Про життя і творчість Болєслава Пруса написано чимало книжок , але невипадково одна з них (мабуть, найдетальніша) називається «біографічним розслідуванням». Розслідування було необхідне, позаяк наш герой — до речі, відомий під трьома іменами — за життя докладав немалих зусиль, щоб про нього знали якомога менше.
Тож почнімо з того , що Алєксандер Ґловацький, Ян в Оливі та Болєслав Прус — одна й та сама людина. Проте для сучасників письменника упродовж тривалого часу це не було таким очевидним. Він навмисне приховував цей факт, щоб його не асоціювали з «несерйозними» текстами, як він називав свої статті для преси. Завдяки функціонуванню під трьома різними іменами письменник міг жонглювати інформацією про себе і не розкриватися оточенню. Сьогодні ми знаємо його не тільки як прозаїка, а й як публіциста, журналіста й літописця Варшави.
Алєксандер Ґловацький народився 20 серпня 1847 року в Грубєшуві. Містечко в південно-східній Польщі. Його батьки походили із зубожілої шляхти. Тато був економом у дворі Жабче. Хвороблива мама в доволі зрілому як на той час віці (36 років) подалася народжувати до Грубєшува , де були лікарі. Побачити сина батько приїхав тільки через кілька місяців. Схоже, хрестини були їхньою останньою зустріччю. Невідомо чому батько не сприймав сина, і це дуже вплинуло на Алєксандра: до кінця свого життя він почувався недооціненим. Також травмою для трилітнього хлопчика стала смерть матері, а картина її мертвого тіла вкоренила в ньому страх перед смертю. Алєксандром заопікувалася родина, яка його теж не сприймала, тому кожні кілька років змінювалося його місце проживання й опікуни. Цей період не був для нього щасливим.
У своїй творчості , зокрема в «Емансипантках», Алєксандер давав зрозуміти, що коли він був дитиною, родичі, ймовірно бабця, принижували його, говорячи, що він некрасивий, і суворо карали, не даючи їсти, коли він погано поводився.
Майже 16-річним юнаком Алєксандер брав участь у Січневому повстанні проти Російської імперії. Поранений , він потрапив у полон, але завдяки заступництву тітки його звільнили. А от для старшого брата Лєона повстання закінчилося психічною хворобою.
Алєксандер долучився до повстання , щоб довести родині, що він чогось вартий. Однак після повернення з повстання його не вважали героєм.
10 січня 1864 року газета Kurier Niedzielny надрукувала вірш «Пегасу» , підписаний псевдонімом Ян в Олії — це була перша публікація Алєксандра Ґловацького. А 20 січня його арештували за участь у повстанні, засудили і позбавили шляхетства.
Згодом Ґловацьким заопікувався дядько. Закінчивши люблінську гімназію , Алєксандер вступив до вищої Головної школи у Варшаві на математично-фізичний факультет, однак через фінансові проблеми був змушений покинути навчання на третьому курсі. Тоді хлопець вступив до Інституту сільського господарства і лісництва в Пулавах, але й звідси незабаром пішов і більше ніколи до навчання не повертався.
У той час Ґловацький перепробував різні професії: був слюсарем , гувернером, репетитором, фотографом, писав колонки та статті, всі, на його думку, «несерйозні» тексти підписуючи псевдонімами.
Публікуючи «Листи зі старого табору» в жовтні 1872 року , він уперше підписується як Болєслав Прус. Цей псевдонім вибраний невипадково: батько письменника походив зі шляхетського роду з гербом «Прус».
1874 року Болєслав Прус розпочав співпрацю з газетою Kurier Warszawski , яка принесла йому велику популярність. На шпальтах з’явилася серія із семи творів циклу «Варшавські шкіци», а пізніше «Подорожні записки» (фейлетони та репортажі, створені під час численних мандрівок країною) та «Тижнева хроніка» на політичні, соціальні та моральні теми, що теж неабияк приваблювало читачів.
