БҐ: Їхнє весілля могло б стати найбільш обговорюваним весіллям XVIII століття , якби воно відбулося. Як познайомилися Станіслав Авґуст Понятовський і цариця Катерина?
РБ: Вони познайомилися в Петербурзі завдяки британському послу при петербурзькому дворі серу Чарльзу Генбері Вільямсу , який до того був британським послом у Саксонії та Речі Посполитій. І цей Вільямс, неймовірна особистість, поет-вільнодумець, у середньому віці став дипломатом, щоб, зокрема, спокутувати гріхи своєї молодості. Він узяв під опіку юного Понятовського, з яким познайомився, коли Станіславу було всього 16 років, розгледів у ньому великий талант і вивів його у світ.
Ричард Баттервік-Павліковський. Джерело: Музей історії Польщі у ВаршавіБҐ: А яке враження справила на молодого Понятовського майбутня цариця Катерина?
РБ: Станіслав Авґуст був нею засліплений. У своїх спогадах він залишив прекрасний портрет Катерини — 26-літньої , стрункої, з чуттєвими вустами, живим характером та спраглої знань. А Понятовський для неї був культурним, розумним, красивим, дбав про її інтелектуальний розвиток. Можна сказати, що він дав Катерині відчути присмак Західної Європи, якого вона ніколи не відчувала при петербурзькому дворі.
БҐ: А коли Станіслав Авґуст став королем Польщі , а Катерина — царицею Росії, їхні особисті стосунки переросли в політичні, у відносини Речі Посполитої з Російською імперією.
РБ: З її боку це було скоріш чимось незручним , чимось, що обтяжувало її як імператрицю — те, що в молодості в неї був коханець-іноземець, та ще й католик, адже всі інші були росіянами. Натомість для Понятовського, на мою думку, попіл зберігав жар довше, ніж для Катерини. Хоча за кілька років він зрозумів, що минулого не повернути й потрібно налаштовуватися на політичні відносини, а не спогади про кохання. Практично все правління Станіслава Авґуста — це постійні суперечки й проблеми у відносинах з Росією, і ці зв’язки з Росією дуже глибокі, тому що це ще й особисті стосунки з царицею. Схоже, дуже великий перелом його поглядів відбувся під час Великого сейму у 1788−1792 роках. Чотирирічний сейм, Великий сейм — установчі збори, метою яких було всеохопне реформування Речі Посполитої та повернення їй статусу суверенної держави.
БҐ: Що змінилося за 20 років правління , що Станіслав Авґуст зважився на таку антиросійську позицію?
РБ: Після сильного стресу , пов’язаного з першим поділом Польщі , він намагався маленькими кроками, майже непомітно, привести до посилення інституту держави, виконавчої королівської влади, реформування армії, і такою була політика Понятовського впродовж 70-х років і в перший період Чотирирічного сейму.
БҐ: Ця політика маленьких кроків була успішною?
РБ: Світ потроху змінювався , і політика малих кроків була доречною і корисною, проте вона не відповідала уявленням дедалі краще освіченої, дедалі впевненішої і заможнішої середньої шляхти часів Станіслава Авґуста. І тому рано чи пізно вона б призвела до суспільного вибуху емоцій, тим більше, що поведінка російського посла була принизливою для короля і всієї Речі Посполитої, а отже, і для всього шляхетського народу. А поведінка російських, прусських і австрійських вояків на кордонах і в прикордонних провінціях також завдавала великої шкоди багатьом людям.
БҐ: Наведіть приклад поведінки російського посла , яка підривала авторитет Станіслава Авґуста і польської шляхти.
РБ: Рєпнін наказав відкрити для нього театр у Попільну середу. Іншого разу Рєпнін приїхав до театру Коллонтая Гуґо Коллонтай — політик, просвітницький публіцист, історик, один з авторів Конституції 3 травня. досить пізно і наказав грати спектакль з самого спочатку. Це був його стиль.
Штакельберг своєю чергою полюбляв вередувати. Він дуже хотів , щоб його фаворити, як-от Юзеф Казімєж Коссаковський, просувалися на різні посади. Він втручався в багато справ, докучав королю на придворних прийомах, навіть ледь не фізично змагався з папським нунцієм за першість на королівських аудієнціях. Таким був його стиль.
