Ірена Шевінська — видатна легкоатлетка, яка спеціалізувалася на короткому й довгому спринті та стрибках у довжину. У 1960–70-х роках вона виборола медалі на чотирьох Олімпійських іграх поспіль, здобувши золото й два срібла в Токіо 1964-го, золото й бронзу в Мехіко 1968-го, бронзу в Мюнхені 1972-го і знову золото в Монреалі 1976-го, вже після народження дитини. 

Між першим і третім золотом Шевінської минуло 12 років. Часто для спортсмена це ціла вічність, адже мало кому вдається втриматися на вершині так довго. А Ірені Шевінській вдалося. Її ім’я досі асоціюється із золотою епохою польського спорту. 2021 року в спеціальному плебісциті часопису Przegląd Sportowy Шевінську визнали польською спортсменкою сторіччя.

Самарканд — Варшава

Історія сім’ї Ірени Шевінської бере свій початок у часи Другої світової війни. Батько спортсменки, варшав’янин Якуб Ґустав Кіршенштейн, інженер-акустик, і мати, киянка Євгенія Рафальська, познайомилися в Узбекистані, в Самарканді: туди евакуювали київське підприємство, на якому працювала Євгенія, та інститут, де навчався Якуб. Ірена народилася 1946 року в Лєнінграді. Коли їй виповнився рік, сім’я переїхала до Варшави, з якою Шевінська пов’язала свою долю на багато років.

Ірена Шевінська, 1964. Джерело: видання «Легкая атлетика», випуск 12 / Wikimedia

У легку атлетику Ірена прийшла, коли їй було 14 років. Разом із іншими школярами вона тренувалася у колишнього метальника списа, фіналіста Олімпійських ігор у Мельбурні 1956 року Яна Копита.

Її талант розвивався з блискавичною швидкістю. У 18-літньому віці вона завоювала перше золото. У вересні 1964 року три медалі їй принесла участь у Європейських юніорських змаганнях з легкої атлетики, які проходили у Варшаві на Стадіоні «Десятиліття». А вже через місяць Ірена (тоді ще Кіршенштайн) виступала на Олімпійських іграх у Токіо, звідки повернулася також із трьома медалями: дві срібні вона виграла в стрибках у довжину та в бігу на 200 метрів, і одну золоту в естафеті 4×100 метрів. Через чотири роки на Олімпіаді в Мехіко вона виборола одну з двох золотих медалей (індивідуальних), встановивши рекорд світу на дистанції 200 метрів — 22,58 секунди. А от в естафеті 4×100 метрів Ірена Шевінська впустила естафетну паличку, через що польки не здобули золота. 

Поза стадіонами

1967 року Ірена після п’яти років знайомства вийшла заміж за Славоміра Януша Шевінського — легкоатлета, який спеціалізувався на бігу на 400 метрів із бар’єрами і згодом став її тренером. Молодому подружжю виділили 35-метрову квартиру на вулиці Баґно у Варшаві. 

Проте життя успішної спортсменки не було безхмарним. Єврейське походження Ірени стало приводом для нападок на неї під час антисемітської кампанії в березні 1968-го. Також на політичному підґрунті Шевінську цькували після її невдалого виступу на Олімпіаді в Мехіко в жовтні того ж року.

TVP Sport

В архіві Інституту національної пам’яті зберігається донос, автор якого інформує, що під час однієї з закордонних поїздок Шевінська нібито збирала долари для ізраїльської армії. На думку Януша Шевінського, цю записку, найімовірніше, написала подружка Ірени по збірній, людина з її близького оточення.

Головний забіг Шевінської

Кампанія 1968 року вплинула на подальшу кар’єру спортсменки: Шевінська відійшла в тінь, вирішила створити сім’ю, а коли повернулася на бігову доріжку, навіть не намагалася знову брати участь в естафеті на Олімпійських іграх. Вона навчалася на факультеті економічних наук Варшавського університету, який закінчила 1970 року за спеціальністю «економіка транспорту».

1969 року Ірена через вагітність пропустила літній сезон. 1970-го у Шевінських народився первісток Анджей, а в серпні того ж року спортсменка виступила в універсіаді в Турині.

Славомір Януш Шевінський

Ми знали, що повернутися буде складно, ба навіть неможливо. Висока ціна і втрати нас не лякали, ми не виключали, що, ймовірно, доведеться розпрощатися з біговою доріжкою. Знаменита голландка Фанні Бланкерс-Коен, звісно, виборювала олімпійські медалі після народження дітей, але вона могла бути винятком. 

Тоді Ірена добігла до фінішу останньою, але вже через рік здобула бронзову медаль чемпіонату Європи. Перерва, зміни в особистому житті, материнство, дистанціювання від подій 1968 року повернули їй радість від бігу. Лише малий Анджейко дратувався, що мама замість того, щоб стояти біля возика, бігає Бєлянським лісом.

Наполегливість Ірени привела її до олімпійського золота зі світовим рекордом 49,29 секунди на 400 метрів 1976 року в Монреалі (вона почала бігати на такій дистанції після народження сина, 1973 року).

Влодзімєж Шаранович, спортивний журналіст

Все стало можливим завдяки її таланту, але також роботі великих тренерів: Яна Копита, Анджея Пйотровського, Януша Шевінського. Завдяки останньому спортсменка вирішила бігати на 400 метрів. Перший пробіг Ірени на цій дистанції — 51,5 секунди. А потім вона стала першою жінкою, яка подолала 400 метрів за менш ніж 50 секунд.

Остання шана 

Останній олімпійський старт Шевінської припав на ігри 1980 року, коли вона дійшла до півфіналу у бігу на 400 метрів. Завершивши кар’єру, Ірена не покинула спорт. Вона працювала в Польській федерації легкої атлетики, 1984-го її обрали до Жіночого комітету Всесвітньої федерації легкої атлетики, вона була членкинею ради Європейської легкоатлетичної асоціації та Міжнародного олімпійського комітету і навіть вручала олімпійську медаль Адаму Малишу під час Олімпіади в Солт-Лейк-Сіті 2002 року. 

Ірена Шевінська. Фото: Шимон Сікора / Олімпійський комітет Польщі

Успіхи Ірени Шевінської на біговій доріжці та її діяльність поза спортом вшанували 1994 року: тоді чемпіонці вручили медаль Kalos Kagathos. Сьогодні її іменем називають школи, а кілька міст присвоїли Шевінській звання почесної громадянки. 

Ірена Шевінська померла 2018 року після тривалої боротьби з онкохворобою. Олімпійську медалістку поховали на Алеї видатних постатей на цвинтарі Військові Повонзки. Того ж року Міжнародна федерація легкої атлетики внесла ім’я Ірени Шевінської до переліку 12 найвидатних спортсменів і спортсменок в історії польького спорту, пам’ять про яких увічнили на спеціальних меморіальних дошках, встановлених у місцях, що мали особливе значення в їхній кар’єрі. 

Переклав Андрій Савенець