Компанію Warner Brothers заснували 1905 року , а офіційно зареєстрували 1923-го. Її створили четверо братів Вонсалів: Гірш Мойше (Гаррі Ворнер, 1881–1958), Арон (Альберт Ворнер, 1884–1967), Шмуль (Сем Ворнер, 1888–1927) та Ісаак (Джек Ворнер, 1892–1978). Перші троє народилися в Красносельці, селі розташованому за 90 кілометрів на північ від Варшави. Наймолодший, Джек, з’явився на світ у Канаді. У Красносельці сім’я використовувала різні прізвища: Вонсаль, Вонскер, Воньсколазер, Ворон, Врона. Батько братів, Бенджамін Вонсал, був шевцем. Мати, Перла Лея, уроджена Ейхельбаум, переважно займалася домом і дітьми.

Переїзд в Америку

На невелику кількість мешканців Красносельця було кілька шевців , тому сім’я Ворнерів жила у злиднях. У січні 1888 року Бенджамін, якого надихнув лист знайомого, що емігрував за два роки до того, спакував валізу й разом зі швагром Альтером Ейхельбаумом вирушив до Сполучених Штатів. За півтора року до нього приєдналися дружина й діти: вони приплили кораблем «Германн», що вирушив із Бремену. Після прибуття до Балтімора всі взяли прізвище Ворнер, яким в еміграції підписувався Бенджамін.

Бену не щастило з грошима , дедалі важче було утримувати родину, яка збільшувалася. За намовою швагра, він полишив ремонтувати взуття і поїхав на заробітки до Вірджинії — де саме будували залізницю, що мала сполучати західне і східне узбережжя Сполучених Штатів.

Тут справи Бена йшли добре , аж поки його швагро не втік, прихопивши заробітки за попередній місяць. Ворнер повернувся у свою майстерню в Балтиморі. Два роки він робив спробу за спробою, щоб вирватися зі злиднів, і врешті з родиною переїхав до Канади, де зайнявся купівлею і продажем шкіри. Проте і тут Бена спіткала схожа доля: коли вже видавалося, що врешті накопичено значну суму, спільник пограбував його і втік.

1896 року брати Ворнери повернулися до США і оселилися в Янґстауні (штат Огайо). Бен відкрив тут майстерню , в якій ремонтував взуття відразу при клієнтах. Біля нього ремеслу навчався старший син Гаррі. Одним із клієнтів, що охоче користався послугами майстерні, був директор місцевого банку, який запропонував Бену кредит на розширення його закладу. Зароблені гроші Бенджамін вклав у продуктовий магазин, де певний час працював Гаррі. За помилку, допущену при оформленні замовлень, старшого сина звільнили. На знак протесту той пішов із дому і зайнявся… велоспортом. Він навіть виграв кілька медалей, але заробляти на самостійне життя не міг.

Другий син Ворнерів , Альберт, також захопився професійною їздою на велосипеді — тоді цей вид спорту був шалено популярний. Альберт переконав Гаррі (який тоді продавав м’ясо на місцевій скотобійні) та Сема відкрити магазин велосипедів. З часом вони відкрили ще й кегельбан. На жаль, новий бізнес не давав такого доходу, на який очікували брати, а одного магазину не вистачало, щоб вони втрьох могли прогодувати себе. Альбертові та Сему довелося шукати іншу роботу. Альберт почав торгувати милом.

Наймолодшого з трьох красносельців , Сема, тягнуло до пригод. Захопившись мандрівними жонглерами та артистами, які виступали на ярмарках, він вирішив стати одним із них. Подорожуючи з міста в місто, Сем спершу працював заклиначем змій, а потім — живою мішенню у конкурсі кидання яєць на влучність. Коли яйця сильно подорожчали, власник атракціону замінив їх твердими бейсбольними м’ячами. Весь у синцях, Сем звільнився, а згодом, у парі з молодим клієнтом сімейного магазину велосипедів, почав виступати як «спокусник долі».

Сем із партнером придумали трюк: вони велосипедом з’їжджали з вежі по пожежній драбині. Через кілька місяців напарник загинув і Сему знову довелося шукати роботу. Тоді він найнявся помічником машиніста на залізниці.

