У серпні 1920 року відбулася кульмінаційна битва у війні проти більшовиків — війні за свободу не лише Польщі, а й усієї Європи. Численні збройні сутички на фронті, що розтягнувся на багато сотень кілометрів, тривали з лютого 1919 року, однак лише у квітні 1920-го польська армія разом із союзниками — українськими підрозділами отамана Симона Петлюри — розпочала запланований і результативний наступ на Київ, випереджаючи напад більшовиків, який мав відбутися влітку.
Фронт, оборона траси під Радзиміном. Серпень 1920. Джерело: Tygodnik Ilustrowany №34, 21.08.1920Військо та уряд Петлюри мали незначну підтримку серед українського населення, яке сприймало прихід польської армії як повернення «панів». Натомість маршал Юзеф Пілсудський після захоплення столиці України повернувся до Варшави тріумфатором, якого навіть політичні опоненти вітали оваціями. Проте ейфорія тривала недовго: через місяць, 10 червня, Червона армія змусила поляків залишити Київ.
Від того моменту розпочався двомісячний період поразок польської армії, яку систематично відтісняли на захід, аж до Варшави. Наприкінці липня 1920 року ситуація здавалася надзвичайно загрозливою: виснажені війська, втомлені відступом на кількасот кілометрів, не бажали воювати.
Відділ Добровольчого жіночого легіону повертається з навчань під Модліном, 1920 рік. Джерело: Центральний воєнний архів ПольщіВодночас у центрі країни відбулася безпрецедентна той час низова мобілізація — об’єдналися майже всі громадяни: із різних середовищ, соціальних класів і політичних груп. 6 липня 1920 року під командуванням генерала Юзефа Галлера було створено Генеральну інспекцію Добровольчої армії, завдяки чому залучили понад 90 тисяч добровольців: селян, студентів, інтелігенції та робітників, — що значно підвищило моральний дух польської армії. Жінки відправляли на фронт своїх синів і чоловіків, підтримували солдатів, сформували лінійний батальйон Добровольчого жіночого легіону. Багато люду пішло боронити батьківщину від більшовицької навали.
Пишу й не знаю, чи пишу востаннє, бо атакуємо вдень і вночі. Тільки Всевишній знає, чи повернуся живим. Але нічого. Я не один такий син і ти не одна така бідолашна мати, а Польща лише одна.
Справа: Перед вистрілом, 1920. Джерело: Центр KARTA, фото надав Яцек СташелісЗдавалося, армію Міхаїла Тухачевського, яка була вже за крок від польської столиці, зупинити неможливо. Проте саме під Варшавою — завдяки обраній військовій тактиці, роботі польської розвідки й активізації суспільства — шальки перехилилися на бік поляків.
Щоб змалювати не тільки найважливіші події, а й гарячу, сповнену несподіваних поворотів атмосферу тих часів, надамо слово учасникам і свідкам того серпня 1920 року.
Герої Києва, Вільни, Мінська, Брест-Литовська і Плоцька! Очевидно, що мир можна укласти тільки на руїнах білої Польщі. Тільки остаточно розгромивши білих бандитів, ми забезпечимо Росії спокійну працю. Переможно розпочатий наступ повинен бути переможно закінчений!
Не бачити перемоги панам! Сталевий кулак Червоної армії розіб’є голову польської білогвардійщини. Бійці Червоної армії, пам’ятайте, що Західний фронт є фронтом світової революції. На цьому фронті ми повинні перемогти.
Червоноармійці, комуністи, командири і комісари, Совєтська Росія вимагає від вас чимдуж зібратися з силами задля досягнення перемоги. Ні кроку назад! Перемога або смерть!
Генерал Владислав Сікорський на нараді в штабі П’ятої армії. Джерело: Центральний воєнний архів Польщі
Переганяємо порожні вози, натовпи полонених, обози з пораненими, санітарні вози. Один поранений піднявся на возі і бадьорим, чітким голосом крикнув нам навздогін:
— Дайош Варшаву?
— Дайош Варшаву! — весело і впевнено відгукнулися ми.
Даєш Варшаву, даєш весь світ. Варшава — один із ключів до всього світу. Але «даєш Варшаву», «даєш світ» не заради нас, а задля комунізму, який ми несемо тепер у Польщу, а потім разом із новою Польщею понесемо всьому світу. Але це знаємо не тільки ми: це дуже добре відомо і нашим ворогам. Канонада під Варшавою не стихає.
