Рафал Воячек. Джерело: Інститут Міколовського
Рафал Воячек. Джерело: Інститут Міколовського
23 квітня 2021

«Є я, але мене нема»

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Рафал Воячек (1945–1971) — один із найзагадковіших і найконтроверсійніших польських поетів. Публікуємо його вірші в перекладах Мірека Боднара.

Сезон

Є перила,
але немає сходів.
Є я,
але мене нема.
Є холод,
але немає теплих звіриних шкур,
ведмежих футер, лисячих хвостів.

З тих пір, коли мокро,
дуже мокро,
я любить мокро,
на площі, без парасолі.

Є темінь,
є найтемніша темінь,
мене нема.

Нема спати,
нема дихати,
жити нема.

Тільки дерева рухаються,
непосполите рушення дерев,

що породжують чорного кота,
який перебігає всі дороги.

Мертва мова

Формую пальцями
риси свого обличчя.

Засовую два пальці до рота
і додаю обличчю усмішки.

Це усмішка, що роздирає
просалену бліду шкіру.

Це усмішка від вуха до вуха,
наповнена витками язика.

Це мертва мова.

Та, що стомлена, спить

та що стомлена спить
а тіло її ніч
у її тілі приспаний день

що це —
я не можу відрізнити себе
від її тіла

світанок благородний сплав
місяця й сонця
дозріває вночі
у її гарячому сні

що це —
з її сну
я не можу вийняти свій сон

мій сон
у її стиснутих долонях
разом з її диханням
а також іскрою
що з’єднує
спляче тіло з птахом

та що стомлена спить
мій сон розквітає у її сні
подарована колись
молода троянда

Смертельний вірш

Заспокойся, мій сне, її нема.
Але вона є,
аж серце стискається,
кристал страху.
Вона є, мій сне,
аж кров біліє.

Нема її, вона у кожному вогнику,
останнє серце,
смертельний вірш.

Нема її, вона у кожному подиху,
відлуння.

* * *

Я боюся тебе, вірше сліпий.
Боюся білого сну.
Так пишу тебе, вірше білий,
і кожна літера є символом страху.

Так смакує Її тіло,
відсутнє, віддалене на версту сну.
Паморозь сну на губах
і шорстке піднебіння,
як шорстка шкіра зорі...

Балада про правдиву кров

не темна ані народна
сунеться кров нечестива
непідлегла марлі ваті
пластиреві бандажу місяцеві

незалежна від вогнепальних
колотих і рваних ран
більмаста але бачить
ясно сестра сонця ота

не місячна безупинна
нічим не вгамована
не струмок не річка навіть
не виміряти її океаном

не жіноча і не чоловіча
ані чорна кров дівоча
не артеріальна ані венозна
не стерильна ані кривава

безболісна і не у відрі
не в лікарні ані на бойні
не на полі бою також
не на жодному простирадлі

бо не та приручена
кров що у клітці пульсу живе
розпорядкові серця
підвладна і вимірювана

не та яка тече з губи
прокушеної при оргазмі
не та якою стікає свиня
заради кров’янки

також не календарна
кров блакитна не плебейська
не арійська не єврейська
невинна чи христова

не декоративний знак
орнамент з чужого сну
украдений поетом
заради поеми

але кров що без штандарта
таборів і аванґарду
без послів грамот охоронних
чи вірчих

без розвідки контррозвідки
і войовничих звернень
без реклами преси слави
лікаря і маркітантки

де пройшла лінія фронту
не знаючи та знаючи: повзти
дикою просікою неба
треба безперервно весь час

тож повзучи собі терпляче
незалежна від часу
харчуючись опалою хвоєю зірок
розширює свої володіння

Із книжки вибраного «Незакінчений хрестовий похід» (видавництво «П’яний корабель», 2016)

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Читайте також