Шлях у кіно

Але навіть у розжареному паровозі Сема не полишали мрії про шоубізнес. Саме тоді він познайомився з азартним гравцем-алкоголіком , який, по вуха у боргах, хотів щонайхутчіше продати свій кінопроєктор. У Сема не було грошей на таку дорогу покупку. На сімейній нараді вони з Альбертом і Гаррі вирішили спільно вкласти гроші в апаратуру. Проте виявилося, що навіть усіх разом сімейних коштів не вистачало. Всупереч протесту матері, батько підтримав синів і віддав їм сімейну реліквію — золотий годинник. Але й цього виявилося замало. Врешті Бенджамін заклав у ломбарді свій єдиний засіб пересування — коня — таким чином брати отримали суму, якої бракувало.

Із проєктором до братів потрапила копія фільму «Велике пограбування потяга» (The Great Train Robbery , 1903) режисера Едвіна Портера.

За перший кінотеатр їм слугував орендований старий намет , який Ворнери встановили на задньому дворі свого дому.

Їхні кіносеанси збирали дедалі більше людей. Натовпи глядачів та шум викликали невдоволення сусідів і ті почали скаржитися в поліцію. Тоді брати вирішили перенести свій бізнес у сусіднє містечко Найлс. Сьогодні саме воно вважається місцем народження Warner Brothers.

У Найлсі брати Ворнери затрималися ненадовго — передусім тому , що місцевий інспектор безпеки проводив перевірку, тримаючи між пальців запалену цигарку. Це спричинило вибух, внаслідок якого інспектор загинув. Побоюючись помсти з боку родини загиблого, Ворнери швидко зібрали речі й вирушили до Нью-Каслу в Пенсільванію, дорогою зупиняючись у Стюбенвіллі, Джирарді, Воррені та Медвіллі. Головною причиною таких частих переїздів був скромний репертуар — у кінопрокаті братів був один і той самий фільм «Велике пограбування потяга».

Проте єдина копія стрічки і переносний кінопроєктор давали роботу трьом братам і сестрі Ворнерам. Роуз продавала квитки , Ал і Сем відповідали за апаратуру, а поки старші брати міняли бабіни з плівками, наймолодший, Джек, розважав глядачів співами. У нього був красивий і сильний голос.

З рекламною метою Джек Ворнер узяв собі сценічний псевдонім Леон Зуардо. Щоб продати квитки дорожче , брати запевняли жителів провінційних містечок, буцімто спеціально для них на кінопоказ запрошено відомого італійського артиста. Джек у ролі Леона Зуардо виходив перед екран і давав кількахвилинні концерти на замовлення публіки. Всі були задоволені — до того моменту, поки голос Джека не почав мутувати.

У Нью-Каслі Альберт і Сем вирішили змінити концепцію свого бізнесу. Замість того , щоб переїжджати з міста в місто лише з одним фільмом — а це було дорого і важко — вони переконали Гаррі продати сімейний магазин велосипедів і разом купити будівлю в центрі Нью-Касла. Там 1905 року брати Ворнери відкрили свій перший «справжній» кінотеатр і назвали його The Cascade Movie Palace (палац кіно «Каскад»), хоча до «палацу» цій будівлі було далеко. Фасад кінотеатру, прикрашений візантійськими арками та грецькими колонами, все ж справляв враження, проте всередині було брудно й неприємно пахло. Стільці для кінопоказів брати позичали в сусідньому похоронному бюро. Нова інвестиція виявилася настільки вдалою, що вже через кілька місяців Ворнери придбали другий кінотеатр із не менш гучною назвою The Bijou («Коштовність»).

У міру розвитку компанії Ворнери зрозуміли , що майбутнє — не за показом кінострічок, а за дистриб’юторською діяльністю. Вони продали обидва зали і навесні 1907 року переїхали до Піттсбурга. Там брати заснували The Duquesne Amusement Supply Company, одну з перших компаній кінопрокату в Сполучених Штатах. До старших Ворнерів приєднався 17-річний Джек. Оскільки йому вже не доводилося співати для кіноглядачів, він почав працювати на складі й мав горде звання «інспектора якості».

