Ванда Руткевич увійшла в історію спорту — і польського, і європейського, і світового. За фахом вона була електронницею, але за покликанням — гімалаїсткою. Відважною жінкою, яка сміливо прагнула здійснити те, про що мріють сотні, а може, й тисячі людей.
Еверест свого часу був для мене найвищою вершиною, символом чогось недосяжного. І для інших теж. І, мабуть, тому це мені принесло певну популярність. Завдяки Евересту я стала трохи відомою. Мабуть, для інших я символізувала можливість, шанс досягнути найбільшої висоти.
Цей спортивний подвиг Ванди Руткевич на багато років запевнив їй унікальне місце в польській історії. Про те, наскільки вона стала легендарною, свідчить бодай один із вроцлавських муралів.
«Кожному потрібно підкорити свій Еверест»
Мурал у Вроцлаві, присвячений Ванді Руткевич. Напис у кутку: «Жінки знають, що роблять». Джерело: ВікіпедіяВанда Руткевич народилася 4 лютого 1943 року в Плунґянах, що на території Литви, яка тоді перебувала під нацистською окупацією. До Польщі вона потрапила разом із батьками як репатріантка. Спочатку до Ланьцута, потім до Вроцлава, в якому прожила багато років: невипадково саме там постав вищезгаданий мурал. Ванда була донькою інженера й не легковажила освітою. Навчалася у Вроцлавському технологічному університеті, отримала диплом інженера-електроніка, а потім почала працювати в Інституті автоматизації енергетичних систем. Згодом Ванда переїхала до Варшави: там вона працевлаштувалася в Інститут математичних машин, де продовжувала трудитися і після початку спортивної кар’єри.
Ванда Руткевич. Джерело: ВікіпедіяВанда вправно грала у волейбол — настільки вправно, що була кандидаткою до збірної Польщі. Але саме альпінізм дозволив їй втілити свої мрії, здобути визнання співвітчизників, відчути свободу, робити улюблену справу і стати не просто відомою, а легендарною.
Ванда познайомилася з альпінізмом ще в Нижній Сілезії. Згодом, 1962 року, закінчила курси так званих татерників, тобто альпіністів, які підкорюють Татри. Коли ж польських гір їй стало замало, Ванда вирушила в Альпи: 1966 року вона вийшла на Монблан, а 1967-го разом із Галіною Крюґер-Сирокомською здійснила перше жіноче сходження на Егюій-дю-Ґрепон. Ще через кілька років, 1975-го, Ванда Руткевич вирушила в Гімалаї як організаторка і керівниця експедиції на Гашербрум.
Найбільше людей дратує те, що ми ризикуємо життям заради того, що видається абсолютно марним і нікому не потрібним. Але, можливо, це потрібно тим, хто це робить! Можливо, їм це просто необхідно, щоб жити.
16 жовтня 1978 року Ванда Руткевич стала першою людиною з Польщі й першою європейкою, яка піднялася на Еверест. 15 липня 1985 року вона разом із Кристиною Пальмовською та Анною Червінською створили першу жіночу групу, яка підкорила Нанга-Парбат. А 23 червня 1986 року стала першою жінкою в історії, яка піднялася на Чоґорі, другу за висотою вершину Землі.
І про все Ванда Рутковська вміла розповідати дуже спокійно — наприклад, ось що вона говорила на зустрічі із вроцлавськими ліцеїстами:
Кожному потрібно підкорити свій Еверест. Мій успіх довів, що у всіх може вийти те, що вони поставили собі за мету.
Символічне кладовище в Татрах, присвячене альпіністам. Джерело: Вікіпедія
Для Ванди не існувало нічого неможливого — і з цього потрібно починати. Це була настільки вперта, настільки цілеспрямована жінка, що тільки вона могла тоді це зробити. Ванда побувала на Евересті ще до нас, до хлопців.
Камінь для Папи. «Найвищі вершини не підкорюють наодинці»
Ванда постійно встановлювала нові рекорди в історії польського альпінізму. Інші спортсмени, зокрема чоловіки, могли їй позаздрити.
Ще під час зимової експедиції з [Анджеєм] Завадою, коли у нас щось ішло не так, ми інколи говорили: «Хлопці, хлопці. Тут до вас уже була Ванда, а ви що?»
З Евересту Ванда привезла камінь: вона хотіла подарувати його Папі. І нагода з’явилася під час візиту Івана Павла ІІ до Польщі. Хоча з огляду на тодішню політичну ситуацію це було не так уже й просто: це вимагало чимало телефонних дзвінків, перемовин, знайомств, оформлення перепустки. Але врешті-решт усе вдалося, хоча Збіґнєв Свєнх, організатор зустрічі Папи з Вандою Руткевич, спочатку почув: «Чоловіче, і ти тільки зараз про це говориш? Це вже неможливо. Хіба що вдасться включити її в число тих, хто приноситиме дари під час меси на Краківському лузі». Błonie Krakowskie — колишні пасовища неподалік середмістя, місце відпочинку і проведення масових заходів, зокрема релігійних.
Свєнх не здавався. Він порозмовляв із представником єпископату, той запитав у Папи, а інформацію про схвалення записав на папірці. Швидкий телефонний дзвінок до Руткевич — і вона вже прямувала до Кракова. І ось зустріч урешті відбулася.
Незвична сцена: Папа буквально біжить сходами, притримуючи білу сутану. Коли він нас побачив, то відпустив її й простягнув руки в «папському жесті». Він зосередився, підійшов до розп’яття на стіні, поцілував стопи Христа (може, думав, що це його єдиний візит до Польщі і останній у це місто?) За мить він підійшов до Ванди і в цей момент вона впала на коліна. Папа енергійно підняв її за лікті й сказав:
— Пані Вандо, люди гір вітаються стоячи.
Якусь мить ми були лише втрьох, потім підійшов особистий секретар Папи прелат Станіслав Дзівіш.
— Господь хотів, щоб ми того самого дня піднялися так високо. На Евересті ви були одні? — запитав Папа.
— Найвищі вершини не підкорюють на самоті, — відповіла Ванда.
— Мені дещо про це відомо, — розсміявся Папа.
Дуже символічний момент. Так само, як і день сходження на Еверест.
Я постійно доходжу до якоїсь стіни, яка спочатку здається захмарною. Я не зовсім уявляю, як потрапити на інший бік, а потім виявляється, що це можливо. І все ж інколи це не так. Для мене це теж своєрідний урок.
І не всі експедиції були успішні. Одна з них виявилася останньою.
Мрія, яка її вбила
Як кожна високогірна альпіністка, Ванда знала, що в горах чигає небезпека, що не з кожної подорожі повертаються всі учасники.
У горах небезпечно виходити за межі, адже там існує лише одна межа: остання. Я помітила, що наближатися до неї для мене корисно. Це розширює кругозір. Стан небезпеки, який мене супроводжує, змушує поглянути на все по-іншому.
Ванда Руткевич не боялася викликів, жахливих умов у горах, самотності. Вона зійшла на 8 із 14 восьмитисячників, а 12 травня 1992 року спробувала втілити свою нову велику мрію — підкорити Канченджанґу, третю за висотою вершину світу.
Товариш Ванди, Карлос Карсоліо, спускаючись, закликав її відступити. Вона не хотіла. Спочатку альпіністку оголосили зниклою безвісти. На жаль, її тіло так і не знайшли. Померла Ванда Руткевич 13 травня 1992 року.
Переклала Марія Шагурі
