Коли вимовляєш слова «українсько-польський кордон», відразу ж уявляєш прикордонний перехід, чергу автівок, людей у формі й думаєш про час, коли все це врешті завершиться і по обидва боки кордону майорітимуть поруч із державною символікою прапори Європейського Союзу. Але є й інший українсько-польський кордон, майже невловимий — між польським та українським Чикаґо.
Зараз цей кордон ще важче «намацати», ніж кілька десятиліть тому. І поляки, й українці розосередилися по різних районах американського мегаполіса, вони стали сусідами вже не по дільницях, а по будинках і квартирах і, зрозуміло, сусідами американців із інших громад. А втім, в історичних районах Чикаґо ще можна зрозуміти, яким було це сусідство у недавньому минулому, й побачити, як польська цивілізація перетинається й уживається з українською.
Мені пощастило кілька днів прожити в самому центрі Українського селища Також Українська околиця — місцевість у Чикаґо, що належить до адміністративного району Вест-Таун, де розташовані зокрема Український національний музей Чикаґо, Український інститут модерного мистецтва, українські крамниці, відділення організацій «Пласт» та «Міст Карпати»., одного з найбільш комфортабельних і мальовничих районів не тільки Чикаґо, а й усієї Північної Америки. Я жив за кілька кроків від православних і греко-католицьких храмів, від Українського музею й офісів банків і радіостанцій української громади. Але я знав, що буквально в кількох хвилинах прогулянки від Українського селища починається світ, який мені був добре відомий за польськими книгами, статтями і телепрограмами — світ польського Чикаґо.
Греко-католицькі храми в Чикаґо. Фото: Віталій ПортниковМені навіть не потрібно було долучатися до спеціальної екскурсії — досить просто пройтися. Через якийсь час Українське селище з його затишними будиночками і білками, які перебігали через дорогу, переходило у будівлі, що нагадували скоріше невеличке польське, а не американське провінційне містечко. З’являлися костели, замість української я вже краєм вуха чув на вулицях польську мову і бачив польські назви ресторанів. Так від Українського музею я дійшов до Польського музею Америки і вкотре здивувався: яке ж все це схоже й не схоже водночас! В Українському музеї мені показували унікальні експонати, пов’язані з життям митрополита Андрея Шептицького, який понад 100 років тому приїжджав до своєї пастви у Північній Америці, а тут, в Польському музеї, був буквально культ неперевершеного Іґнація Падеревського, який помер у Сполучених Штатах. В Українському музеї я не міг пройти повз експонати, які розповідали про Український павільйон на Всесвітній виставці 1933 року, а Польський музей виявився власником визначної колекції польського живопису з Всесвітньої виставки 1939 року, яка залишилася у США після початку Другої світової війни і стала надбанням польської громади Чикаґо.
Польський магазин у Чикаґо. Джерело: ВікімедіаЦе була зустріч цивілізацій у декількох кілометрах, без кордонів і пред’явлення паспортів. І ще мене, звичайно, вразили «прикордонні» супермаркети, у яких звичні товари українських крамниць сусідили зі звичними товарами польських «склепів». «Моршинська» чи «Kropla Beskidu»? Де ще таке побачиш?!
Але найголовніше це, звичайно, люди. Я відвідував Чикаґо, коли ще був співголовою української частини Польсько-українського форуму, заснованого міністрами закордонних справ наших країн задля діалогу інтелектуалів. І попросив друзів з української громади Чикаґо організувати зустріч із представниками польських організацій.
Президент Польсько-американської торговельної палати Боґдан Пукшта, віцепрезидент Іллінойського відділення Українського конгресового комітету Америки Павло Бандрівський, Віталій Портников, голова польсько-американського фонду «Дорога до миру» Генрик Марціняк, президент центру Коперника Маріо Мікода, віцепрезидент Іллінойського відділення Українського конгресового комітету Америки Марія Коркоч-Грошко, президент Іллінойського відділення Конгресу американської полонії Мірослав Нєдзінський. Джерело: фейсбук Віталія ПортниковаЗапрошення прийняли. Керівники польських організацій Північної Америки приїхали в Українське селище. Я й досі (хоча минуло вже кілька років) пам’ятаю нашу розмову. Так, зовні це був просто обмін думками між людьми, які зустрічаються не так вже й часто. Але ці люди — і поляки, й українці — насамперед американці. І це помітно за рівнем взаємоповаги, делікатністю, вмінням вислухати опонента. За плечима цих людей не було досвіду комунізму, але був досвід життя у демократичній країні. І це відчувалося. І саме це я відчув в українському та польському Чикаґо: життя вільних людей, які завжди вірили у вільну Україну й вільну Польщу.
