«Феноменально висока професійна активізація, вони не живуть за рахунок соціальної допомоги», — так біженців з України охарактеризував заступник голови Польського фонду розвитку Бартош Марчук. Таким чином високопосадовець відреагував на той факт, що в Польщі від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну працевлаштувалися 70 % усієї кількості біженців працездатного віку.
Експерти міграційної платформи EWL EWL Group — одне з найбільших агентств праці в Польщі — з 2018 року проводить циклічні соціологічні опитування іноземців, які працюють у Польщі. вважають, що для найбільших економік ЄС буде корисним досвід Польщі у забезпеченні роботою такої кількості біженців. І прогнозують, що у майбутньому європейські країни можуть розгорнути боротьбу за українських біженців, які здатні розв’язати їхні проблеми з дефіцитом кадрів на ринку праці та демографічною кризою населення Європи, яке старішає.
Польща досягла небувалих успіхів у професійній активізації українських біженців, адже від початку повномасштабної російської агресії тут знайшли роботу понад 430 тисяч новоприбулих українських громадян — про це свідчить нове дослідження EWL Group «Біженці з України — професійна активізація у Польщі й Німеччині», проведене в липні 2022 року разом із Центром східноєвропейських студій Варшавського університету в обох країнах серед тих мігрантів, які вже почали працювати.
У Польщі це близько 2/3 від кількості всіх біженців працездатного віку (беручи до уваги, що більшість цієї групи — жінки з дітьми). Досі жодній країні в історії не вдавалося забезпечити роботою таку кількість біженців.
Українські біженці показали, що їм потрібна умовна вудка, а не риба. Наше дослідження підтвердило: більшість дорослих біженців з України, які живуть у Польщі та Німеччині, планують там працевлаштуватися.
Механізм «тимчасового захисту»
Попереднє дослідження ситуації українських біженців у Польщі, Німеччині, Румунії та Чехії, яке ми проводили навесні 2022 року, зосереджувалося на вивченні середньостатистичного портрета цих людей, причин вибору ними тієї чи іншої країни або їхніх планів на майбутнє. Якщо узагальнити, то це була жінка з дитиною чи кількома дітьми, якій 35–37 років, добре освічена і така, що прагне працювати. Утім, більшість із них хотіли повернутися додому.
Серед біженців, які працюють у Німеччині, істотну групу (майже 16 %) становлять молоді люди віком 18–25 років, тоді як у Польщі їх лише 10 %. Приїзд багатьох із них означає високу транскордонну мобільність та готовність влаштуватися на добре оплачувану роботу.
Найімовірніше, до Польщі й Німеччини переїхало багато представників українського середнього класу, який стабільно почувався в Україні — понад 80 % біженців до переїзду в ці країни раніше не мали досвіду роботи за кордоном.
Попри це, чверть із них і в Польщі, і в Німеччині знайшла роботу завдяки рекомендаціям друзів чи родичів, чимало скористалося допомогою державних органів чи працевлаштувалося самостійно.
Утім, за словами Міхаліни Сєлєвич, найбільшою перешкодою у професійній активізації в обох країнах є знання місцевої мови: її не знає понад половину біженців у Польщі (53 %) та Німеччині (55 %). Про добре чи дуже добре знання місцевої мови говорять лише 13 % біженців, котрі працюють у Польщі, та 18 % — відповідно в Німеччині.
Цей факт залишається особливо важливим з точки зору професійної активізації біженців з України — він унаочнює потребу впровадження безплатних мовних курсів. Інша ситуація — зі знанням англійської мови. Кожен другий респондент у Німеччині (53 %) заявляє про знання цієї мови принаймні на комунікативному рівні, тоді як у Польщі таких 33 %.
Директорка з питань міжнародного розвитку EWL також наголошує, що понад половину респондентів в обох країнах уже вивчають мову країни перебування.
Слід звернути окрему увагу на те, що серед біженців, які перебувають у Польщі, помітно високий відсоток людей, які використовують українську мову на роботі (68 %), у Німеччині це радше російська та англійська мови.
Цей факт особливо важливий з точки зору професійної активізації біженців з України, що вимагає запровадження безплатних мовних курсів з метою покращення знань людей, які бажають і готові працювати.
