Шантаж і «МакДональдз»

У похоронному бізнесі на початку 90-х років важливо було раніше за інших отримати інформацію про те, що хтось помер. То був специфічний бізнес: прибиті горем родичі покійного рідко порівнювали пропозиції послуг різних похоронних бюро. Зазвичай вони приймали рішення на основі попереднього досвіду, наприклад, зверталися в ритуальний заклад, який раніше вже ховав їхню тітку, батька чи швагра. Або ж їм хтось рекомендував те чи інше бюро — лікар, медбрат зі швидкої допомоги чи поліціянт. У 90-ті сім’ї отримували немалу грошову допомогу на поховання, що у трагічні миті ще більше не сприяло пошуку вигідніших ритуальних послуг. У швидкій допомозі померлих називали «шкурами», звідси й назва справи — «торгівля шкурами». Звичайно, торгували не самими тілами, а інформацією про них. 

Зазвичай усе відбувалося дуже просто: сім’я викликала швидку допомогу, лікарі намагалися врятувати хворого, він помирав, розгублені родичі питали, що робити з тілом. Тоді хтось із бригади швидкої казав, що перевезенням померлих займається така-то фірма, давав її телефон або навіть дзвонив сам.

Невдовзі працівники швидкої допомоги вже були не просто люб’язними інформаторами, а агентами, втягнутими у процес. Інколи вони самі обдурювали родичів, кажучи, що зараз приїде перевізник, так, наче йшлося про обов’язки державної установи, а не послуги приватної фірми. Потім тіло потрапляло в морг — і зазвичай сім’я покійного за інерцією доручала організацію похорону ритуальному бюро, з яким цей морг був пов’язаний. Якщо ж родичі наполягали, щоб похороном зайнявся хтось інший, фірма, пов’язана з моргом, вимагала оплатити послугу перевезення і зберігання тіла. Траплялося, що самі лікарі шантажували сім’ї померлих, якщо ті не погоджувалися на рекомендоване їм ритуальне бюро: медики погрожували вписати до свідоцтва про смерть підозру про причетність до неї третіх осіб — тоді тіло потрапляло на розтин і похорон відкладався на кілька тижнів.

Важливою ланкою в системі «полювання за шкурами» були диспетчери, які приймали дзвінки на екстрений номер швидкої допомоги: саме вони вирішували, якій бригаді передати виклик.

Згодом час прибуття швидкої допомоги почав видовжуватися — це збільшувало шанси того, що без вчасної медичної допомоги хворий помре. І називалося це «МакДональдз»: подейкують, що дорогою до пацієнта швидка заїжджала в «Мак» по гамбургер. Ймовірно, самі диспетчери навмисне запізно повідомляли бригади, а іноді відправляли їх із протилежного кінця міста, хоча карети швидкої були й неподалік.

Деякі бригади насамперед їхали до померлих, а не тих, кому була потрібна негайна допомога. До померлих було вигідніше. Часом лікарі записували в документах, що реанімацію припинили на прохання родичів, хоча насправді закон такої процедури не передбачав. У погоні за грошима медики ставали байдужими до помираючих хворих.

Дивні смерті

Афера почалася на початку 90-х і тривала приблизно 10 років: 2002-го про неї написали ЗМІ, за справу взялася прокуратура. Систему «полювання за шкурами» придумали похоронні заклади, які між собою конкурували. Спочатку вони схиляли на свою сторону працівників швидкої допомоги, роздаючи подарунки: алкоголь, телевізори, закордонні тури. Згодом перейшли на готівку.

У Лодзі медики швидкої допомоги за місяць констатували близько 400 смертей. Заробіток, який сягав 1200–1500 злотих, ділили між собою члени бригади. Інколи їхній дохід на одному чергуванні перевищував місячну зарплату працівника швидкої допомоги — мізерну на тлі інших медичних професій.