Зліва направо: Члени Асоціації молодих християнок (YWCA) роздають гуманітарну допомогу солдатам на фронті під Радзиміном; Заправлення кулеметних стрічок під Насєльськом. Полонені совєтські шпигуни в сільському одязі. Серпень, 1920. Джерело: Центральний воєнний архів Польщі
Кожного мала б зацікавити дивна, несподівана, така раптова зміна ролей обох протиборчих сторін. Упродовж якихось кількох днів переможений став переможцем, а переможець — переможеним. Якщо незвичну впевненість у польській поразці, яка незборимо захопила людські серця й думки не лише в нас у Польщі, а й у всьому світі, а також незаперечний факт морального занепаду молодої польської держави — свідченням чого була мирна делегація, що ходила з поклоном до пана Тухачевського, — зіставити з раптовим, таким блискавичним переворотом, то несвідомо починаєш дошукуватись якихось надзвичайних причин цієї раптової зміни, цього приголомшливого перевороту.
Коли я описував потужний вплив переможного маршу пана Тухачевського, то казав, що він справляв на нас враження калейдоскопа, який створював хаос розрахунків, наказів і рапортів. Можливо, цей калейдоскоп обертався повільно, але кожен наступний день настільки відрізнявся від попереднього, що маневри дивізій і полків змішувалися з географічними назвами — так, наче в контрдансі переплуталися всі танцювальні фігури. Тепер настав час мого реваншу і тріумфу.
Однак музика війни вже шкварила скажений галоп, а не кволий контрданс! Відрізнялися вже не дні, а години! Калейдоскоп закрутився в такт скаженому галопу, не даючи нікому із совєтських командирів зупинитися на жодній танцювальній фігурі. Фігури миттєво розсипалися, а перед наляканим поглядом з’являлися цілковито нові образи й нові ситуації, які повністю перевершували усілякі припущення, плани та наміри.
Офіцери й рядові Тринадцятої ескадри винищувачів на тлі літаків Albatros D3 і Fokker D7 перед вильотом на завдання. Варшава, польовий аеродром у районі Сєкєрки, джерело 1920 року. Ця ескадра була рекордсменом: з квітня по жовтень вона виконала 520 бойових польотів, втративши всього двох пілотів. Джерело: Центральний воєнний архів ПольщіУ свято 15 серпня почалося пекло. Удень і вночі більшовики панічно тікали на схід. Ще навіть не завидніли польські війська, а вони вже вшивалися. Ми чекали наших. А у Вичулках батько організував свій загін. Надягли біло-червоні пов’язки, озброїлися гвинтівками та гранатами. Четверо з них щодня підпилювали товсту сосну при дорозі, одразу за селом, щоб уночі можна було за сигналом швидко її повалити. Ще шестеро разом із батьком чатували біля абияк відремонтованого мосту через річку Лівєц.
Коли червоні ледве-ледве переправилися, сформувавши колону возів із награбованим добром, то почали радитись, як дістатися Бугу. Було два шляхи. Коли колона йшла вдень, селяни зазвичай скеровували її на складнішу, хоча й коротшу дорогу в напрямку Стоку-Руского, де були непрохідні піски аж по самісінькі осі возів, а біля Чоломиє — вузька гребля та багнисті луки. Уночі їх спрямовували дорогою на Морди. Тут шестеро озброєних селян нападали на колону та здіймали бучу — з пострілами, гранатами, криками «ура-а-а!», ніби ціле військо атакує. Червоноармійці панічно кричали: «Удираем быстро!». Тоді лісовий загін швидко підрізав підготовлену сосну; селяни валили її на дорогу та відступали в ліс. Страшенно перелякані бійці в паніці відв’язували від возів коней, сідлали парами й тікали геть. Здобич кидали. Селяни тягнули вози в ліс і забирали награбоване на потреби села. Чекали на наступну ніч і нові пригоди. Зброю передавали польській армії.
Члени більшовистської надзвичайної комісії, взяті в полон познанськими частинами Польського війська. Джерело: Національний цифровий архів Польщі
Погода видалася похмура. Мрячив нудний дощик. Похмурими були й обличчя людей. Відчувалося, що настрій у них пригнічений.
— Орли, як справи? — звернувся я до бійців, які проїжджали повз.
— Були орли, та крила підрізали, — буркнув світловолосий здоровань із фіолетовим шрамом на щоці.
Рядами прокотилося глухе нарікання. Ми вйокнули на коней і поїхали поруч із колоною.
— Що такі невеселі? Чи забули, що ви — конармійці?
— Куди нас ведете, товаришу командарме? — питанням на питання відповів той самий світловолосий.
