Рафал Воячек. Джерело: Інститут Міколовського

Рафал Воячек. Джерело: Інститут Міколовського

«Є я, але мене нема»

23 квітня 2021
Рафал Воячек
Слова

Рафал Воячек (1945–1971) — один із найзагадковіших і найконтроверсійніших польських поетів. Публікуємо його вірші в перекладах Мірека Боднара.

Сезон

Є перила ,
але немає сходів.
Є я,
але мене нема.
Є холод,
але немає теплих звіриних шкур,
ведмежих футер, лисячих хвостів.

З тих пір , коли мокро,
дуже мокро,
я любить мокро,
на площі, без парасолі.

Є темінь ,
є найтемніша темінь,
мене нема.

Нема спати ,
нема дихати,
жити нема.

Тільки дерева рухаються ,
непосполите рушення дерев,

що породжують чорного кота,
який перебігає всі дороги.

Мертва мова

Формую пальцями
риси свого обличчя.

Засовую два пальці до рота
і додаю обличчю усмішки.

Це усмішка , що роздирає
просалену бліду шкіру.

Це усмішка від вуха до вуха ,
наповнена витками язика.

Це мертва мова.

Та , що стомлена, спить

та що стомлена спить
а тіло її ніч
у її тілі приспаний день

що це —
я не можу відрізнити себе
від її тіла

світанок благородний сплав
місяця й сонця
дозріває вночі
у її гарячому сні

що це —
з її сну
я не можу вийняти свій сон

мій сон
у її стиснутих долонях
разом з її диханням
а також іскрою
що з’єднує
спляче тіло з птахом

та що стомлена спить
мій сон розквітає у її сні
подарована колись
молода троянда

Смертельний вірш

Заспокойся , мій сне, її нема.
Але вона є,
аж серце стискається,
кристал страху.
Вона є, мій сне,
аж кров біліє.

Нема її , вона у кожному вогнику,
останнє серце,
смертельний вірш.

Нема її , вона у кожному подиху,
відлуння.

* * *

Я боюся тебе , вірше сліпий.
Боюся білого сну.
Так пишу тебе, вірше білий,
і кожна літера є символом страху.

Так смакує Її тіло ,
відсутнє, віддалене на версту сну.
Паморозь сну на губах
і шорстке піднебіння,
як шорстка шкіра зорі...

Балада про правдиву кров

не темна ані народна
сунеться кров нечестива
непідлегла марлі ваті
пластиреві бандажу місяцеві

незалежна від вогнепальних
колотих і рваних ран
більмаста але бачить
ясно сестра сонця ота

не місячна безупинна
нічим не вгамована
не струмок не річка навіть
не виміряти її океаном

не жіноча і не чоловіча
ані чорна кров дівоча
не артеріальна ані венозна
не стерильна ані кривава

безболісна і не у відрі
не в лікарні ані на бойні
не на полі бою також
не на жодному простирадлі

бо не та приручена
кров що у клітці пульсу живе
розпорядкові серця
підвладна і вимірювана

не та яка тече з губи
прокушеної при оргазмі
не та якою стікає свиня
заради кров’янки

також не календарна
кров блакитна не плебейська
не арійська не єврейська
невинна чи христова

не декоративний знак
орнамент з чужого сну
украдений поетом
заради поеми

але кров що без штандарта
таборів і аванґарду
без послів грамот охоронних
чи вірчих

без розвідки контррозвідки
і войовничих звернень
без реклами преси слави
лікаря і маркітантки

де пройшла лінія фронту
не знаючи та знаючи: повзти
дикою просікою неба
треба безперервно весь час

тож повзучи собі терпляче
незалежна від часу
харчуючись опалою хвоєю зірок
розширює свої володіння






Вірші друкуються за виданням: Рафал Воячек. Незакінчений хрестовий похід / переклад з польської Мірека Боднара. — Івано-Франківськ: П’яний корабель , 2016.

Редакція висловлює вдячність видавництву П’яний корабель за можливість публікації

Читайте також