Уже на початку жовтня в польських супермаркетах з’являються (звичайно , завжди за акцією і зі знижкою) квіти, свічки та лампадки, а також спеціальні засоби очищення «Для надгробків». До кінця місяця їхня кількість невпинно зростає: щорічно в перші дні листопада поляки поминають своїх покійних.
Сезонний маркетинг — тільки зовнішній атрибут надзвичайно глибокого явища. У культурі , яка ґрунтується на родинності, пам’ять про далеких предків і нещодавно померлих родичів відіграє величезну роль. 1 і 2 листопада поляки цілими сім’ями прямують на цвинтарі, до могил своїх близьких, аби разом прочитати коротку молитву, постояти кілька хвилин у мовчанні, запалити на могилі скляну лампадку.
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/yauivDWLD8gx9WQIXv0YA/86f668b658d3fbda0506122a271bf4c5/forum-0428173831.jpg)
Зараз традиція , звичайно ж, прив’язана до католицького Дня всіх святих, який відзначають 1 листопада (офіційний вихідний), а також до Дня поминання померлих — 2 листопада. Однак ще далекі поганські предки сучасних поляків проводили обряди, присвячені духам померлих. Протягом століть одна традиція перепліталася з іншою, християнство поступово підпорядковувало собі низку народних календарних свят, але довго ще існувало в щільному зв’язку з прадавніми культами.
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/3DRB4zF1SD0FPdaou870aq/c51f03a28135e7d28b452b1fde01c564/forum-0428759602.jpg)
У польській народній культурі існував звичай , що називався «задушки», або ж «задушний день», себто час, коли ми робимо пожертви і милостиню й молимося за спасіння душ померлих.
Головну роль у ньому відігравали одягнені в лахміття мандрівні пілігрими , вони ходили від хати до хати, приймаючи від кожної сім’ї подаяння: їжу, солодощі, цінні дари. А натомість молилися за спасіння душ померлих кожної родини.
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/5tiUXk82YEZcUxhDed7hah/3e0a428721ac8c07d8508479188b1739/forum-0393694227.jpg)
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/3So4eKUYSFyLBbiJmmi9Ck/ef74e4b615704f70ffed242bc9f85d2f/forum-0428742194.jpg)
У північно-східній частині Речі Посполитої , передусім на території сучасної Литви та Білорусі, день поминання предків називався Діди, або Дзяди (Dziady). Він барвисто змальований в однойменній поемі Адама Міцкевича , відомій кожному полякові зі шкільної лави.
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/6txXoaqymnvDzdFckt5VUt/ec9e0044d4251b2d2cefdad012d087c9/forum-0428198190.jpg)
Аж до початку ХХ століття в польських селах існувала також традиція розпалювати вогнища на перехрестях доріг або поблизу цвинтарів , аби душі померлих, що блукають цими днями, могли зігрітись і безпомильно повернутись у місця свого вічного спочинку. Саме ці багаття як дороговказні вогні для мертвих передували сучасним лампадкам, величезна кількість яких після заходу сонця перетворює польські кладовища на дивовижні сяйливі озера вогнів.
![](https://images.ctfassets.net/75018eualgmp/5LA3pyZXA250ejzkuAMJKc/80478380f72baf2694c2311408e37087/forum-0428323928.jpg)
У сучасній Польщі день пам’яті предків виходить за межі цвинтарної огорожі. Крім суто сімейних зустрічей і трапез , проводяться приурочені до днів покійних концерти, спектаклі, творчі вечори. А поминальні лампадки з’являються в найрізноманітніших місцях: перед скульптурою культурного чи політичного діяча, пам’ятним каменем або стелою, на місці безіменної чи занедбаної солдатської могили серед лісу.
Переклала Жанна Слоньовська