Проте Станіслав Авґуст розумів , що інші дипломати можуть бути ще гірше налаштовані до Речі Посполитої й водночас більш прихильні до магнатської опозиції на чолі з Ксаверієм Браніцьким.
БҐ: Ви сказали , що від початку свого правління Станіслав Авґуст вів політику малих кроків, але все змінилося під час Великого сейму, коли почалося реформування. Чому саме тоді Станіслав Авґуст змінив свою проросійську позицію?
РБ: Це був не його вибір , а вибір сеймової більшості на хвилі патріотичних та суспільних емоцій. Ця більшість стверджувала: «Ми хочемо самі за себе вирішувати». Це були республіканські принципи суверенної Речі Посполитої. І тут підвернулася добра нагода: Росія знову вступила у війну з Османською імперією на боці Австрії , а Пруссія своєю чергою стала в опозицію до Росії разом з Великобританією та Нідерландами. І прусський король Фрідріх-Вільгельм II, племінник Фрідріха Великого, розсипався в компліментах перед поляками. Він говорив їм приємні речі, що вони суверенні та незалежні, а він просто хоче бути їхнім другом і не втручатиметься в їхні внутрішні справи. Тож на початку Чотирирічного сейму це вийшло з-під контролю Росії, і невдовзі російський вплив почав слабшати, і ця концепція Станіслава Авґуста про недратування Росії, про запровадження реформ малими кроками, розвалилася.
БҐ: Великий сейм у пам’яті поляків асоціюється зі святкуванням Конституції 3 травня , ухваленої 1791 року. Що вона реально змінила в устрої Речі Посполитій?
РБ: Свобода віросповідання стала доступна для всіх людей усіх конфесій , а не лише для допустимих раніше. Усвідомлення, що все можливо. Це був такий драматичний політичний момент, коли Річ Посполита показала, на що здатна. Можна сказати, що вона склала іспит на готовність до викликів ХІХ століття, якщо, звичайно, вона якимось дивом би збереглася. У будь-якому разі конституцію не варто обмежувати лише до тексту урядового акту. Це ще й комплекс законодавчих змін, які досить часто втілювалися на практиці, особливо в другій половині Великого сейму.
БҐ: Хто був автором Конституції 3 травня?
РБ: Почергово за важливістю: Станіслав Авґуст , Іґнацій Потоцький, Шляхтич, воєначальник, урядник в Українських землях Королівства Польського. Гуґо Коллонтай і Станіслав Малаховський. Шляхтич, граф, маршалок Чотирилітнього сейму.
БҐ: Отже , конституція показала, що все можливо. Всі спогади того періоду переповнені оптимізмом. Чи не стали жертвами цього оптимізму прихильники Конституції 3 травня?
РБ: Це складне питання. Справді , панував великий оптимізм, люди думали, що тепер усе вдасться, все буде чудово. Такі настрої випливали із засвоєного уроку: міжнародна слабкість Речі Посполитій є результатом анархії та недотримання законів. Отже, якщо з’являться добрі закони й вони ефективно діятимуть, то позиція Речі Посполитої зміцніє. Це була досить проста і зрозуміла просвітницька аргументація, проте вона не зовсім брала до уваги жорстокі реалії міжнародної гри кінця ХVІІІ століття.
Понятовський розумів , що для Катерини важливо, щоб проти конституції було якомога більше протестів, щоб була якнайбільша підтримка контрреволюціонерів, щоб цариця могла, як 1764 року, коли вона поставила королем Станіслава Авґуста, видати себе за захисницю свобод Речі Посполитої за запрошенням однієї зі сторін внутрішнього конфлікту між поляками. Катерина й так вважала, що стоїть на боці здорової частини народу. Тому для короля та інших лідерів було важливо, щоб конституцію підтримало якомога більше місцевих сеймиків, щоб було якомога менше відкритої опозиції, щоб примирити або принаймні змусити замовкнути критиків конституції, щоб не дати приводу для такого вторгнення. І таке міркування не було помилковою аргументацією для тієї політики, адже справжня підтримка прихильників Тарговицької конфедерації Конфедерація польських магнатів проти реформ Чотирирічного сейму і Конституції 3 травня, організована за підтримки Катерини ІІ й проголошена 14 травня 1792 року. Конфедерація стала претекстом того, що російські війська вторглися на територію Польщі. та подібних груп у Литві була мізерною. І це створювало росіянам нові проблеми. Тому той оптимізм був частково емоційним станом , який охопив і самого Станіслава Авґуста і багатьох-багатьох інших. Та це почасти слугувало певній політиці заспокоєння настроїв, отримання суспільної підтримки конституції, без якої вони б не мали шансів. З самого початку в Конституції 3 травня були противники. Один із них — Щенсний Потоцький, руський воєвода, який написав, що це кінець свободи і кінець самої Речі Посполитої.
