7 серпня Центр скелелазіння в Ле-Бурже майорів біло-червоними барвами. Паралельно проходили змагання з боротьби, веслування та легкої атлетики, проте на них серед глядачів не було ані польських репортерів, ані представників Польського олімпійського комітету, ані інших офіційних осіб: всі поїхали вболівати за Алєксандру Мірослав. На трибунах скеледрому, зведеного спеціально до Олімпійських ігор, ніде було яблуку впасти.
Відлік часу, що залишився до старту, всі слухали в напруженому мовчанні, а потім погляди прикувалися до 15-метрової стіни: почалися змагання. Минуло всього 6,10 секунди — і Мирослав уже стала олімпійською чемпіонкою. Своїй головній суперниці, китаянці Ден Ліцзюань, вона не залишила жодних шансів, незважаючи на те, що та не припустилася жодної помилки.
Важливо пам’ятати, що «Мазурка Домбровського» лунала не тільки на мою честь. Я від усього серця вітаю Алєксандру Калуцьку, яка завоювала бронзу. Ми показали, що польське скелелазіння — це сила. І що польські жінки сильні й безстрашні. Цей день — як здійснення мрій.
Алєксандра хвилюється, але своїх емоцій не показує. Тому нічого дивного, що вона не плакала на публіці. Вона не сумнівалася, що їй немає рівних, вся складність полягала у тому, щоб довести це.
Токіо без золота
Для Алєксандри Мірослав паризька Олімпіада була вже другою. На першій, у Токіо, спортсменка посіла четверте місце, — вона перемогла у швидкісному скелелазінні, проте їй було не під силу змагатися на рівних з майстринями двох інших видів цієї дисципліни: боулдерінгу Боулдерінг — вид скелелазіння, в якому спортсмен повинен подолати серію коротких (5-8 перехоплень), але напрочуд складних трас. та так званому лазінні на складність.
Міжнародний олімпійський комітет в особі свого голови Томаса Баха спостерігав за цим спортом ще 2017 року на World Games — змаганнях в неолімпійських видах, які є підготовчим етапом до «справжніх» Олімпійських ігор. Він дуже хотів щонайшвидше затвердити скелелазіння як олімпіадну дисципліну, особливо в перспективі чергової Олімпіади у Франції — осередку цього виду спорту.
Однак постала організаційна проблема: жорсткий ліміт на кількість учасників. Тому вирішили, що в рамах дебюту всі три дисципліни (скелелазіння на швидкість, на складність та боулдерінг) об’єднають в одне триборство, а місця в загальному заліку визначатимуть за здобутими результатами в кожній дисципліні. Врезультаті «швидкісники», які не тренуються регулярно в боулдерінгу і на складність, ще до старту були приречені на поразку.
Це так, як змусити спринтера раптом навчитися ще метанню молота і стрибкам у висоту. Але краще бути в олімпійській програмі так, ніж не бути взагалі.
На щастя, на олімпіаді в Парижі три дисципліни скелелазіння розділили.
Я рада, що впоралася в Парижі. І дуже тішуся, що через чотири роки в Лос-Анджелесі, ймовірно, знову матиму шанс перемогти. Скелелазіння — прекрасна спортивна дисципліна. Дуже добре, що його врешті гідно оцінили.
Шлях до успіху
Якщо Алєксандра Мірослав дійсно залишиться в спортивній еліті до наступних Олімпійських ігор, то світовий рекорд зі швидкісного скелелазіння, найімовірніше, знову буде побито.
Цей різновид скелелазіння розвивається дуже швидко: ще 2013 року, коли Алєксандра вперше піднялася на п’єдестал чемпіонату Європи, найкращий жіночий результат становив «усього» 7,85 секунди. З часів Олімпіади в Токіо його покращували дев’ять разів. І щоразу — представниця люблінського клубу скелелазіння Kotłownia.
У цієї дисципліни величезний потенціал для статусу «нового обличчя» олімпійського руху. Все триває кількадесят хвилин, поєдинки тільки один на один, а боротьба йде за кілька секунд, що ідеально вписується в запити соцмереж.
Тренування тривають набагато довше, і відбуваються набагато важче, ніж те, що в кінці спостерігають вболівальники.
Щоб у 30-літньому віці стати олімпійською чемпіонкою, Алєксандра важко працювала впродовж 23 років. У спортзалах, на стадіонах, на стінках. Іноді — під дощем і снігом, по калька разів на день.
Уже в сім років, надихнувшись спортивними досягненнями своїх батьків-спортсменів (мама займалася волейболом, а батько — бойовими мистецтвами), вона у рідному Любліні прийшла на перше тренування з плавання, і займалася ним до шостого класу. Такими були перші кроки до важкої спортивної роботи, яку вона пізніше виконувала вже в альпіністському спорядженні на скеледромах.
Те, що Алєксандра Мірослав у старших класах взагалі взялася за скелелазіння, було волею випадку. У секцію її запросила старша сестра, якій, однак, не вдалося зробити великої спортивної кар’єри.
