Релігійна мапа сучасної Європи, незважаючи на стабільність і традиційність, продовжує дивувати новими «острівцями», що належать до світоглядної terra incognita. Один із найцікавіших і найменш вивчених зразків нової релігійності — сучасне язичництво. Постале у минулому столітті неоязичництво поширилося Європою у формі окремих течій. Наприклад, асатру — рух, в основі якого віра в богів стародавньої Скандинавії, вікка — релігійні погляди, засновані на відьомстві, друїдизм — кельтський напрямок шанувальників природи тощо.
У Польщі особливої популярності набув слов’янський язичницький рух, сповідники якого називають його «родзімовірство» (rodzimowierstwo, український аналог — «рідновір’я»).
Скільки у Польщі язичників?
Дуже складно визначити, скільки ж у Польщі рідновірів. Згідно з даними опитувань та інформацією з інтернету, загальна чисельність рідновірів у країні коливається між 10 та 40 тисячами. Втім, ці значні цифри стосуються так званого «культового середовища» — так називають сукупність позасистемних, часто стихійних організацій та груп (наприклад, рольовиків, реконструкторів, екологів, націоналістів), окремих людей, зокрема тих, хто діє лише у віртуальному просторі (найбільша інтернет-група рідновірів Słowiani налічує 17 тисяч користувачів), а також маси прихильників, які приїжджають на язичницьке свято тільки в рамках сімейного відпочинку — «етношашликів».
Кількість «істинних язичників» — тобто людей, які реконструюють та конструюють дохристиянську релігійну традицію, — набагато скромніша. Найбільш поширена цифра, яку називають, оцінюючи кількість адептів слов’янського язичництва, — дві тисячі осіб. Як зазначає жрець Давід Збіґнєв (Візун), керівник громади Raróg у Познані, наймасовіше свято Стадо, на якому присутні представники більшості польських громад, у найкращі роки збирає від 300 до 500 учасників.
Незважаючи на такі скромні кількісні показники, рідновір’я має цілу мережу структурованих організацій, свої священні місцини (найбільш вшановувані природні та історичні об’єкти), власне друковане видання — журнал «Гніздо» — і понад десяток спеціалізованих груп у фейсбуці (Rodzimowiercy Słowiańscy, Rodzimowiercy, Poganie — Słowianie...), символіку тощо.
Дівчата в костюмах богинь Лади та Лелі, Сулістровиці, Нижньосілезьке воєводство, неподалік священної гори Слєнжа, 2019. Фото: Кароліна ЛісекЯкі вони?
Польське рідновір’я вельми космополітичне: воно об’єднує різні вікові та соціальні групи — від студентства до пенсіонерів, від учителів до бізнесменів. У повсякденному житті прихильника рідновір’я можна впізнати за орнаментом на одязі та специфічним татуажем — наприклад, з елементами північного тваринного стилю або зображенням світового дерева. Найбільш ревні послідовники руху носять обереги із солярними знаками, скандинавськими молоточками бога Тора, сокирами Перуна, лунницями тощо.
Знайомство з потенційними членами громади відбувається на фестивалях та святах. Значну роль у рідновірській пропаганді відіграє інтернет. Цікаво, що незважаючи на відмінності в ідеології та практиці, члени різних громад відвідують святково-обрядові заходи одне одного, а дехто перебуває водночас у кількох об’єднаннях.
Варто зазначити, що організація обрядів та свят на лоні природи не перешкоджає рідновір’ю залишатися міським рухом. При цьому жорстка прив’язка громади до певного міста здебільшого відсутня: у кожному з них існує кілька організацій. Наприклад, у Варшаві це «Древо Предків» (Drzewo Przodków), «Біложар» (Gromada Białożar), «Рідна Віра» (Rodzima Wiara), «Споконвічна польська церква» (Rodzimy Kościół Polski), «Храм Сварога» (Gromada Świątynia Swaroga), в Лодзі — «Сварґа» (Swarga) і «Вовче коло» (Łódzka Wspólnota Rodzimowiercza Wilczy Krąg) . У Ґданську — «Янтар» (Stowarzyszenie Rodzimowierców Pomorskich — Jantar) та «Слов’яни Півночі» (Słowianie Północy). Загалом, за словами керівника громади «Сварґа» Аркадіуша Бартвіцького, у Польщі зараз існує близько 40 груп рідновірів. Крім того, польські рідновіри є і за межами країни: найбільша громада, «Коріння» (Zadruga Korzenie), знаходиться в Лондоні.
Окремі організації об’єднані у федерації, що охоплюють територію всієї країни та мають філії у більшості великих міст. Деякі з них офіційно зареєстровані, але багато організацій уникають державної реєстрації і не хочуть афішувати свою діяльність: вони залишаються неформальними групами родичів та друзів.
Багато груп закриті для контактів ззовні й воліють конструювати рідновірське «Місто Сонця» в межах колективу однодумців — «своїх». Для обивателів особливості сучасного язичництва залишаються за «інформаційним бортом». Відповідно, скупі дані про язичників XXI століття, що час від часу просочуються в пресу та інтернет, зазвичай створюють образ білих ворон, міських ряджених або жахливих сектантів і сатаністів.
