Кінець Другої світової війни, зміна кордонів, виселення корінного населення призвели до того, що на теренах сучасної Польщі залишилося кількасот занедбаних церков.

Чимало з них перейшли під юрисдикцію Римсько-католицької церкви — здебільшого споруди перед цим перебудовували: зносили куполи, розбирали царські ворота, розділяли іконостаси, залишаючи для культових цілей тільки окремі ікони. Немало таких церков-костелів діє донині, однак багато святинь виконувало свою роль тільки впродовж певного проміжку часу (одні 15 років, інші 30-40), аж поки не постали нові храми (більші та сучасніші).

Церква святого Дмитра в Цевкуві. Фото: Пйотр Дурак

Після 1947 року деякі церкви, розграбовані комуністами та місцевим населенням, перетворювали на сільські клуби, склади добрив і корму державних сільськогосподарських підприємств Państwowe Gospodarstwo Rolne (PGR) — польський аналог радгоспу., курники, корівники, майстерні, гаражі й навіть в одному випадку на громадський туалет для покупців місцевого магазину.

Досі невідомо, яка доля внутрішнього оздоблення більшості цих храмів. Незначна частина збереглася в музеях у Саноку, Любачеві чи Ланьцуті, але це тільки крапля в морі того, що було.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Хотилюбі. Фото: Пйотр Дурак

А деякі церкви просто розібрали — розвалили тракторами і бульдозерами. Ще сьогодні в Бещадах і на Підгір’ї можна знайти людей, які пишаються участю в руйнуванні святинь і за пляшку горілки залюбки розкажуть про свою «роботу» — за яку балку потрібно було зачепити гаки і в який бік рвонути трактором, щоб церква сама «склалася» всередину, про те, що ікони горять темно-рожевим полум’ям, а дим від них може бути шкідливий для легенів… Варто пам’ятати, що йдеться про часи, коли покриття куполів, балки і цегла для більшості були на вагу золота.

Краса в руїнах

Понад десять років тому я поставив перед собою завдання: об’їхати всі ці занедбані й напіврозвалені церкви. Виявилося, їх у Польщі понад сімдесят. У цих руїнах я віднайшов душевний спокій і красу, яка з’являється на межі сакрального та профанного.

Першою моєї подорожжю була триденна мандрівка велосипедом у районі Перемишльського передгір’я в червні 2009 року. Тоді я побував у кількох селах — Бабіце, Хиринка, Котув, Красичі, Кривча — і бачив тамтешні церкви… Я мало знав про ці місця: лише те, що їхні жителі були примусово переселені. Знання прийшло пізніше.

Але спочатку було одкровення. У покинутих святинях я відчув глибшу силу віри, ніж у більшості чинних храмів, де доводилося бувати. Ці церкви зводили люди, які були небагаті й жили тільки з власної праці. Вони будували храми не заради прибутку, а з любові до Творця, і відлуння цієї любові залишилося в будівлях досі.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Хотилюбі. Фото: Пйотр Дурак

Процесу пошуку храмів та доїзду до них можна було б присвятити книгу. А самі церкви — взагалі окрема тема. Деякі відкриті для всіх охочих: це руїни або ж споруди без вікон і дверей, куди легко може потрапити і людина, і тварина. Другі — зачинені, ключ знаходиться «десь у селі», в солтиса Сільського старости. або священника при новому храмі; люди зазвичай доброзичливі й дають ключ, а часом складають компанію при фотографуванні.

І врешті, третій тип — недоступні святині. Інколи священник забороняв заходити всередину, іноді єдиний ключ десь загубився. Тоді доводилось вдаватися до хитрощів: бувало, я пробирався всередину через дах за допомогою драбини чи мотузки або робив підкоп, щоб потрапити через підлогу. Але я завжди дотримувався принципу: нічого не знищити і не порушити. Я хотів би розповісти історію трьох, на мою думку, найкрасивіших занедбаних церков Польщі.

Церква Успіння Богородиці в Бабіцах

Це дерев’яна святиня збудована на місці старої церкви 1839 чи 1840 року й відремонтована у 1889-1890-х. Через невелику кількість вірян церква була філією греко-католицької парафії в Скопуві. Після виселення українців 1947 року церква почала поволі руйнуватися. 1970-го стародавні ікони передали в Національний музей Перемишльської землі (Muzeum Narodowe Ziemi Przemyskiej), де вони знаходяться досі.

