Мариля Родович, 2016. Фото: Кшиштоф Ярош / Forum
Мариля Родович, 2016. Фото: Кшиштоф Ярош / Forum
08 грудня 2020

Мариля Родович. Актриса на ярмарку

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

8 грудня легендарній польській співачці Марилі Родович виповнюється 75 років. Насправді ця цифра нічого не додасть і не відніме, адже справжній вік артиста — вимір суто художній, а не календарний.

Найзагадковіший рядок її біографії (особисто для мене) — 2012 рік, коли в Україні Мариля Родович стала володаркою премії «Людина року».

Якого-якого року? 2012-го, коли верхівки світових хіт-парадів давно позаймали інші, синтетичні жінки? 2012-го, коли рівно два роки залишилося до російсько-української війни, яка змінить репертуар і музичних телеканалів, і життя нашого світу?

Не в даті тут справа і не в «Людині року». А в тому, що є артисти, яких визначає не паспортний і не календарний вік.

Навіть коли полька Мариля Родович на сцені палацу мистецтв «Україна» отримувала статуетку, вона, зрештою, як і задовго до цього, сприймалася як жінка, що має тільки вік художній, а він зафіксований у пам’яті кількох поколінь.

Слухачі-глядачі «Мелодій і ритмів зарубіжної естради» на Центральному телебаченні повсякчас чекали появи «жінки на ярмарку», що з’являлася на сцені з цілим гамузом реквізиту. У ті часи це було несподівано, а зараз і поготів, адже сучасні виконавці не вміють і не можуть театралізувати пісню (за окремими винятками, зважаючи на інші сучасні формати). Естрадна карнавальність, з якою з’являлася на сцені Мариля Родович — уже минуле. Але не музей. Бо театр пісні — також мистецтво, апріорі живе і бадьоре.

Пісенне мистецтво Марилі дійсно надзвичайно театральне, вітальне, карнавальне, емоційне й асоціативне. Її легендарні пісні візуалізують перед слухачами сюжети та образи. Найпопулярніша пісня Марилі Родович «Кольорові ярмарки» в мене завжди асоціюється з гомінким українським ярмарком із творів Миколи Гоголя й Остапа Вишні. Її знаменита композиція «Хай живе бал!» у моїй внутрішній свідомості є саундтреком до видатного фільму режисера Етторе Скола «Бал», в якому ХХ століття кружляє стрімко, наче в танці на балу життя. А «Сядь в швидкий потяг» — моя пісня-супутниця в усіх мандрах, від Заходу до Сходу України...

У совєтському соціумі Мариля Родович частенько сприймалася як європейський аналог Алли Пуґачової. Обидві максимально театралізували свої пісні: акторський (жіночий) жест іноді міг розкрити нутро композиції виразніше, ніж пісенний текст.

Мариля Родович — співачка з театральним реквізитом. Вона заповнювала пустку концертної сцени атрибутами якогось пересувного театру. І у 80-ті нагадувала актрису мандрівної театральної трупи, яка заблукала, відстала від колективу і тепер сама-саміська співає, голосить, чекає, когось виглядає.

І завжди за зовнішньою бравадою пісенних образів Марилі Родович прихований глибинний драматизм, її героїня — жінка на роздоріжжі Буття. Можуть потьмяніти чи вилиняти яскраві фарби ярмарку, а вона, як ібсенівська Сольвейг Героїня п’єси «Пер Гюнт» Генрика Ібсена (1867), яка довгі роки чекала коханого з його блукань світами., довго і вперто стоятиме на своєму роздоріжжі, голосно співаючи і чекаючи когось особливого.

Навіть рімейк пісні Висоцького «Коні вередливі» вона виконує з максимально щирою емпатією, але без зайвої екстатичності, з тверезим усвідомленням, що кляті загнані коні, гляди, ще й вивезуть втомлену, але бадьору Жінку на світлу сторону життя. Життєдайний оптимізм просвічує навіть у найдраматичніших композиціях.

Тому Мариля Родович і належить до еліти унікальних світових естрадних артисток, які стають ще цікавіші, ще яскравіші — з роками. Як добре вино. Вони мають настоятися, начекатися. Такі як Мариля, як Алла, як колись Едіт...

У творчості Марилі, мов у пісенному вінку, переплетені як унікально національні квіти (польські в цьому випадку), так і квіти цілого світу. Тому Родович усім і повсюди зрозуміла і рідна. Вона легко може бути «Людиною року» не тільки в Україні, а й у Білорусі, Литві, Угорщині, Франції, де завгодно — всюди, де чули про ярмарок і бал. На такому ярмарку фарби ніколи не тьмяніють, на них задивляється світ.

І одна річ, коли співати про бал життя у 30 років, а інша — коли в 75. Тут вже саме життя додає драматизму пісенному жанру.

От тому 75 — ювілей вагомий, час підбиття певних підсумків, але й можливий поворот пані Марилі до нового старту. Такі як вона, Актриси Пісні, в теперішні часи — не архаїка, а ексклюзиви, унікуми, дефіцитні індивідуальності, бо це високе пісенне мистецтво без шкідливих синтетичних домішок — усе натуральне і, по суті, Вічне, як її кращі пісні про життя, де бал має тривати за найважчих обставин.

Хай живе бал!

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram
Олег Вергеліс image

Олег Вергеліс

Театральний критик, заслужений журналіст України, лауреат міжнародних літературних премій, автор книг про український театр («Українська…

Читайте також