Великий бізнес

Інвестиція виявилася настільки вигідною , що брати вирішили відкрити ще одну дистриб’юторську компанію, в Норфолку (штат Вірджинія). Вони назвали її The Duquesne Film Exchange. Гаррі та Ал залишилися в Піттсбурзі, Сем і Джек переїхали до Норфолка, де почали видавати газету під «оригінальною» назвою The Duquesne Film Noise, себто «Відзвуки кіно з Дюкейну».

За короткий час Ворнерам вдалося укласти угоди з понад двома сотнями продюсерів на ексклюзивне розповсюдження їхніх фільмів у кінотеатрах. Брати не розуміли , що таким чином наражаються на конфлікт із компанією, яка контролювала патенти в кіноіндустрії. Фірма Edison Trust вже мала власну дистриб’юторську мережу, завдяки якій стала монополістом на ринку. І невдовзі Ворнери були змушені продати монополісту обидві свої фірми.

Брати зустрілися в Нью-Йорку , щоб спланувати подальшу стратегію. Гаррі, обов’язком якого, зокрема, було контролювати фінанси братів, вирішив, що настав час виготовляти власні фільми. Для цього вони орендували старий закинутий металургійний завод у Сент Луїсі (Міссурі). Сем і Джек стали продюсерами. Проте цей штат виявився невдалим місцем для розвитку бізнесу, позаяк тут не було можливостей для кіновиробництва. Перші два фільми Ворнерів виявилися провальними. Брати переїхали до Нью-Йорка, який тоді вважався столицею кіноіндустрії.

Наступні два-три роки справи братів ішли не надто добре. Фільми , які вони знімали, приносили збитки. 1913 року Сем Ґолдвін — інший іммігрант з Польщі, пов’язаний з кіноіндустрією, — зробив свій внесок у розвиток Голлівуду, створивши перший повнометражний фільм. Побачивши в цьому величезний потенціал, Ворнери вирішили поступово відходити від популярних тоді одно- й двобабінних фільмів (від 10 до 20 хвилин).

Наприкінці 1916 року Гаррі Ворнер , не порадившись із братами, дав дозвіл на зйомки п’ятибабінного фільму «Спадкові пристрасті» (Inherited Passions). Режисер, якого найняли для цього проєкту, втік, прихопивши з собою гроші. Не чекаючи закінчення зйомок, молодший з братів, Джек, сам змонтував фільм і випустив його на екрани.

Стрічка з’явилася в кінотеатрах того ж тижня , коли Сполучені Штати вступили в Першу світову війну. Більшість молодих чоловіків готувалася до фронту і їм було не до розваг. Фірма братів Ворнерів опинилася під загрозою банкрутства.

Справжній успіх

Від повного краху братів врятував ще один емігрант із Польщі , Марк М. Дінтенфасс, який разом із Генрі Ґарліком профінансував новий фільм Ворнерів «Мої чотири роки в Німеччині» (My Four Years in Germany, 1918). В основу сценарію стрічки лягли щоденники колишнього американського посла в Німеччині та його невдалі спроби запобігти Першій світовій війні. Фільм із бюджетом 50 тисяч доларів невдовзі дав дохід в 1,5 мільйона доларів. Це був перший справжній успіх Ворнерів.

Невдовзі брати вирішили розгорнути кіновиробництво на Західному узбережжі. Сем переїхав до Лос-Анджелеса , де орендував будівлі та павільйони для зйомок, а Джек відкрив офіс у Сан-Франциско. Альберт і Гаррі залишилися в Нью-Йорку. Ал займався організацією концертів, а Гаррі, як і раніше, керував сімейними фінансами. Незабаром між братами почали виникати конфлікти.

Народжений уже на американському континенті Джек називав своїх братів «польськими дурниками» і звинувачував їх у зашореному сприйнятті. Тим часом Сем захопився азартними іграми й усе більше погрузав у боргах. Врешті він закрив свій офіс у Північній Каліфорнії та переїхав до Лос-Анджелеса. Там Сем безуспішно вкладав кошти у пошуки нафтових родовищ , що виснажувало ресурси компанії.