БҐ: Які аргументи наводила опозиція проти Конституції 3 травня?
РБ: До нудоти повторювалося , що на місці вільної древньої республіканської Речі Посполитої встановлюють монархію. Монархічне правління з сильною королівською владою, яка придушуватиме свободу шляхти, використовуючи для цього міщан і селян. Водночас революційний Чотирирічний сейм критикували за наслідування французьких якобінців. Коли Станіславу Авґусту довелося підписати своє друге найпринизливіше приєднання до Тарговицької конфедерації, він мусив відмовитися від цього монархічно-демократичного правління. І прихильникам конфедерації, по суті, не заважала ні ця монархічна, ні демократична частина, ані їх поєднання.
Схожі думки висловлювала й сама Катерина ІІ. Каменем спотикання в цьому монархічному правлінні було наслідування престолу , незалежно від невдалого способу запровадити цей принцип через конституцію. Сама ідея того, що більше не буде вільних виборів, що престол передаватимуть по спадковості, для деяких традиціоналістів була неприйнятною. І прибічники конституції мали найбільше пропрацювати це питання, щоб ним переманити шляхту на свою сторону. Це було найбільш суперечливе рішення в Конституції 3 травня і саме воно найчастіше згадувалося в аргументах прихильників Тарговицької конфедерації.
БҐ: Коли говорять про Конституцію від 3 травня , часто використовують слова: великий вибух, революційний сейм, революційна атмосфера. Може, варто змінити назву свята з Конституції 3 травня на Революцію 3 травня?
РБ: Це вже робили. 3 травня Станіслав Малаховський говорив про революцію 3 травня 1791 року. Ба більше , весь сейм від 1788 до 1792 року вважався революційним. Уже з осені 1788 року зустрічається термін «польська революція», причім п’ятьма мовами. А після Конституції 3 травня ірландський філософ і політик Едмунд Берк протиставляв польську революцію французькій. Звичайно, він вище ставив польську революцію, а не французьку.
БҐ: А як поставилася до цієї польської революції Катерина?
РБ: Вона завжди була для імператриці абсолютно неприйнятною. Щойно дізнавшись новини з Варшави про Конституцію 3 травня , вона неодноразово в приватному листуванні давала своїм почуттям, зокрема в листах своєму улюбленому кореспонденту барону Фрідріху Мельхіору фон Грімму. Це сейм був для неї каменем спотикання, бо поляки порушили її гарантії устрою Речі Посполитої, а вона не могла цього допустити.
БҐ: Чи Станіслав Авґуст , працюючи над Конституцією 3 травня, не розумів, що це буде образа, якої Катерина ніколи не забуде?
РБ: Звичайно , він у різних ситуаціях намагався пом’якшити тон сейму щодо росіян, і це йому вдавалося. Йому довелося проковтнути союз із Пруссією, якій він не довіряв, але за щораз він ішов за вибором народу, як тоді говорили. І гаслом Чотирирічного сейму було «Король з народом, народ з королем». Загалом можна сказати, що король ішов із народом в першій частині сейму, але після Конституції 3 травня вже народ ішов з королем.
БҐ: Ви сказали , що Конституція 3 травня була улюбленим творінням Станіслава Авґуста Понятовського. Але потім він змінює свою думку і приєднується до Тарговицької конфедерації — змови магнатів проти Конституції 3 травня під патронатом Катерини ІІ. Чому?
