У самому центрі Варшави перед представництвом Європейської комісії на кемпінгових кріслах сидить п’ятеро людей , закутаних у коци й білоруські прапори. З 26 травня вони нічого не їдять і п’ють тільки воду. Голодувальники вимагають визнати режим Лукашенка терористичним і негайно ввести економічні санкції проти Білорусі за репресії , розгорнуті проти незгідних із владою.
Голодування ініціювали дві молоді білоруски — Стася Глінник і Божена Шамович. Стася підтримує білоруських протестувальників доволі давно; ще до виборів , у червні 2020 року вона була організаторкою демонстрації під Посольством Білорусі. Дівчина навчається у варшавській Головній школі сільського господарства (SGGW), проте торік узяла академвідпустку, як сама каже, «на революцію». Зараз Стася, внучка першого лідера незалежної Білорусі Станіслава Шушкевича, разом із Боженою працює в «Молодіжному хабі» — організації, яка допомагає молодим білорусам у Польщі.
Божена навчається у варшавській Театральній академії , а до Польщі переїхала в жовтні 2020 року. Вона походить із містечка Глубокоє, що на півночі Білорусі. Уперше дівчина протестувала наприкінці 2019-го проти інтеграції з Росією, потім була співорганізаторкою кампанії Свєтлани Тихановської. Божена з гордістю розповідає, що в 20-тисячному Глубокому на виборчий мітинг у робочий день прийшло аж дві тисячі людей. Коли відбувалися протести, під її будинком чергувала міліція. За словами дівчини, її врятувало те, що вона постійно їздила Білоруссю й силовики не могли застати її вдома.
Чесно кажучи , немає сил навіть думати про їжу. Ми даємо інтерв’ю, постійно хтось підходить і хоче порозмовляти. Ми збираємо підписи під петицією. Через усе це ввечері відразу засинаємо, хоча й знаходимось у самому центрі міста. Учора до нас приходив лікар. Міряв пульс і тиск. Показники поки що не найгірші.
Перед представництвом Єврокомісії у Варшаві , на розі вулиць Свєнтокшиської та Ясної, учасники акції організували невелике наметове містечко. На запитання, чи не важко голодувати поруч із двома ресторанами, дівчина сміється: «Іноді люди приходять із “МакДональдза” , сідають на лавку навпроти нас і їдять. Ми вже перестали звертати на це увагу».
Серед учасників акції протесту — член страйкового комітету «Беларуськалия» Дмітрій Кудєлевич. Він одягнутий у традиційну вишиванку та фірмовий одяг підприємства й не випускає з рук біло-червоно-білий прапор.
У серпні 2020 року страйкар утік із офісу КДБ у Солігорську через невеличке вікно в туалеті , а потім пробрався в Україну. За профспілкову діяльність його звільнили після 20 років інженерської праці.
Дмітрій Кудєлевич долучився до голодування , позаяк відчував сором за те, що тягар протестних акцій у Білорусі беруть на себе жінки. «Це , власне, і є завдання чоловіків — боротися» , — додає він, з чим, зрештою, не погоджуються його товаришки.
Були випадки , коли люди, бачачи, що ми протестуємо, приносили їжу, і нам доводилося розчаровувати їх відмовою.
Ще одна учасниця голодування — Діана Ігнаткова , колишня студентка Державного білоруського університету культури і мистецтва. У Варшаві вона від березня: виїхала з Білорусі після того, як КДБ ввірвався на збори Ліги студентських об’єднань і затримав понад 30 учасників студентського руху, зокрема й Діану. Спершу силовики ретельно «пройшлися» по її діяльності. А коли з’ясувалося, що вона — одна зі студентських лідерок, почали наполегливо вмовляти піти на співпрацю з КДБ. Тоді вона й вирішила втікати до Польщі.
Я дуже переживала початок процесу «справи студентів» , усвідомлювала власне безсилля. Вони затримали також Юлію Чернявську, мою викладачку, й три дні тримали в невідомому місці. В мені наростав страх, а потім ще цей інцидент із літаком. До того ж я слухаю, що говорять мої близькі, які залишилися в Білорусі. Я бачу, що відбувається, і не можу нічого не робити. А такий радикальний крок як голодування привертає увагу.
За день до початку акції я була дуже пригнічена. А коли я тут, приходять люди, відчувається, що вони переймаються, і це прекрасно. Та й морально це набагато краще ніж не голодувати, сидіти вдома і через хвилювання не могти ні працювати, ні вчитися.
П’ята учасниця голодування — Даша , віолончелістка. З Білорусі вона втекла в березні, коли в її квартирі провели обшук. Вона не хоче розповідати про деталі переслідувань: боїться розкрити факти, що можуть зашкодити її близьким, які ув’язнені. За словами Даші, часу думати про те, що вони не їдять, взагалі нема.
Учасники акції планують голодувати до останнього — поки не введуть економічні санкції. За словами Стасі , до них постійно підходять поляки, яким небайдужа доля Білорусі. Учора відбулися чотири демонстрації на підтримку й концерт білоруського гурту. У неділю протестувальників відвідали маршал і віцемаршал Сенату.
Спікер Томаш Ґродзький запевнив голодувальників у своїй підтримці й вручив резолюцію , в якій засуджуються «радикальні дії білоруської влади». Урядовець зазначив , що Сенат ухвалив її одноголосно і напрочуд швидко, а це в Польщі трапляється нечасто. Стася насилу приховувала сльози зворушення.
Невдовзі прийшов віцеспікер Сенату Боґдан Борусевич , який вступив у довгу розмову з білоруським страйкарем. «1980 року я організовував страйк у Ґданську» , — розповідає він колишньому працівникові «Беларуськалия». «Це ви? Я спеціально поїхав до Ґданська , щоб сфотографувати цю браму. Сфотографуймось — я вишлю товаришам по заводу» , — просить його Дмітрій Кудєлевич.
Боґдан Борусевич пообіцяв , що кожен сенатор візьме під патронат одного з політв’язнів у Білорусі й надішле йому лист.
На візит польських політиків до білорусів-голодувальників чекали камери різних телебачень. «Ми живемо з розумінням того , що робимо щось важливе. І щодня усвідомлюємо: ми не можемо здаватися і доведемо справу до кінця» , — додає Стася.
З польської переклала Наталя Ткачик
Редакція висловлює вдячність порталу «Белсат» за можливість публікації