Кінець Другої світової війни , зміна кордонів, виселення корінного населення призвели до того, що на теренах сучасної Польщі залишилося кількасот занедбаних церков.

Чимало з них перейшли під юрисдикцію Римсько-католицької церкви — здебільшого споруди перед цим перебудовували: зносили куполи , розбирали царські ворота, розділяли іконостаси, залишаючи для культових цілей тільки окремі ікони. Немало таких церков-костелів діє донині, однак багато святинь виконувало свою роль тільки впродовж певного проміжку часу (одні 15 років, інші 30-40), аж поки не постали нові храми (більші та сучасніші).

Церква святого Дмитра в Цевкуві. Фото: Пйотр Дурак

Після 1947 року деякі церкви , розграбовані комуністами та місцевим населенням , перетворювали на сільські клуби, склади добрив і корму державних сільськогосподарських підприємств Państwowe Gospodarstwo Rolne (PGR) — польський аналог радгоспу. , курники, корівники, майстерні, гаражі й навіть в одному випадку на громадський туалет для покупців місцевого магазину.

Досі невідомо , яка доля внутрішнього оздоблення більшості цих храмів. Незначна частина збереглася в музеях у Саноку, Любачеві чи Ланьцуті, але це тільки крапля в морі того, що було.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Хотилюбі. Фото: Пйотр Дурак

А деякі церкви просто розібрали — розвалили тракторами і бульдозерами. Ще сьогодні в Бещадах і на Підгір’ї можна знайти людей , які пишаються участю в руйнуванні святинь і за пляшку горілки залюбки розкажуть про свою «роботу» — за яку балку потрібно було зачепити гаки і в який бік рвонути трактором, щоб церква сама «склалася» всередину, про те, що ікони горять темно-рожевим полум’ям, а дим від них може бути шкідливий для легенів… Варто пам’ятати, що йдеться про часи, коли покриття куполів, балки і цегла для більшості були на вагу золота.

Краса в руїнах

Понад десять років тому я поставив перед собою завдання: об’їхати всі ці занедбані й напіврозвалені церкви. Виявилося , їх у Польщі понад сімдесят. У цих руїнах я віднайшов душевний спокій і красу, яка з’являється на межі сакрального та профанного.

Першою моєї подорожжю була триденна мандрівка велосипедом у районі Перемишльського передгір’я в червні 2009 року. Тоді я побував у кількох селах — Бабіце , Хиринка, Котув, Красичі, Кривча — і бачив тамтешні церкви… Я мало знав про ці місця: лише те, що їхні жителі були примусово переселені. Знання прийшло пізніше.

Але спочатку було одкровення. У покинутих святинях я відчув глибшу силу віри , ніж у більшості чинних храмів, де доводилося бувати. Ці церкви зводили люди, які були небагаті й жили тільки з власної праці. Вони будували храми не заради прибутку, а з любові до Творця, і відлуння цієї любові залишилося в будівлях досі.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Хотилюбі. Фото: Пйотр Дурак

Процесу пошуку храмів та доїзду до них можна було б присвятити книгу. А самі церкви — взагалі окрема тема. Деякі відкриті для всіх охочих: це руїни або ж споруди без вікон і дверей , куди легко може потрапити і людина, і тварина. Другі — зачинені, ключ знаходиться «десь у селі», в солтиса Сільського старости. або священника при новому храмі; люди зазвичай доброзичливі й дають ключ , а часом складають компанію при фотографуванні.

І врешті , третій тип — недоступні святині. Інколи священник забороняв заходити всередину, іноді єдиний ключ десь загубився. Тоді доводилось вдаватися до хитрощів: бувало, я пробирався всередину через дах за допомогою драбини чи мотузки або робив підкоп, щоб потрапити через підлогу. Але я завжди дотримувався принципу: нічого не знищити і не порушити. Я хотів би розповісти історію трьох, на мою думку, найкрасивіших занедбаних церков Польщі.

Церква Успіння Богородиці в Бабіцах

Це дерев’яна святиня збудована на місці старої церкви 1839 чи 1840 року й відремонтована у 1889-1890-х. Через невелику кількість вірян церква була філією греко-католицької парафії в Скопуві. Після виселення українців 1947 року церква почала поволі руйнуватися. 1970-го стародавні ікони передали в Національний музей Перемишльської землі (Muzeum Narodowe Ziemi Przemyskiej) , де вони знаходяться досі.

Церква Успіння Богородиці в Бабіцах. Фото: Пйотр Дурак

Будівля — найстарший дерев’яний об’єкт у ґміні Кривча. Місцеві жителі розповідають , що спочатку зникло церковне оздоблення (невеличкі ікони, свічники), відтак декоративні елементи, царські ворота, пізніше хтось поцупив покриття купола, каркас якого почав нагадувати димохід. Були спроби відірвати покриття з самого даху, але не вдалося. Дах іржавів, з’явилася перша діра, тепер їх три.

Церква Успіння Богородиці в Бабіцах. Фото: Пйотр Дурак

Дивною видалася доля цього об’єкту протягом минулих десяти років , коли я бував частим гостем у Бабіцах. Зазвичай я заставав бічні двері навстіж відчиненими. Розписів небагато, порожнє місце від іконостаса, діри в даху і замість вікон. Місцеві розповідали, що у церкві збираються місцеві п’янички і молодь.

Церква Успіння Богородиці в Бабіцах. Фото: Пйотр Дурак

Нарешті 2012 року я вже застав двері церкви зачиненими на новий замок , а де ключ — ніхто не знав. Мене скеровували то до солтиса, то до адміністрації ґміни, то ще кудись, аж поки хтось із сусідів не позичив драбину, щоб я міг потрапити всередину через вікно.

