Ноктюрн

Гіацинти млосно пахнуть знову;
сонце сіло, пломінь з небокраю
в стрічку золоту і пурпурову
кінчики дрібних думок вплітає...

Вулиця на той час по кімнатах
літеплом плоїлась вечорово,
у вечірніх кольорових шатах
з тишею вступила в злотну змову.

Вже неон на вивісці не блима,
запах квітів шкрябає у горлі,
гілка яблунева напівзрима
на папір пелюстя ронить долі.

1938

Тіло

Калічні вчинки, що суть змінили,
ростуть мовчанням під видноколом,
який згасили вогні з могили
людських діянь, що під ним хололи.

Із вчинків з жодним немає ради,
бо підсвідомо несуть насподі
жахливі рухи небіжки-плоті
в потоці світла зорі позаду,
та з них найменший бере з собою
як плід зла землю, рясну пітьмою.

А в тім, що думка призупинила,
ріки фантомів чуть гуркотіння,
неначе вчинків плавучі тіні
в ній потонули, мов та сокира.

Німує річка, як тіло з ними
за злом шляхами іде земними.

1941

Сніг

Скільки ж сьогодні крилець пташиних впало пречистих?
Сам ти неначе в їх тріпотінні зникнув достоту.
Тиша мережить готику сонну — абриси міста
в крихітних вежах осоту.
Плач, плач у розчахнуту браму снів:
ти, по хмари заметений в спокій.
Наче по низці голів,
по засипаних тім’ях,
по сходах повітря замерзлих
ступаєш все далі,
в славу хмар мармурових високих.

1941