Цікаво , що в той час Прус продовжував працювати банковим касиром, ставлячись до письменницької діяльності як до додаткового заняття. Але саме завдяки гонорарам, які він почав отримувати за свої твори, йому вдалося одружитися. Прус сватався до своєї молодшої кузинки Октавії Трембінської, з якою знався з дитинства. Однак його пропозицію руки й серця відхилили: матеріальне становище було недостатньо хорошим. Зате вдруге пропозицію Пруса прийняли й у січні 1875 року він узяв шлюб.
Октавія стала для Болєслава Пруса опорою , піклувалася про нього і дбала про дім. У згаданій книжці-біографії письменника вміщена кумедна історія: нібито друзі запам’ятали, як одного разу в ресторані Алєксандер подав Октавії тарілку, сказавши: «Їж , Ґловацька, Прус платить».
У подружжя не було дітей , але воно опікувалося племінником Октавії, Емілем. Жінка була з хлопцем надзвичайно близька, натомість Прус, як переповідали, поводився з ним жорстко.
Він називав хлопця шкідником , що для дитини, мабуть, було болючим. Його дратувала енергійність і бешкетництво малого. У листі адвокату Антонію Осуховському він писав, що Еміль повинен сам «влаштовувати своє життя». Він не вводив його в так зване товариство, не цікавився його життям і освітою, відправив його в першу-ліпшу школу бухгалтерів.
Коли 18-літній Еміль наклав на себе руки (ймовірно , через нещасливе кохання), життя його названої матері зламалося. Проте дуже ймовірно (сам він ніколи в цьому не зізнався) Болєслав Прус мав сина від Аліни Сацевич, з якою його пов’язував багаторічний роман. Він обожнював сина Яна і, як випливає з листів до дружини, хотів, щоб Октавія прийняла хлопця. Здається, Прус навіть планував дати сину своє прізвище, проте Октавія його відмовила. І все ж офіційно письменник був хрещеним батьком позашлюбного Яна.
Болєслав Прус нікому й ніколи не розповідав про те , що пережив під час повстання. Можливо, саме через цей досвід у нього розвинулося багато страхів і фобій.
Чимало знайомих Пруса згодом згадувало , що він боявся відкритого простору, сходів і мостів, боявся дивитися у вікно, не виходив на балкон, боявся удару блискавки, боявся смерті.
1876 року Болєслав Прус почав співпрацювати з журналом Ateneum , з 1877-го — з тижневиком Nowiny, і вже через кілька років очолив його редакцію. Тоді письменник уже розгортав свою літературну діяльність, більшість його новел, оповідань і навіть романів виходили по частинах на шпальтах преси. 1883 року Nowiny Пруса зазнали краху, в нього знову виникли фінансові складнощі, що змусило його зосередитися на написанні романів.
Починав Болєслав Прус зі статей , новел та оповідань. Найвідоміші з-поміж них досі вивчаються на шкільних уроках, наприклад, «Катеринка», «Антек» чи «Камізелька». Першим його романом став «Форпост», потім було чимало інших, найвідоміші з яких — «Лялька», «Емансипантки», «Фараон».
Творчість Болєслава Пруса вирізнялася , зокрема, тим, що в ній велика увага присвячувалася найбіднішим і найбільш обділеним прошаркам польського суспільства. Він писав про дітей, убогих, описував їхні проблеми та духовні суперечності. На відміну від Генрика Сенкевича , який був «зміцнювачем сердець» і змальовував велич Польщі й її перемоги, Пруса називали «великим спостерігачем», позаяк він реально писав про те, що бачив, про повсякдення людей того часу. Це особливо помітно у його чи не найвідомішому романі «Лялька». На його сторінках розкривається історія не тільки героїв, а й самої Варшави, повсякдення різних соціальних прошарків, недоліки людей того часу.
Болєслав Прус товаришував зі Стефаном Жеромським і навіть був свідком на його весіллі. А от Генрику Сенкевичу він надзвичайно заздрив. У своєму інтерв’ю для видання Gazetа Wyborczа Моніка Пйонтковська розповідає , що під час дослідження історії Пруса найбільшою несподіванкою для неї стала пристрасність письменника. Він вважав себе красивим і успішним кавалером, крутив романи і заради жінок був здатен на багато. Мабуть, саме на цьому тлі розвинулась його неприязнь до красеня-Сенкевича, який теж був популярний серед жіноцтва й славився як письменник, особливо після написання трилогії.