Алєксандра ж натомість вже 2009 року посіла перше місце на юніорському чемпіонаті світу. І після цього невтомно покращувала свої результати. Коли виявилося, що в Любліні немає достатньо високого скеледрому, вона не нарікала, а на деякий час переїхала до Тарнува, де були кращі умови для тренувань.
Та не спортом єдиним: віднедавна Алєксандра Мірослав поєднує скелелазіння з військовою справою. Вона — професійна солдатка Війська Польського, служить у Центральній військовій спортивній команді.
Ще задовго до того, як президент Анджей Дуда почав нагороджувати її державними медалями за популяризацію Польщі у світі, а організатори змагань — медалями за перемоги на чемпіонатах, будні Алєксандри Мірослав проходили в стінах однієї з люблінських шкіл. Працюючи там вчителькою фізкультури, вона намагалася прищепити молодому поколінню любов до спорту, зокрема скелелазіння.
Той, хто хотів професійно вправлятися на скеледромах, стикався тоді, крім усього, з організаційними труднощами: у Польщі діяло всього чотири професійні тренувальні центри скелелазіння (в Тарнуві, Любліні, Тарновських горах і Лодзі) — з відповідним розташуванням зачепів і розмірами саме такими, як на міжнародних змаганнях.
Після Олімпіади в Парижі та тріумфу Алєксандри Мірослав на аматорські стінки почали записуватися натовпи людей. Схожа ситуація склалася і 2001 року на лижних трамплінах після буму перемог Адама Малиша.
«Why do we fall?» і мотивація
За два роки до паризької Олімпіади Алєксандра написала сама собі записку, яку тільки нещодавно опублікувала в інстаграмі. У ній жодного слова про медалі — тільки бажання показати під час найважливішого випробування найкращий у своєму житті результат. І їй вдалося. Ця історія із самомотивацією набула в ЗМІ широкого розголосу.
Неабияк мотивує Алєксандру і її тренер та чоловік Матеуш Мірослав. Вони познайомилися у варшавській Академії фізичної культури, де обоє навчалися. Матеуш саме покинув баскетбол і бодібілдинг: його кар’єра в цих дисциплінах складалася не надто успішно. Зате він здобув популярність як ютубер Матеуш М, публікуючи авторські матеріали про мотивацію в спорті.
Алєксандра Мірослав та її тренер та чоловік Матеуш Мірослав. Фото: Грегорі Ленорманд / DPPI Media / imago sport / ForumВідео Матеуша Мірослава «Why do we fall?» подивилося 85 мільйонів користувачів. Алєксандра не могла його не бачити і, відповідно до назви ролика, докладала все більше зусиль, аби досягати все кращих результатів.
Найгірше для Алєксандри Мірослав — розуміти, що вона припустилася помилки, яка коштувала їй перемоги. Після паризької Олімпіади прихильниці Майкла Джордана не довелося займатися таким аналізом. І добре. Адже полька, як і легендарний американець, ненавидить програвати.
Ще до вильоту спортсменів до Парижа Польський олімпійський комітет оголосив перелік винагороди переможцям. За золото давали 250 тисяч злотих, двокімнатну квартиру, діамант, картину, а також ваучер на відпустку. Насправді небагато країн пропонують за перемогу на Олімпіаді такий щедрий пакет нагород. Алєксандра Мірослав отримала його заслужено, але передусім олімпійське золото подарувало їй спортивне безсмертя, адже за всю історію Польща здобула всього 80 золотих олімпійських медалей.
Жіноче обличчя польського спорту
Чи успіх Алєксандри Мірослав стане початком феномену і польського домінування у скелелазінні, покаже час і професіоналізм тренерського складу. Проте її теперішня перемога вже дуже символічна для Польщі. На Іграх, на яких уперше за 68 років поляки завоювали всього одне золото (на 329 дисциплін), головною героїнею стала жінка.
Саме спортсменки здобули 80 % медалей, якими Польський олімпійський комітет міг похвалитися після повернення з Франції.
«Наш спорт має жіноче обличчя», — такі гасла почали з’являтися після паризької Олімпіади і, зрештою, не вперше. Схожа статистика за гендерною ознакою і в легкій атлетиці. Наприклад, на найкращому в історії чемпіонаті Європи (Мюнхен 2022) чоловіки здобули лише 2 медалі, тоді як жінки — аж 12.
* * *
У липні 2024 року, ще до головного спортивного тріумфу Алєксандри Мірослав, художник Міхал Цвєк присвятив їй мурал у Любліні (на стіні кам’яниці на вулиці Краківське Передмістя, 55). Спершу на стінописі було вказано 6,24 секунди — рекорд Алєксандри з 2023 року. Та згодом його перемалювали на 6,06 секунди (показник із Парижа, але з відбіркового етапу).
Сподіваємося, результат на муралі доведеться підправляти ще не раз — уся Польща вірить, що Алєксандра Мірослав й надалі битиме світові рекорди швидкісного скелелазіння.
Перекладачка Марія Шагурі, редакторка Наталя Ткачик