Від чергової фінансової катастрофи братів урятувала... собака. Серія фільмів про німецьку вівчарку , яка героїчно служила на фронті у Франції, допомогла витягнути кіностудію з боргів.

Проте конкуренція в кіноіндустрії ставала щораз жорсткішою і становище фірми Ворнерів погіршувалося. Зневірені брати вирішили вкласти останні гроші в нову технологію — радіо. 3 березня 1925 року їхня кіностудія стала власницею однієї з перших трьох радіостанцій Лос-Анджелеса — KFWB.

Завдяки досвіду роботи з радіо брати оцінили потенціал звукового кіно. 1927 року вони першими у світі випустили фільм із синхронізованим діалогом — «Співак джазу» (Jazz Singer , 1927). За день до прем’єри в Нью-Йорку помер старший брат Сем. Позаяк єврейська релігійна традиція вимагає, щоб покійника ховали якомога швидше, ніхто з родини не зміг бути присутнім на прем’єрному показі.

На першій церемонії вручення премії «Оскара» 1929 року «Співака джазу» виключили з конкурсу: правління академії вважало , що його участь буде несправедливою в стосунку до німого кіно. Проте фільм отримав спеціальний «Оскар» за технічне новаторство, себто за використання звуку.

Чорна смуга — біла смуга

Тим часом у сім’ї Ворнерів виник серйозний конфлікт , в результаті якого у вдови Сема відібрали право на спадщину, а Джек ще більше віддалився від братів. Шукаючи спосіб обійти конкурентів, молодший із Ворнерів зосередився на інноваціях. 1929 року компанія Warner Brothers випустила на екран перший повнокольоровий звуковий фільм «На шоу» (On with the Show).

На початку 1930 року , не порадившись з молодшим братом, Ал і Гаррі купили студію з виробництва платівок Brunswick Records. Але не пройшло й року, як вони знову опинилися у фінансовій кризі й були змушені продати студію, вкотре втративши чималу суму вкладених грошей.

Розкол у родині став довершеним фактом. Джек , єдиний із братів, який жив у Каліфорнії, тепер самотужки керував студією. Він ухвалював, за яким сценарієм знімати фільми і якому акторові віддати головну роль, проте рішення щодо бюджетів фільмів та витрат на студію приймали старші брати в Нью-Йорку.

Попри внутрішні конфлікти , студія почала спеціалізуватися на детективах, завдяки чому з’явилися перші доходи. Однак світла смуга тривала недовго. Через кілька років, незважаючи на те, що стрічки Ворнерів отримували «Оскари», фінансове становище студії стало хитким, а її вплив ослаб.

У листопаді 1947 року Альберт від імені фірми Warner Bros. підписав так звану «Волдорфську заяву» , яка поклала початок масових звільнень людей, підозрюваних у лівих переконаннях. Ніхто з членів сім’ї не протестував. Джек, незважаючи на успіх своїх фільмів, відчував себе недооціненим і вважав, що може більше впливати на діяльність компанії. Коли Альберт публічно оголосив про намір продати свою частку бізнесу й піти на пенсію, Джек вирішив цим скористатися. За допомогою підставного банкіра він викупив частки обох братів. Коли інтрига розкрилася, у Гаррі стався серцевий напад, а потім інсульт. Через два роки, 1958-го, Гаррі помер. Сім’я заборонила Джеку приходити на похорон.

Під керівництвом Джека студія стала збитковою , тому 1966-го її довелося продати канадській компанії Seven Arts Productions. Наступного року Альберт переїхав до Флориди, де невдовзі помер. Після смерті Гаррі він не перекинувся з Джеком ні словом. Наймолодший із братів кілька років хворів, через що не міг працювати, і в серпні 1978-го він помер.

Компанія , заснована братами з Красносельця, існує досі під назвою Warner Bros. Discovery, Inc. і залишається одним із найбільших медіаконцернів у світі.

Переклала Марія Шагурі

Редакція висловлює вдячність музею POLIN за можливість публікації