Однак розцінки на інформацію зростали, а це вдаряло по бізнесу похоронних бюро. На хабарі йшла значна частина коштів, яку сім’ї платили за похорон. З часом деякі контори почали піднімати суми хабарів тільки для того, щоб конкуренти, намагаючись перебити їхню пропозицію, заробляли дедалі менше. Один із власників ритуального бізнесу розвісив анонімні листівки з інформацією, яка попереджувала людей про торгівлю трупами.

«Полювання на шкури» мало ще темнішу сторону: бувало, бригада забирала людину в ще терпимому стані, а за кільканадцять хвилин поверталася до сім’ї з мертвим тілом.

Ніхто не заробляє настільки багато, щоб йому не хотілося ще більше. Працівники швидкої допомоги намагалися продати якомога більше «шкур», тому дехто з них вирішив (якщо вірити чуткам) прискорювати смерті. Простіше кажучи, вбивати пацієнтів, до яких їх викликали.

Одного разу, наприклад, швидка приїхала до 90-річної жінки; родичі помітили, що після уколу хвора раптом почала нібито від когось захищатися, розмахувати руками, зривати кисневу маску, а потім геть ослабла і померла. Іншу жінку, в якої була лише висипка, довго возили від лікарні до лікарні, врешті констатували смерть. Відтак тіло доставили до неї додому, і родичі звернулися в похоронну фірму, яку їм порекомендували лікарі.

Ці дивні смерті вказували на те, що медики лодзької швидкої допомоги використовували небезпечні засоби. Деяких називали зловісними й іноді підшитими чорним гумором псевдонімами: Доктор Менґеле, Ангел Смерті, Шкуроловка. А ще — Лікар Калій і Лікар Урапідил — за назвами препаратів, які різко сповільнювали серцебиття чи знижували тиск. Адже — як згодом виявилося в ході слідства — медики інколи кололи пацієнтам смертоносні для них засоби.

З «мисливцями за шкурами» найбільше асоціюється препарат «павулон». Ін’єкція цього засобу без додаткових заходів безпеки спричинює довгу і важку смерть. М’язи стають млявими, пацієнт задихається, але залишається притомним. Іноді це триває кільканадцять хвилин. Часом людина при смерті встигала помітити, як лікарі оформлюють свідоцтво про її смерть.

Правосуддя безсиле

Прокуратура почала арешти того ж дня, коли Gazeta Wyborcza опублікувала статтю про «мисливців за шкурами». Надзвичайно швидко. Можливо, тому що прокурор ознайомився з текстом іще до його публікації — рідкісне явище як на стандарти журналістики. Здавалося б, ця історія стане шоком для всієї системи охорони здоров’я і приводом винесення десятків суворих вироків. Та нічого такого не сталося.

Кадр документального фільму «Мисливці за шкурами. “Це історії з дна пекла, надзвичайно важко про це говорити”» / UWAGA! TVN / Youtube

Уся ця схема, здавалося б, міститься в рамках юридичного поняття корупції, проте з часом така правова кваліфікація виявилася сумнівною. Прокурори не були впевнені, чи суди взагалі визнають злочином отримання винагороди за рекомендування конкретного похоронного закладу — думки юристів з цього приводу були діаметрально протилежні. Прокуратура також кваліфікувала ці злочини як шахрайство. Потерпілими тут вважалися сім’ї померлих, що оплачували похорони за завищеним тарифом, у який входила сума «відкату» для медиків швидкої. 

Проте юридична кваліфікація — тільки одна із проблем, що постали перед слідчими. Друга виявилася набагато складнішою: як довести факт вбивства, якщо «павулон» і схожі ліки через кілька місяців після смерті практично неможливо виявити? Слідчі не зважилися на ексгумацію, бо експерти не знайшли методу, який міг би довести застосування препарату.

