Пйотр Цивінський на тлі дверей до газової камери. Фото: Павел Савіцький / Музей Аушвіц-Біркенау

Пйотр Цивінський на тлі дверей до газової камери. Фото: Павел Савіцький / Музей Аушвіц-Біркенау

Тільки вхідні двері

12 січня 2022
Пйотр Цивінський
Слова

Промова Пйотра Цивінського, директора музею Аушвіц-Біркенау, прочитана 2012 року з нагоди 67-ї річниці звільнення концтабору.

Перед нами двері. Масивні дерев’яні вхідні двері.

Тільки вхідні.

Двері , в які заходили вони — голі, принижені й перелякані. Заходили десятками тисяч родин. І жоден не вийшов.

Сімдесят років тому німецькі нацисти почали винищувати євреїв у Європі. У масовому масштабі , майже повністю. Зсередини дверей на них з останніх сил напирали люди, приречені на смерть, проте двері вистояли. Люди видавили вічко, а його ззовні забили листком заліза.

Це єдині двері до газової камери , що збереглися в Біркенау.

Ці двері назавжди розділили світ живих та світ убитих. Тому ніхто з нас , дивлячись на них, не почувається комфортно. Ми наближаємося до самої грані того, що можна зазнати та зрозуміти з іншого — їхнього — боку.

Ці двері розділили світ. Важко не відчувати , що вони наче поділили людство на тих, хто залишився зовні, і тих, хто всередині.

Зовні тоді були есесівці. Зовні , трохи далі, стояли люфтваффе, Вермахт, а за ними — члени нацистської партії, їхні виборці та бізнесмени, які їх підтримували, весь Третій райх. А ще найрізноманітніші колабораціоністи й «мисливці за євреями».

Так , зовні були ще й ті, хто намагався врятувати приречених. І мільйони людей, які воліли б не знати. Зовні була велика політика, співвідношення сил, фронти та воєнна стратегія.

Усередині було тільки безвинне страждання та смерть.

Двері до газової камери. Фото: Ґжеґож Козакевич / Forum

І ми сьогодні стоїмо зовні й дивимося на ці двері. Якби вони могли говорити , їм би не вистачило слів. Так само як не було слів у в’язнів із Зондеркоманди, які супроводжували смертників у газову камеру, щоб розповісти про те, в чому вони, намагаючись вижити, брали участь.

З усіх документів , що дійшли до нас, саме спогади членів Зондеркоманди найкраще показують суть Голокосту. Вони були найближче. І зі всього Автентичного Місця Пам’яті найближчими до цієї суті, мабуть, залишаються ці двері. Останній поріг Винищених.

Тому ми запитуємо себе: як сьогодні дивитися на ці сімдесятирічні двері?

Саме від нас у якомусь сенсі залежить , чи ці двері й надалі будуть стіною, кордоном, межею. Чи це вічко й надалі буде забите залізом... Залізом нашого нерозуміння, нездатності дивитися просто в вічі правді.

Щоразу , коли у світі коїться зло, вбивають невинних, гинуть діти, поширюється расизм, антисемітизм, ідеологія ненависті, а ми нічого не робимо — тоді ми дивимося на ці двері.

А ці важкі засуви як були , так і залишаються по нашому боці.

Переклала Ірена Шевченко

Читайте також