Час жертвоприношень богам, Купала, громада «МИР», озеро Порай, Сілезьке воєводство, 2019. Фото: Кароліна ЛісекЖерці, одкровення, практики
Зазвичай на чолі громад стоять жерці — люди, які проводять обряди, та, на думку вірян, наділені особливим знанням. У «Споконвічній польській церкві» існує Академія жерців, яка готує таких «язичницьких пастирів». В інших організаціях діє система учнівства, заснована на союзі майстра та підмайстра: учень допомагає жерцю під час обряду та одночасно переймає досвід, а згодом сам керує рідновірним церемоніалом. Що цікаво, при цьому жриць у польських язичницьких громадах стільки ж, скільки жерців.
Одна з важливих складових, що дозволяє претендувати на високий статус у співтоваристві рідновірів, — містичні здібності. Дуже показовою є розповідь Мацєя, волхва однієї з громад Варшави:
У дитинстві я пережив клінічну смерть, 15 хвилин не билося серце. У 16-17 років я займався з харцерами, Związek Harcerstwa Polskiego, скаутська організація. був вожатим. Під час походу до Ольштинських озер у Вармінсько-Мазурському воєводстві ми, як завжди, розбили табір.
Дітям постійно снився один кошмар — людина у вогні. Вона була дуже зла, бо її спалили живцем. Вона хотіла всіх повбивати. Однієї ночі я вирушив усередину мертвого лісу, розвів вогонь і сказав: «Іди в мене!» Коли він увійшов, я відчув його біль, мене всього палило зсередини. Я отримав знання.
Те, що мої друзі знаходять у книгах, я виявляю за допомогою інтуїції. Ще буває, що я перебуваю в одному місці, а він [дух спаленого] — в іншому. Він — ніби другий я. Той, хто в мене вселився, був жерцем і опікувався місцевим храмом, це було в XII столітті. Жерця спалили християни із чорними хрестами, хто саме, я не знаю. Він іноді приходить під час обрядів, тому я не стою в общинному колі [не беру безпосередньої участі у церемоніях]. Ми з ним ходимо довкола і пильнуємо, щоб під час містерії не відбувалося нічого поганого. Мені потрібно багато їсти, щоб він прийшов. На це йде чимало енергії. Буває, що я перед обрядом зараз з’їдаю два кілограми цукру, ще їм гриби, м’ясо. Я не можу його викликати. Він сам чинить, як хоче, незалежно від мене.
Подібні розповіді про віднайдення традиції непоодинокі. Як зазначив один із учасників групи «МИР» Бартош Завадський, під час обрядів члени громади використовують барабани, сигнальні ріжки, ляльки. Гучні інструменти створюють шум, що проганяє злих духів і приваблює духів-охоронців. Своєю чергою ляльок використовують переважно для символічної присутності певних божеств — наприклад, Мажанни, Дзеванни або Ярили. На півночі Польщі деякі групи використовують ціпки — як атрибут жерця, який проводить обряди.
Польські язичники не мають єдиних священних текстів, загальноприйнятих канонів проведення обрядів і навіть єдиного пантеону. Кожна громада сама обирає собі божественного покровителя та спосіб спілкування з ним. Лєша, жриця громади «Древо предків», розповідає про чотири види джерел знань, що лежать в основі її ритуалів. Насамперед це дані археології — інформація про язичництво, отримана в результаті розкопок у Щецині, Вроцлаві, на острові Волин і півострові Аркона. Друге та третє за важливістю місце займають, відповідно, письмові джерела (середньовічні хроніки) та дані етнографії: пісні, міфи, легенди. І, нарешті, окремий вид джерел — містичні одкровення, які бувають у самої жриці та общинників. Варіанти набуття сакрального досвіду варіюються від релігійного посту до медитації у русі — тривалих прогулянок у лісі на самоті.
Домашній пантеон та знак Сварґи з нагоди прийняття общинником слов’янського імені, громада «Сварґа». Джерело: архів Романа ШиженськогоБагато язичницьких груп використовує традиційні дерев’яні та кам’яні ідоли. Найважливішим елементом практик об’єднання на честь бога Велеса, головного божества Древа Предків, є вогонь і обрядове коло, що об’єднує учасників церемонії. На прохання членів спільноти під час найважливіших та масових обрядів жрець убирається в історичне (реконструкторське) вбрання або використовує стилізований білий одяг.
***
Що ж змушує поляків ХХІ століття конструювати язичництво, підлаштовуючи релігійну архаїку під реалії сучасності? Найімовірніше, в основі занурення в язичницьку традицію лежить кілька взаємопов’язаних причин.
Одна з них — невдоволення наявним соціально-політичним та економічним становищем у країні та світі, ностальгія за втраченим золотим віком. Для когось віра в образи польської міфології — це спосіб особистої чи національної самоідентифікації у сучасному сумбурному світі. Когось у неоязичництво приводить потяг до історичної реконструкції, що переходить від захоплення військовим мистецтвом та побутом далекого минулого на новий рівень — до спроби осягнути основи стародавнього світогляду. Ну, а для молоді, яка апріорі виступає проти загальноприйнятих ціннісних та релігійних стандартів, це може бути просто способом бунтарства.
Усе це породжує феномен рідновірного ескапізму — втечі від нудної буденності в конструйований «зручний» і яскравий світ стародавніх богів.
Переклала Марія Шагурі