Церква Успіння Богородиці в Бабіцах. Фото: Пйотр Дурак

Пізніше новий замок хтось зірвав і церква знову була відкрита аж до весни 2016 року , коли після втручання небайдужих мешканців ґміни та підкарпатських ЗМІ доступ до неї закрили. Дірявий дах сяк-так залатали, вікна забили дошками, двері замкнули. Однак коштів на реконструкцію колишнього храму немає.

Церква святого Дмитра в Цевкові

Храм звели 1842 року , а на межі ХІХ та ХХ століть всередині покрили поліхромією. Після Другої світової війни церква перейшла в державну власність і через відсутність належного догляду почала швидко руйнуватися. Внутрішнє оздоблення, передусім ікони ХVI-XVIII століть, збереглися в музейних колекціях — в Саноку і Кракові , у Фонді святого Володимира. Дзвіниця, зведена біля церкви 1890 року, була розібрана 1978-го.

Церква святого Дмитра в Цевкові. Фото: Пйотр Дурак

Біля церковної будівлі знаходиться футбольне поле (колись там був цвинтар) , за яким протікає місцева річечка. Ми з друзями приїжджали в Цевків кілька разів, починаючи з 2010 року, і щоразу заставали святиню у все більших руїнах.

Церква святого Дмитра в Цевкові. Фото: Пйотр Дурак

Бічні двері були тільки прикриті й кожен міг дістатися всередину: якщо не через двері , то через великий квадратний отвір вікна в бабинці Бабинець — один із притворів храму, де під час служби стояли жінки.. Пригадую чудовий блідо-блакитний внутрішній розпис , амвон та дивовижну стіну, що залишилася від іконостаса, а ще підлогу, встелену пір’ям та сіном. Після того, як із церкви винесли внутрішнє оздоблення, там гніздилися голуби; ймовірно, хтось тримав там курей та інших домашніх тварин. Численні сліди їхнього перебування були помітні на лавках та настилі.

Церква святого Дмитра в Цевкові. Фото: Пйотр Дурак

Церква святого Дмитра в Цевкові. Фото: Пйотр Дурак

2015 року в церкві зробили невеличкий ремонт: розібрали зруйноване переддвер’я , перекрили дірявий дах. Є план капітального ремонту храму, однак чи втілиться він у життя — невідомо.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Хотилюбі

Цю дерев’яну греко-католицьку церкву , збудовану в 1886-1888 роках, після виселення українців 1947 року почали використовувати як філіальний храм парафії Покрови Пресвятої Богородиці в Цєшануві. На межі 60-70-х його відремонтували, а 1986-го до бабинця добудували непропорційно великий притвор. 2001 року в Хотилюбі звели новий кам’яний храм і тепер стара церква стоїть запустіла. Всередині зберігається оздоблення з XVII-XIX століть, зокрема іконостас.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Хотилюбі. Фото: Пйотр Дурак

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Хотилюбі. Фото: Пйотр Дурак

Потрапити всередину церкви в Хотилюбі було нелегко. Ключ знаходився в одного з місцевих , чия родина колись допомагала при храмі. Після закриття церкви священник заборонив пускати в неї туристів, тож щоб таки дістатися всередину, слід було вдатися до найрізноманітніших аргументів, і зазвичай найбільш переконливим був юридичний — буцімто це необхідно для ремонтної документації. Але контраргументи у хранителя ключа не менш вагомі: колись туристи вже винесли звідси свічник та ікони. Потрібно зберегти те, що залишилося.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Хотилюбі. Фото: Пйотр Дурак

Відколи приміщення закрили , там немає опалення і не робили ремонт, тож стан внутрішнього оздоблення все більш катастрофічний. Я фотографував його листопадовим ранком. По шибах та бляшаному даху періщив осінній дощ. Через кілька років, восени 2015-го, іржавий дах пофарбували срібною фарбою.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Хотилюбі. Фото: Пйотр Дурак

Крапля в морі

Це тільки три приклади з цілого моря знайдених мною занедбаних церков на території Польщі. Я застав ті останні роки , ще до ремонту, й показав на фотографіях, який вигляд тоді мали святині. Покинуті храми поволі зникають із польського краєвиду. Але завдяки коштам Європейського Союзу відроджуються церкви в Хиринці, Цєшануві, Нарелі, Новому Брусні, Котуві, Пйонкові та Жерниці Вижній. Проте немає конкретних планів щодо їхнього подальшого функціонування. Невже вони знову будуть поступово занепадати, як це відбувається, наприклад, у Лукавці? Чи все ж хтось придумає, що з ними робити?

Церква святого Дмитра в Цевкові. Фото: Пйотр Дурак

Закинуті церкви зникають й іншим чином. Наприклад , храм в Опаці, пам’ятка архітектури, був підпалений і дотла згорів 2003 року — я не встиг його сфотографувати. Церква в Лєжахуві, теж пам’ятка, була розібрана — її ніби й збираються відновити, але немає коштів.

Залишки дерев’яної церкви в Тенятиськах розібрали й тепер це купа напівзогнилих балок. Від руїн церков у Гульському , Мацьковіцах чи Уйковіцах скоро, мабуть, не залишиться й сліду. Я можу тільки сподіватися, що мої мандрівки й фотороботи допоможуть відкрити красу цих закинутих святинь і не дозволять їм остаточно зникнути.

Переклала Ірена Шевченко