РБ: Ймовірно , для нього це було надзвичайно болісне випробування. Але він так вчинив з простої причини: бо майже в кожну важку хвилину свого життя і правління він керувався принципом меншого зла. А ще він сподівався, що матиме вплив на Тарговицьку конфедерацію зсередини, що розколе її єдність і таким чином зможе виторгувати й врятувати бодай якусь частину цієї конституції. Це виявилось ілюзією, але така ілюзія була не тільки в нього. На це таємно сподівалися навіть Станіслав Малаховський, Іґнацій Потоцький та Гуґо Коллонтай, які емігрували. До речі, Коллонтай також радив королю приєднатися до Тарговицької конфедерації.
БҐ: Тарговицька конфедерація сьогодні у Польщі є синонімом зради. Чи можна тоді вважати Станіслава Авґуста Понятовського зрадником?
РБ: Я ні на йоту не сумніваюся , що ця велика п’ятірка об’єднаних Тарговицької та Віленської конфедерацій, тобто Щенсний Потоцький, Ксаверій Браніцький, Северин Жевуський, Шимон і Юзеф Коссаковські, були державними зрадниками. Це безсумнівно. Вони не могли знести того, що прийняла значна частина шляхти, тому поїхали благати Велику Катерину втрутитися. Тому це зрада. До цієї категорії можна залічити й десятки їхніх найближчих соратників, зокрема фанатичного республіканця Яна Сухожевського.
Проте були й ті , хто не змовлявся проти Конституції 3 травня, хто лише після перемоги контрреволюційного режиму влився в його структури й тільки інколи в дусі праці заради держави намагався пом’якшити найгірший прояв цієї деспотичної та продажної конфедерації. І тут ми маємо справу з такими людьми, як, наприклад, канцлер Яцек Малаховський чи придворний маршалок коронний Казімєж Рачинський, чи віленський єпископ Іґнацій Массальський. Їм не подобалася конституція.
Згодом з’являються люди , яким страшенно не хотілось приєднуватися до Тарговицької конфедерації, вони були прив’язані до конституції, але вирішили, що в такій драматичній ситуації меншим злом було вступити в конфедерацію з надією, що щось вдасться зробити. І до цієї групи я б залічив короля і десятки тисяч людей, які пішли за його прикладом.
БҐ: Чи Росія прийняла б Річ Посполиту з Конституцією 3 травня?
РБ: Не за таких обставин. Приєднавшись до Тарговицької конфедерації , король віддав єдиний козир, який іще залишався в Речі Посполитої проти росіян, тобто військо, яке, незважаючи на меншу чисельність і менший досвід, власне навчилося добре воювати. Тож у ситуації, коли він віддав цей козир, йому довелося прийняти будь-які умови, які диктувала йому цариця. І в цьому полягає його помилка.
Катерина не хотіла вести переговори , вона твердо вирішила, що Станіслав Авґуст повинен приєднатися до Тарговицької конфедерації. Дослідження, які сучасний польський історик Адам Данільчик провів у російських архівах, свідчать про те, що для багатьох рядових російських офіцерів, на відміну від генералів, далеких від фронту, сила спротиву виявилася несподіванкою. Вони очікували набагато легшої перемоги, а через лестощі Шимона Коссаковського та інших сподівалися на більшу підтримку конфедератів. І навіть Платон Зубов, наймолодший, останній фаворит імператриці, в одному з листів, які цитує Данільчик, дав зрозуміти, що на якісь переговори з поляками таки доведеться піти. Отже, якби поляки продовжували воювати, особливо якби виграли хоча б одну битву проти росіян, був би бодай якийсь шанс змусити Катерину, яка цього дуже не хотіла, на певний час піти на окремі тактичні поступки в переговорах.
БҐ: Чи варто було ризикувати?
РБ: Якби якусь із цих двох можливих битв росіяни програли , всьому прийшов би кінець, причім з величезними втратами. Чим довше тривав би спротив росіянам, тим більшою була б ймовірність прусського вторгнення із заходу. Це був один з аргументів Станіслава Авґуста на тій пам’ятній нараді міністрів 23 липня 1792 року. Це було б як, скажімо, 1939 рік, але у зворотному порядку, навпаки. Поляки ще обороняються проти росіян, а з тилу вже заходять пруссаки.