У лодзькій службі швидкої допомоги «павулон» виписували у величезних кількостях і ніхто не звітував про його використання. При цьому препарат практично не застосовували в екстреній медицині. Існувала теорія, що його продавали ветеринарам і лікарям, які нелегально робили аборти, однак це малоймовірно, адже препарат коштував дешево. До того ж рекордно високу кількість смертей констатували на викликах саме тих бригад, які використовували великі кількості «павулона».

Обвинувальний вирок суду першої інстанції, винесений у Лодзькому окружному суді в січні 2007 року, значною мірою спирався на покази одного з медбратів, який зізнався у вбивствах. Він детально описав, як за допомогою «павулона» відправляв людей на той світ і при цьому розповідав такі подробиці, які могла знати тільки людина, що брала в цьому участь.

Однак згодом засуджений відмовився від своїх свідчень. Він стверджував, що прокуратура використала його проблему залежності від алкоголю: допит почали тоді, коли він був у стані важкого похмілля і відповідав що завгодно, аби лише йому дали спокій.

Слідчі провели детальний аналіз даних: наприклад, співставивши час виїзду карети швидкої допомоги та час, коли лікар дзвонив з мобільного в похоронне бюро, вони довели, що реанімація пацієнта закінчилась надто швидко.

Але, правду кажучи, питання відповідальності залишалося надто розмитим. Список потенційних злочинів був довжелезним. Навіть сьогодні автори тексту про «мисливців за шкурами» стверджують, що жертвами таких убивств могла бути тисяча людей. Порівняно з цією цифрою досить скромними видаються результати судових процесів. Вдалося довести жахливі, але лише поодинокі випадки вбивств. 

Медбрата, якого прозвали Лікарем Урапідилом, засудили на довічне ув’язнення за вбивство чотирьох людей, ще одного — на 25 років позбавлення волі за вбивство «павулоном» однієї людини і співучасть у кількох убивствах, скоєних Лікарем Урапідилом. Усього п’ять і шість років позбавлення волі отримало двоє лікарів за те, що навмисно наражали на загрозу життя і здоров’я кільканадцяти пацієнтів.

Вироки в цій справі стали суцільним великим розчаруванням. Прокуратура зупинила розслідування десятків кримінальних справ, які стосувалися торгівлі інформацією про смерті. Вона констатувала, що такі випадки були, але проти причетних до них осіб не можна порушити кримінальні справи: за законом, це не була корупція. 

Отож і досі невідомо: чи то правосуддя не впоралося зі справою, чи то ЗМІ роздмухали її масштаби? Що не менш важливо: досі неясно, чи торгівля інформацією відбувалася лише в Лодзі, чи, може, по всій Польщі. «Шкури» — слово зі сленгу лодзької служби швидкої допомоги, а в краківській, подейкують, померлих називали «сплюхами».

* 

«Мисливці за шкурами» — це історія, що відображає атмосферу 90-х у Польщі. Показово, що «мисливці за шкурами» з’явилися водночас із поверненням капіталізму. Поляки адаптувалися до нової дійсности, мірилом людини у якій стали гроші. З одного боку, це час надзвичайного підприємництва, а з іншого — колосального зростання злочинности. Багато людей, зокрема лікарі, заробляли неспівмірно менше ніж передбачав рівень їхньої кваліфікації. Капіталізм повернувся в дикій формі, тож отримування грошей за інформацію про смерті могло видаватися просто-таки проявом підприємливости.

Тут варто додати ширший контекст. Корумпувати польську службу охорони здоров’я першими почали аж ніяк не польські ритуальні заклади. У 90-х, у період відродження польського капіталізму й напливу іноземних інвестицій, великі західні фармацевтичні компанії спокушали польських лікарів подарунками за виписування пацієнтам конкретних ліків. Не один лікар із низькою зарплатнею поласився на дармову пательню. Сьогодні, звісно, ніхто не хоче про це згадувати.

Перекладач Андрій Савенець, редакторка Наталя Ткачик