Барбара Брильська — дитина війни. Вона народилася в маленькому містечку Скотніки неподалік Лодзі. Дівчинка завжди була сором’язливою, тихою, ні про що не просила. Ці риси характеру в майбутньому визначать її творчу біографію. Бася дуже любила малювати, тому батьки віддали її до художнього ліцею. Там 15-літню дівчинку помітили керівники театрального гуртка і взяли її на епізодичну роль у фільмі-казці «Калоші щастя». Професійну освіту юна акторка здобула в лодзькій Театральній школі та варшавській Вищій школі театру, кіно і телебачення.

Висхідна зірка

Ще під час навчання Барбара Брильська зіграла в стрічці «Їхній будень» («Ich dzień powszedni», 1963) режисера Алєксандра Сцібора-Рильського, а потім — у культовому історичному фільмі Єжи Кавалєровича «Фараон» (1966). Драму номінували на «Оскар», юну акторку в ролі жриці Ками запам’ятали всі кінолюбителі, а критики називали її красу осяйною. 1969 року вийшов фільм Єжи Гофмана «Пан Володийовський», екранізація однойменного роману Генрика Сєнкевича про криваве зіткнення шляхтичів і ординців. Тут Брильська зіграла Кшисю — роль не головна, але в пам’яті закарбовується, — і знову критики відзначили її природну грацію й жіночність. Ім’я акторки стало відоме не тільки в Польщі, а у всіх країнах соцтабору.

З певним перебільшенням можна сказати, що Брильську почали запрошувати в кіно іноземні режисери — щоправда, ці режисери працювали в СРСР. Акторка зіграла в популярних у Союзі фільмах про індіанців, зйомки яких відбувалися в НДР: «Слід Сокола» Ґотфріда Кольдіца і «Білі вовки» Конрада Петцольда. Сама роль красуні Кетрін Емерсон не була проривом, ставку зробили на зовнішність виконавиці: не помітити, не запам’ятати її було неможливо. Неймовірна витонченість та сексуальність заворожували глядача.

Незабаром актрису запросили зніматися в совєтській кіноепопеї «Визволення». П’ять фільмів про «Велику Вітчизняну війну» режисера Юрія Озєрова, зняті спільно кіностудіями кількох країн, подивилися мільйони глядачів. Однак «польські» епізоди, в яких Брильська грала Гелену, губилися на тлі основної сюжетної лінії та дійових осіб. Більш вдалою видалася роль трепетної Марі Урбах у фільмі Алєксандра Зархі «Міста і роки», де показано любовну лінію на тлі революційного лихоліття і воєнних сцен.

Кохання в Союзі

На початку 1970-х Брильська знялася в головній ролі «Анатомії кохання» Романа Залуського. Відверті, епатажні як на ті часи любовні сцени справили вибуховий ефект — фільм буквально злетів у рейтингах. Роль далася актрисі нелегко: вона не хотіла повного тілесного контакту із партнером і вимагала, щоб той вдягав капроновий комбінезон, соромилася і затискалася на майданчику. Зате після цього фільму про Барбару почали говорити дедалі частіше, зокрема в СРСР. Молоді люди розкуповували її фотографії, а афіші із її зображенням неможливо було дістати ніде.

На цій хвилі зацікавлення Ельдар Рязанов запросив Брильську в Москву на проби до «Іронії долі». Конкуренток було багато, до того ж польська актриса говорила російською з акцентом, але режисер зупинив вибір на ній. Шляхетність, стриманість, прихована сила характеру і неймовірна жіночність — вона була така органічна в образі Наді, що, здавалося, грає саму себе. Проте стосунки на майданчику складалися непросто: горда і замкнута Брильська дозволяла собі гострі висловлювання на адресу колег по цеху, всі перешіптувалися про її непростий характер.

Проблема почасти полягала в тому, що після «Анатомії кохання» актриса відмовлялася від відвертих любовних сцен, навіть поцілунки давалися їй важко. Крім того, на цій роботі позначилися і цілком зрозумілі ревнощі до її слави. Валєнтіна Талізіна привселюдно заявила, що, оскільки озвучує Надю вона, Брильській «залишається тільки дивитися і ходити». Алла Пуґачова, яка виконує пісні у фільмі, і досі інколи саркастично жартує про актрису.

Попри всі труднощі, роль в «Іронії долі» стала візитною карткою Брильської. За два роки (після прем’єри в СРСР 1 січня 1976-го) картину подивилося 280 мільйонів глядачів. Здавалося б, ось він — зліт, вершина кар’єри. Мрія про велику славу збулася. Та все виявилося не так просто.

Барбара Брильська на зйомках фільму «Любов на подіумі», Варшава, 2008. Фото: Роберт Палка / Fotos-Art / Forum

Ревнощі батьківщини

Серед поляків цей фільм не мав великого успіху. Сьогодні хіба що старше покоління пам’ятає стрічку під назвою «Щасливого Нового року» («Szczęśliwego Nowego Roku», бо саме так вона називалася в Польщі. А саму Брильську тоді прозвали «крижаною Снігуронькою» і перестали її знімати в кіно. Причиною стали не тільки ревнощі, а й політика: популярність Брильської у СРСР ішла врозріз із загальним невдоволенням совєтським домінуванням. Поляки вважали, що актриса зрадила свою країну.

В одному інтерв’ю Брильська прямо сказала російському журналістові: «Ваша державна премія поклала край моїй кар’єрі на батьківщині — я почала працювати переважно за кордоном: у Німеччині, Чехословаччині, Болгарії, Росії. У Польщі мені майже не давали ролей, я поступово випала з цього мистецького кола».

Фільми, в яких акторка знімалася після «Іронії долі», резонансу не мали, про Брильську почали забувати.

Трагедія і надії

Важко складалося й особисте життя. За словами Брильської, у неї завжди було багато шанувальників як у Польщі, так і в Росії, та надійного плеча вона не дочекалася. Актриса двічі була одружена: перший чоловік вимагав від неї відмовитися від кар’єри, а другий любив випити й позалицятися до інших жінок. Крім того, обидва обранці мало дбали про неї.

У другому шлюбі акторка народила двоє дітей. Дочка Бася стала моделлю, їй пророкували зоряну кар’єру. Проте 1993 року 20-річна дівчина загинула в автокатастрофі. Барбара Брильська важко переживала трагедію, від думок про самогубство її врятував десятирічний на той момент син Людвік. Робота остаточно відійшла на другий план.

Лише 1995 року вона знову почала грати: попри категоричні й навіть гострі заяви, що вона не театральна акторка, Брильська вийшла на сцену Театру оперного співу Ґаліни Вішнєвської в Москві. Однак вистава Романа Мархоліа «Квартет», дія якої розгортається в будинку для літніх людей, виявилася невдалою. Критика її не сприйняла, а актриса остаточно розчарувалася в театрі.

Були ще ролі в російському кіно 2000-х, зокрема сиквел «Іронії долі», проте теж без особливого успіху. Брильська не приховувала від журналістів, що погодилася на зйомки заради грошей: їй доводилося жити на одну мізерну пенсію...

Та попри все Барбара Брильська досі для мільйонів глядачів є не просто улюбленою, а знаковою актрисою свого покоління.

Переклала Наталка Римська