Отже , якщо вже б поляки воювали, то вони мали б досить вузьке вікно, перш ніж вторглася б Пруссія. Потрібно було рішуче перемогти росіян і силоміць змусити їх до переговорів, використовуючи цей момент. Тобто це певний імовірний сценарій, але в довготривалішій перспективі Річ Посполита не виграла б війни з Російською імперією і Пруссія почала б вимагати для себе Великопольщу.
БҐ: А хто був найбільше зацікавлений у поділі Польщі?
РБ: Прусський король мав чи не найбільший апетит на ці території , і в інтересах російської імператриці було дозволити йому це. Тому, починаючи другий поділ Польщі, Катерина, ймовірно, вважала, що це дуже вдалий момент для таких торгів. Щоправда, їй довелося заплатити прусському королю, але вона не мусила нічого платити австрійцям, тому що вони саме були зайняті війною з французами, і їм пообіцяли компенсацію в іншому місці. Вона особливо не хотіла допустити, щоб австрійці захопили Кам’янець-Подільський, саме через те, що там пролягав кордон з Османською імперією. Вона знала, що колись ще будуть нові війни з турками. Тож це була зручна нагода захопити в кілька разів більше землі й людей, аніж було у пруссів, нічого не віддавати австрійцям, а водночас ввести такий лад у залишках Речі Посполитої, якого не існувало вже навіть після першого поділу.
БҐ: 1709 року на пропозицію короля Пруссії щодо поділу Польщі цар Петро І відповів , що це неможливо. Але через 90 років поділ Польщі таки відбувся. Чому?
РБ: Я б ніколи не припустив , що російський імператорський двір керувався певним почуттям пристойності щодо пропозицій про поділ. Просто Петру І вдалося поширити м’який контроль на всю Річ Посполиту, то навіщо йому було ділитися своєю владою з іншими? Отже, були особливі обставини, якщо Катерина II вирішила, що в її інтересах провести поділ на таких умовах.
БҐ: Чи можете ви уявити собі ситуацію , в якій взагалі не відбувається поділів Польщі?
РБ: Щодо другого поділу , мабуть, ключового (адже після першого поділу Річ Посполита ще могла функціонувати), потрібно продумати такий сценарій, коли, наприклад, янгол смерті приходить за Катериною ІІ, а не за Леопольдом ІІ чи Густавом III. І тоді можна припустити, що Павєл, якого мати не любила і який не любив матері й хотів робити все навпаки, на зло її пам’яті, не допустив би наступного поділу. Тож саме до такого високого рівня припущень нам доводиться тут вдатися. Це неймовірно складно. Необхідно насправді повернутися, відступити щонайменше на 70-80 років, а можливо, і на довше.
БҐ: Тобто перед Станіславом Авґустом Понятовським постало завдання , яке неможливо було виконати?
РБ: Навіть якщо воно не було неможливим для виконання , то воно було майже неможливим для виконання. Бо навіть якщо прийняти стратегію перечекати Катерину, не дратувати сусідів, не турбувати їх перспективою повернення величі Речі Посполитої, то в дипломатії XVIII століття завжди можуть постати такі ситуації, що наддержави домовляються і відновлюють баланс між собою коштом польської території.
БҐ: Мабуть , жоден інший польський король не викликає таких полярних емоцій, як Станіслав Авґуст Понятовський. Одні вважають його зрадником, який служив інтересам Росії. Інші наголошують, що протекторат Росії над Річчю Посполитою з початку XVIII століття не залишав йому простору для маневру. Зрештою, король був автором Конституції 3 травня, яка символізувала опозицію до російського панування. Чи вважаєте ви його видатним політиком?
РБ: На мою думку , він був видатним реформатором, але часто неправильно оцінював ситуацію, іноді піддавався ілюзіям. І у зв’язку з цим, внаслідок цих ілюзій він часом не рятував те, що ще можна було врятувати, тобто гідність Речі Посполитої. Понятовському аж ніяк не можна пробачити (принаймні як королю, бо як людині — це геть інше) його зречення, яке не дало Речі Посполитій нічого, крім шкоди.
Переклала Ірена Шевченко
