгнення військ країн Варшавського договору до Чехословаччини вийшов на Красну площу. Усього кілька людей у всій величезній країні й одна маленька жінка, яка прийшла на місце зустрічі із немовлям у колясці. Звичайно, це могло здатися справжнім божевіллям, але не мені. Я розумів, у світі якої безвиході, у державі якого сорому ми живемо. Адже я більше дізнався про Ґорбаневську в роки, коли совєтські війська знищували Афганістан. І коли сама вона пояснювала, що спонукало її вийти на Красну площу, то говорила власне про сором. Ґорбаневській було соромно. І мені було соромно. Але навряд чи я зважився б.

Ну, а коли ми познайомилися — набагато пізніше, вже під час моєї співпраці з «Радіо Свободою» та «Новою Польщею», з якими співпрацювала і Наталья Ґорбаневська, — жодної дистанції з героїнею, якою я захоплювався всі ці роки, не помітив. Ґорбаневська взагалі не поводилася як героїня і не відчувала себе нею. Вона була зворушливою, теплою, сердечною — вона була дитиною зі сталевою волею. У її присутності відчувалося світло, яке завжди б’є від добрих людей і, на жаль, не залишається, коли вони відходять. Тепер можна тільки згадувати — навіть не розмови, не те, що говорилося, а те, як.

Спілкуючись із нею, я відчував гостру історичну несправедливість: як усім нам пощастило з Наташею і як їй не пощастило з епохою. Адже Ґорбаневська народилася не дисиденткою, не громадською активісткою, а великою поетесою. Мала унікальний дар. І якби вона жила не в країні, де доводилося соромитися, цей дар став би справжнім скарбом для її краян. Ґорбаневську б не відправляли до божевілень, не мучили б, не виганяли з держави, нею б пишалися. А ми — хто дізнався про неї насамперед як про героїню, що рятувала нашу честь — просто читали б її вірші.

У період після нашого з Ґорбаневською знайомства (тоді вона жила у Парижі і ми зустрічалися у Варшаві й Москві) вона намагалася ніби компенсувати свою творчу долю, яка була буквально розтоптана в совєтський час. І прославилася не тільки як видатна поетеса, а й як чудова перекладачка. Її робота на ниві польської культури — особлива історія. Це також нас об’єднувало, і я намагався зрозуміти, звідки в неї такий інтерес, це друге культурне «я». І зрозумів по-своєму: вона прийшла до Польщі через почуття свободи, а коли прийшла — вже як поетеса захопилася красою польської мови, поривом польської культури. «І тоді закохалась я в вірші чужі, вони так шелестіли, що інші кривились: “Шипіння”».

При цьому польською Ґорбаневська почала читати після Угорського повстання 1956 року Повстання в Угорській Народній Республіці, придушене совєтськими військами за участі органів держбезпеки Угорщини., коли люди шукали правду в чужих газетах. Тоді вона «з сербською спершу не впоралася, а польською сяк-так почала розбиратися» (а в мене вже у 80-х, після Афганістану, все було якраз навпаки: з польською я спершу якось не впорався, та й газети вже були не ті, а з сербською почав розбиратися). Але після газет прийшли поети — і Ґорбаневська назавжди оселилася у країні польського письменства і залишилася в ній, навіть коли стала парижанкою. Ця країна — країна польських письменників та публіцистів — стала ще однією її батьківщиною.

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram
Віталій Портников image

Віталій Портников

Письменник, журналіст, громадський діяч. Оглядач «Радіо Свобода», член Українського ПЕН-клубу. Засновник і ведучий телепрограми «Політклуб…

Читайте також