Де працюють і скільки заробляють?
Де саме почали працювати біженці? У Польщі — найчастіше у готелях та гастрономічній галузі (29 %), у сфері послуг (18 %), промислового виробництва (14 %), торгівлі (11 %), а також у сільському господарстві (7 %) та логістиці (7 %).
У Німеччині так само на першому місці готелі та гастрономічна галузь (31 %), а далі торгівля (19 %) та сфера послуг (12 %). Важливим сектором у Німеччині (10 %) є робота з догляду за людьми похилого віку та домашня допомога, де попит на працівників високий. Лише 7 % респондентів у Німеччині працюють на промисловому виробництві.
Середні заробітки, безперечно, вищі в Німеччині — майже втричі. У Польщі це 541 євро щомісяця, а в Німеччині — 1467 євро (на руки).
Диспропорції бувають значними: понад чверть (26 %) респондентів у Німеччині зізналися, що заробляють понад 2000 євро, а 42 % біженців з України в Польщі заробляють менше ніж 500 євро.
Найбільша різниця в заробітках між Польщею та Німеччиною стосується адміністративної та офісної роботи, логістики та транспорту, сільського господарства та сфери освіти. Своєю чергою найменші диспропорції в оплаті праці спостерігаються у сфері торгівлі та послуг.
Міхаліна Сєлевич звертає увагу на зміни намірів серед біженців, якщо йдеться про повернення в Україну. Зростає відсоток українців, які хочуть залишитися за кордоном принаймні на деякий час після закінчення війни. На сьогодні це майже половина серед усіх, хто працює.
У нашому попередньому звіті «Біженці з України в Польщі, Чехії та Румунії» лише кожен третій респондент заявив про бажання залишитися в Польщі принаймні на рік. Утім, тоді опитування стосувалося усіх біженців, а не лише тих, хто працює. Наявність роботи додає впевненості й самостійності на новому місці, допомагає краще адаптуватися й інтегруватися в нову країну.
Громадська «інфраструктура для українців»
Половина біженців з України у Польщі знайшла житло за допомогою роботодавця (у Німеччині — третина). Саме цей чинник, поряд з можливістю використовувати на роботі рідну мову, вирізняє Польщу на тлі Німеччини.
Це допомагає швидше адаптуватися до робочого місця, відчувати гідність і самостійність у чужій країні.
Комфортним умовам у Польщі українські біженці можуть завдячувати попереднім хвилям міграції, які розбудували громадську «інфраструктуру для українців» у цій державі. У Польщі ринок праці для іноземців налагоджений і цивілізований упродовж минулих десятиліть.
Польща вважається одним із головних напрямків міграції працівників з України. Вона надала можливості розвитку українцям. Ті, хто володіє польською мовою, стають менеджерами й керівниками. Вони допомагають новим працівникам, які не знають польської, швидко адаптуватися і почати працювати, а також інтегруватися в Польщі.
Анджей Коркус також наголошує, що забезпечення житлом і проїздом до робочого місця стало певним «обов’язком» польських підприємців, які пропонують просту фізичну роботу для іноземців — більшість вакансій передбачає наявність житла для працівників.
Саме тому Польща, де значно менша кількість вакансій і значно менший ринок праці, змогла працевлаштувати вдвічі більше біженців з України, ніж потужніша німецька економіка.
Це підтверджує і Ян Маліцький, директор Центру східноєвропейських студій Варшавського університету, у партнерстві з яким і здійснювалося дослідження:
На тлі інших європейських країн саме Польща вирізняється багаторічним досвідом співпраці з українськими громадянами. Вони зробили і, найімовірніше, далі робитимуть помітний внесок у розвиток польської економіки.
Польща, а за нею й Німеччина стали не лише притулком — але й домом для біженців з України. Передусім через роботу і школу, через які відбувається інтенсивна інтеграція з місцевим суспільством.
Група українських біженців досить швидко адаптується. Це вдається завдяки згуртованій співпраці держави, бізнесу, громадянського суспільства та завдяки бажанню і працьовитості самих мігрантів.
Стаття написана в рамках спільного проєкту Європейської Правди та польського агентства EWL Group «Робота в ЄС. Міфи та реальність»