— Кудись за наказом згори! — блиснув білками очей худий вилицюватий хлопець, що їхав поруч із ним.
Інший, широкоплечий, із просоченою кров’ю пов’язкою на шиї, прямо сказав:
— Ми віримо вам, але тут коїться щось недобре.
Жестом я наказав пораненому виїхати з ряду. Прямуючи далі, ми продовжили розмову.
— Бійці впали духом і незадоволені, — прямо заявив він. — Навіщо ми відходимо від Львова? Ми б його взяли! А то скільки крові пролито, і все даремно.
21 серпня 1920, під Буськом.
Совєтські солдати, взяті в полон під Радзиміном. Серпень 1920. Джерело: Центральний воєнний архів ПольщіМи кинулися навздогін за більшовиками. Їхали на Нєпорент і Радзимін. Під Радзиміном залишилося багато слідів нещодавньої битви. У ровах лежали роздягнені догола трупи більшовиків. Наші вершники, їдучи риссю, били їх батогами.
Під Радзиміном.
Совєтсько-польська війна. Члени Тимчасового революційного комітету Польщі — комуністичного правління, підготованого в Москві для встановлення більшовицької влади в Польщі. На фото в центрі: Фелікс Дзєржинський, Юліян Мархлєвський, Фелікс Кон. Серпень 1920, Білосток. Джерело: Центр KARTA
Були гарячі надії на повстання польських робітників. У будь-якому разі в Лєніна склався твердий план: довести справу до кінця, себто вступити до Варшави, щоб допомогти польським масам скинути уряд Пілсудського і захопити владу.
Помилка стратегічного розрахунку в польській війні мала величезні історичні наслідки. Польща Пілсудського вийшла з війни несподівано зміцненою. Лєнін, зрозуміло, як ніхто добре розумів значення «варшавської» помилки і не раз повертався до неї думкою та словом.
Делегація з представником Червоного Хреста над рештками польських військовополонених, яких убили більшовики. Джерело: альбом «Польща в кільці випробувань і вогню — 1918–1926 роки. Пам’ятний збірник фотографій і документів», упорядник М.Величко. Варшава, 1933
У мене докори сумління, що нечасто пишу, нехтуючи Тобою заради війни, але якби Ти була тут, то не могла б мені не вибачити. Роботи вистачає, бо, наприклад, відучора ще не встиг поспати, а попередні кілька ночей спав по 3-4 години. Не думай, ніби через це я гірше виглядаю, бо з мене сміються, що добре виспався. Нашим солдатам набагато гірше, вони вже 21 ніч поспіль марширують або воюють. Нічого дивного, що потім засинають під гранати так, наче вони просто на аеродромі. Уже два дні триває вирішальна битва за Варшаву — за Польщу, а як кажуть французи — за долю Європи. Поки що тримаємося добре, хоча бої криваві — вдень і вночі луплять гармати. Генерал Галлер щодня на ділянці. Можна було б описати багато переживань і вражень, але на це вже бракує нервів. Вас, мабуть, налякала звістка про наступ більшовиків під Торунем. Не бійтеся, ми там стоїмо на варті. Кохана, де Ти переживаєш ці хвилини? Я так хотів би відпочити у Твоїх обіймах. І для цього ще настане час, коли ми переможемо.
Із листа до дружини.
Група совєтських військовополонених у таборі під Варшавою, 1920. Джерело: Центральний воєнний архів Польщі
Уже кілька разів я принагідно слав тобі звісточку про себе, але не знаю, чи хоч одна дійшла. Я живий, з 21 серпня в полоні. Зараз живу стерпно, харчуюся непогано. Працюю як лікар серед полонених. Шалено сумую за домом. Маю відносну свободу. Маю газети, книги. Навчився вже читати польські газети. Мир укладений, і ми чекаємо обміну полонених, сподіваюся, ще побачимося. Не сумуй, бережи своє здоров’я і діток, не шкодуй нічого для харчування. Я вже взутий, одягнений і маю пару теплої білизни. Страшенно хочу бути здоровим, щоб знову побачити вас, мої діточки! Рано чи пізно, а колись та й повинні здійснитися мрії. Думки бігають, багато-багато хочеться сказати, але... Залишмо до особистого побачення.
Лист дружині Ользі з табору для військовополонених у Рембертуві під Варшавою.
Переклав Валерій Бутевич
Редакція висловлює вдячність Центру KARTA за можливість публікації
Книжка «Війна за свободу, 1920. Варшавська битва». Джерело: Центр KARTA, 2020 год.
