Задушки. Як поляки поминають покійних

Уже на початку жовтня в польських супермаркетах з’являються (звичайно, завжди за акцією і зі знижкою) квіти, свічки та лампадки, а також спеціальні засоби очищення «Для надгробків». До кінця місяця їхня кількість невпинно зростає: щорічно в перші дні листопада поляки поминають своїх покійних.

Сезонний маркетинг — тільки зовнішній атрибут надзвичайно глибокого явища. У культурі, яка ґрунтується на родинності, пам’ять про далеких предків і нещодавно померлих родичів відіграє величезну роль. 1 і 2 листопада поляки цілими сім’ями прямують на цвинтарі, до могил своїх близьких, аби разом прочитати коротку молитву, постояти кілька хвилин у мовчанні, запалити на могилі скляну лампадку.

День усіх святих на цвинтарі у Вроцлаві. Фото: Кшиштоф Жатицький / Forum

Зараз традиція, звичайно ж, прив’язана до католицького Дня всіх святих, який відзначають 1 листопада (офіційний вихідний), а також до Дня поминання померлих — 2 листопада. Однак ще далекі поганські предки сучасних поляків проводили обряди, присвячені духам померлих. Протягом століть одна традиція перепліталася з іншою, християнство поступово підпорядковувало собі низку народних календарних свят, але довго ще існувало в щільному зв’язку з прадавніми культами.

Цвинтар у місті Сейни на північному сході Польщі в День усіх святих. Фото: Анджей Сідор / Forum

У польській народній культурі існував звичай, що називався «задушки», або ж «задушний день», себто час, коли ми робимо пожертви і милостиню й молимося за спасіння душ померлих.

Головну роль у ньому відігравали одягнені в лахміття мандрівні пілігрими, вони ходили від хати до хати, приймаючи від кожної сім’ї подаяння: їжу, солодощі, цінні дари. А натомість молилися за спасіння душ померлих кожної родини.

Цвинтар у Кракові в День усіх святих. Фото: Cадак Суісі / Le Pictorium / Forum

Могила легендарного футболіста варшавської «Леґії» Казімєжа Дейни. Фото: Іоанна Боровська / Forum

У північно-східній частині Речі Посполитої, передусім на території сучасної Литви та Білорусі, день поминання предків називався Діди, або Дзяди (Dziady). Він барвисто змальований в однойменній поемі Адама Міцкевича, відомій кожному полякові зі шкільної лави.

У поминальні дні поляки проводять «квесту» — збір коштів на реставрацію могил і костелів. Фото: Матеуш Влодарчик / Forum

Аж до початку ХХ століття в польських селах існувала також традиція розпалювати вогнища на перехрестях доріг або поблизу цвинтарів, аби душі померлих, що блукають цими днями, могли зігрітись і безпомильно повернутись у місця свого вічного спочинку. Саме ці багаття як дороговказні вогні для мертвих передували сучасним лампадкам, величезна кількість яких після заходу сонця перетворює польські кладовища на дивовижні сяйливі озера вогнів.

Богослужіння з нагоди Дня померлих. Фото: Матеуш Влодарчик / Forum

У сучасній Польщі день пам’яті предків виходить за межі цвинтарної огорожі. Крім суто сімейних зустрічей і трапез, проводяться приурочені до днів покійних концерти, спектаклі, творчі вечори. А поминальні лампадки з’являються в найрізноманітніших місцях: перед скульптурою культурного чи політичного діяча, пам’ятним каменем або стелою, на місці безіменної чи занедбаної солдатської могили серед лісу.

Переклала Жанна Слоньовська