Болєслав Прус був дуже амбітним , тому коли його попросили написати рецензію на роман «Вогнем і мечем», він дуже добре підготувався й у своєму тексті вказав Сенкевичу на всі спотворення польсько-українських відносин. У цьому Сенкевича звинувачують донині, а зверненням уваги на це ми завдячуємо Прусу. Він розкритикував цей роман, чим остаточно продемонстрував свою неприязнь до Сенкевича.
Життя Болеслава Пруса зіткане з протиріч. Він був громадським діячем , присвятив себе суспільному життю, виступав за будівництво будинків для душевнохворих. Пруса сприймали як зразкового представника просвітницької роботи. Він брав участь у громадських акціях, опікувався сиротами з Товариства милосердя, входив до організації, що займалася створенням Семінарії для народних учителів в Урсинуві, очолював Асоціацію курсів для неписьменних дорослих. У своєму заповіті Болєслав Прус виділив кошти на стипендії для талановитих дітей із бідних сільських родин.
Незважаючи на успіх і народне визнання , Прус усе життя почувався глибоко нещасним. Він так і не позбувся набутого в дитинстві відчуття, що його недооцінюють і не люблять.
Письменникові завжди здавалося , що всі довкола живуть краще і що для нього радість недоступна.
Болєслав Прус помер від серцевого нападу у Варшаві , на 64-му році життя. На його похорон прийшли натовпи шанувальників, прощання з письменником перетворилося на масову демонстрацію варшав’ян. За життя Прус не усвідомлював, наскільки його люблять. На жаль, тільки на похороні люди показали, що вважають його по-справжньому великим.
Похорон Болєслав Пруса пам’ятатимуть завжди. Дивлячись на незліченні натовпи , багато хто з неприхованим подивом запитував: у чому ж причина такої небувалої єдності? у чому таємниця такої надзвичайної солідарності, яку ми всі намагаємося добитися, однак даремно? яка ж внутрішня потреба наказала всім без винятку вшанувати пам’ять людини, що низку років у тихій самотності вела життя, присвячене впертим міркуванням?
І на всіх нас велике враження справила мить, яка перевершила навіть найсміливіші очікування. Ми бачили шану, яку весь народ віддає найшляхетнішому своєму громадянину, великому серцю, яке до самого краю свого життя палало сильною любов’ю.
Болеслав Прус похований на варшавському цвинтарі Повонзки.
Сьогодні на місці , де була крамниця Вокульського (головного героя найпопулярнішого роману Пруса «Лялька») — на Краківському передмісті, 7 у Варшаві — знаходиться наукова книгарня імені Болєслава Пруса. На меморіальній дошці можна прочитати, що за цією адресою проживав один із героїв роману, Іґнацій Жецький. У Наленчові, куди Прус їздив відпочивати, діє його музей. Іменем Пруса названі вулиці та школи, його портрет красується на польській монеті номіналом десять злотих, яку карбували у 1975−78 та 1981−84 роках. Варшавою його шляхами водять екскурсії (у «Ляльці» можна багато прочитати про столицю, зокрема про район Повіслє), а у фейсбуці є сторінка «Болєслав Прус — мій улюблений письменник».
Можливо , якби Болєслав Прус міг усе це побачити, то врешті відчув би себе високо оціненим.
Джерела: Monika Piątkowska , Prus. Śledztwo biograficzne, Znak, 2017; Konrad Szczęsny, Bolesław Prus i Oktawia Trembińska byli ze sobą 37 lat. Pisarz nazywał żonę Lalunią, Taciunią, Ptaszeczkiem, Viva.pl; Śledztwo biograficzne, czyli kim tak naprawdę był Bolesław Prus, YouTube Gazeta Wyborcza.
Переклала Марія Шагурі
