Акварель Данила Мовчана. Джерело: особистий архів
Акварель Данила Мовчана. Джерело: особистий архів
12 травня 2022

Моторошні акварелі війни замість ікон

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Відомий львівський іконописець Данило Мовчан понад 20 років писав ікони. Та відколи почалося повномасштабне вторгнення, він малює вражаючі акварелі на воєнну тематику. Публікуємо розповідь митця з перших вуст.

Данило Мовчан. Джерело: особистий архів

Я працюю в жанрі сучасного сакрального мистецтва віддавна. Але після 24 лютого перестав писати ікони. Спочатку я намагався закінчити образ, розпочатий ще до повномасштабних бойових дій, та це виявилося неможливим: не знайшов у собі ні миру, ні спокою. Війна переставила все з ніг на голову — я не зміг продовжувати робити те, до чого звик.

Я мусив впустити її в себе, щоб пережити й виразити на папері навколишню реальність. Вибухи по всій країні й убивства невинних людей зародили в мені потребу реагувати на ці жахіття, зокрема, за допомогою художніх інструментів. Ці акварелі (їх уже 54) — спосіб осмислити війну й якось віднайтися в новій реальності.

Акварель «До перемоги». Джерело: особистий архів

До акварелі я звернувся ще чотири роки тому, й вона досі для мене актуальна, адже дає можливість передати ідею швидше, ніж би вдалося в інших техніках. Я задаю форму, проте не маю впливу на кінцевий результат — деякі змішування та перетікання кольорів виникають у процесі.

Першу акварель із цієї воєнної серії я назвав «До перемоги». На ній зображена атака на синьо-жовтий дім. Атака, що принесла нам горе, трагедію. Але, не зважаючи на кров, у якій нас намагається втопити Росія, дім стоїть. І буде стояти.

Художні композиції окремих ідей з’являються вже згодом, після побаченого, прожитого. Наприклад, «Маріуполь»: на ньому зображено жінку, з якої на землю стікає кров.

Акварель «Маріуполь». Джерело: особистий архів

Які емоції відчуваю? Що хочу виразити? Тривогу, біль, сум, відчай. Але це зараз. А спочатку взагалі було важко зорієнтуватися і підібрати бодай якісь слова до жахіття, що коїться.

Акварелі Данила Мовчана. Джерело: особистий архів

Я — вірянин, належу до Української греко-католицької церкви. Що мені хотілося б зараз запитати у Бога? Питань багато. Скажімо, як з усім цим горем жити? Чому так відбувається? Наскільки довгим буде цей шлях? Не тільки я — мільйони українців зараз носять у серцях схожі питання. Війна дуже змінила наш народ. Об’єднала. До боротьби, до переживання цієї трагедії, до допомоги іншим.

Акварель «Смерть». Джерело: особистий архів

Звісно, я читав слова Папи Римського Франциска про війну, про «гавкання НАТО під дверима Росії». Навіть не хочу коментувати. Але мені як католику від таких висловлювань боляче. Може, у Ватикані просто не надто добре розібралися в ситуації. Або ж на такі кроки їх підштовхує їхня політика. Мені це взагалі не зрозуміло. Папа ж і сам живе під ковпаком НАТО… Мені гірко від цього намагання частково виправдати дії Путіна. Хотілося б глибшого розуміння трагедії українців, на яких напали росіяни. Більш активної проукраїнської позиції, підтримки тих, кого реально вбивають, хто реально страждає.

Акварель «Патріарх Кірілл». Джерело: особистий архів

На одній із моїх робіт зображена смерть патріарха Кірілла: його голова відділена від тіла. Що я хотів цим виразити? Що Кірілл — живий небіжчик. Людина, яка втратила людяність. Для мене він не є християнином. Кірілл виголошує якісь промови, одягається в патріарший одяг, але це не робить його ні патріархом, ні людиною, бо він підтримує кровопролиття.

На іншій акварелі я зобразив Путіна в образі змія. Навпроти нього — воїн із синьо-жовтим мечем. «Кінець зла» — так називається робота. Я переконаний, що ми дочекаємося кінця війни й кінця зла, яке вдерлося на українську землю. Але не впевнений, що все припиниться, коли зникне Путін: крім нього, в арсеналі Росії є й інші кадри. Та це не заважає мені думати над тим, якою буде моя остання акварель на тему війни. На малюнку «Перемога» я зображу закривавлену постать: перемога, за яку українці воюють на різних фронтах, дається з дуже великими втратами та руйнацією. Ллється кров. І усім нам потрібно буде з цим жити й розбудовувати Україну, пам’ятаючи про воєнні жахіття.

Акварель «Кінець зла». Джерело: особистий архів

Коли закінчиться війна, виникнуть нові проблеми, і тоді теж потрібно буде якось їх виражати. Я знаю, що переживання, біль і загалом усі теперішні відчуття впливатимуть на мою майбутню творчість.

Християнство навчає нас прощати, але ми не можемо прощати якійсь аморфній масі — Росії, її культурі чи Московському патріархату. Є конкретні люди, які скоюють злочини. І є конкретні люди, які їх підтримують. Усі вони повинні бути покарані. І тільки тоді, можливо, ми їх зможемо пробачити. Не знаю, наскільки довгим буде цей шлях, але поки українці страждають, говорити про прощення зарано.

Акварелі «Росіянин катує українську жінку». Джерело: особистий архів

Я не можу згадати, коли саме вирішив займатися іконописом. Все логічно до цього йшло, бо мій батько був художником-реставратором. Я теж спочатку займався реставрацією, рятував ікони і фрески в церквах і монастирях на заході України. Згодом вирішив вступити до Львівської академії на сакральне мистецтво.

Зараз в українському іконописі радше зустрічається копіювання старих зразків. Звісно, не можна сказати, що іконопис узагалі не розвивається, проте темп далеко не такий, як би хотілося. На жаль, дається взнаки те, що за часів Радянського Союзу цей вид сакрального живопису був заборонений.

Акварелі Данила Мовчана. Джерело: особистий архів

Та й зараз агресивна російська політика впливає на мистецьку сферу. Щоправда, я мало озирався, а останніми роками взагалі не приділяв уваги російській культурі та її надбанням. Зараз з’явився шанс позбутися цього впливу і йти своїм шляхом розвитку. Раніше Росія глушила українську культуру, закривала її собою, тому нам складніше було показати себе світу. Тепер Захід нас не тільки помітив, а й розуміє, що ми хочемо донести через своє мистецтво. І так має бути не тільки під час війни, а завжди. Ми творимо міф сильної України. Нинішній виток історії дасть революційний поштовх до розвитку нашої культури.

Мистецтво, особливо під час війни, допомагає переживати, переосмислювати важливі події, навіть якоюсь мірою доносити правду до світу. Бачу навіть по своїх друзях і знайомих з-за кордону: те, що я роблю, потрібне, адже завдяки моїм акварелям вони також отримують інформацію про те, що відбувається в Україні.

До мене вже зверталися люди, які хотіли б придбати окремі роботи, але я не планую їх продавати — вони мають зберігатися разом, у серії.

Зараз надходять пропозиції організувати виставку моїх робіт на воєнну тематику у Варшаві, Цюриху, Відні. Незабаром 54 акварелі будуть представлені у Вільнюсі. У Фінляндії, Швейцарії та Греції вже публікувалися матеріали про ці роботи. Також триває співпраця з польським поетом Даріюшем Падо: планується видання його поетичної збірки, проілюстрованої моїми воєнними акварелями.

Записала Олена Міщенко

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Читайте також