Церква Успіння Богородиці в Бабіцах. Фото: Пйотр Дурак

Будівля — найстарший дерев’яний об’єкт у ґміні Кривча. Місцеві жителі розповідають, що спочатку зникло церковне оздоблення (невеличкі ікони, свічники), відтак декоративні елементи, царські ворота, пізніше хтось поцупив покриття купола, каркас якого почав нагадувати димохід. Були спроби відірвати покриття з самого даху, але не вдалося. Дах іржавів, з’явилася перша діра, тепер їх три.

Церква Успіння Богородиці в Бабіцах. Фото: Пйотр Дурак

Дивною видалася доля цього об’єкту протягом минулих десяти років, коли я бував частим гостем у Бабіцах. Зазвичай я заставав бічні двері навстіж відчиненими. Розписів небагато, порожнє місце від іконостаса, діри в даху і замість вікон. Місцеві розповідали, що у церкві збираються місцеві п’янички і молодь.

Церква Успіння Богородиці в Бабіцах. Фото: Пйотр Дурак

Нарешті 2012 року я вже застав двері церкви зачиненими на новий замок, а де ключ — ніхто не знав. Мене скеровували то до солтиса, то до адміністрації ґміни, то ще кудись, аж поки хтось із сусідів не позичив драбину, щоб я міг потрапити всередину через вікно.

Церква Успіння Богородиці в Бабіцах. Фото: Пйотр Дурак

Пізніше новий замок хтось зірвав і церква знову була відкрита аж до весни 2016 року, коли після втручання небайдужих мешканців ґміни та підкарпатських ЗМІ доступ до неї закрили. Дірявий дах сяк-так залатали, вікна забили дошками, двері замкнули. Однак коштів на реконструкцію колишнього храму немає.

Церква святого Дмитра в Цевкові

Храм звели 1842 року, а на межі ХІХ та ХХ століть всередині покрили поліхромією. Після Другої світової війни церква перейшла в державну власність і через відсутність належного догляду почала швидко руйнуватися. Внутрішнє оздоблення, передусім ікони ХVI-XVIII століть, збереглися в музейних колекціях — в Саноку і Кракові, у Фонді святого Володимира. Дзвіниця, зведена біля церкви 1890 року, була розібрана 1978-го.

Церква святого Дмитра в Цевкові. Фото: Пйотр Дурак

Біля церковної будівлі знаходиться футбольне поле (колись там був цвинтар), за яким протікає місцева річечка. Ми з друзями приїжджали в Цевків кілька разів, починаючи з 2010 року, і щоразу заставали святиню у все більших руїнах.

Церква святого Дмитра в Цевкові. Фото: Пйотр Дурак

Бічні двері були тільки прикриті й кожен міг дістатися всередину: якщо не через двері, то через великий квадратний отвір вікна в бабинці Бабинець — один із притворів храму, де під час служби стояли жінки.. Пригадую чудовий блідо-блакитний внутрішній розпис, амвон та дивовижну стіну, що залишилася від іконостаса, а ще підлогу, встелену пір’ям та сіном. Після того, як із церкви винесли внутрішнє оздоблення, там гніздилися голуби; ймовірно, хтось тримав там курей та інших домашніх тварин. Численні сліди їхнього перебування були помітні на лавках та настилі.

Церква святого Дмитра в Цевкові. Фото: Пйотр Дурак

Церква святого Дмитра в Цевкові. Фото: Пйотр Дурак

2015 року в церкві зробили невеличкий ремонт: розібрали зруйноване переддвер’я, перекрили дірявий дах. Є план капітального ремонту храму, однак чи втілиться він у життя — невідомо.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Хотилюбі

Цю дерев’яну греко-католицьку церкву, збудовану в 1886-1888 роках, після виселення українців 1947 року почали використовувати як філіальний храм парафії Покрови Пресвятої Богородиці в Цєшануві. На межі 60-70-х його відремонтували, а 1986-го до бабинця добудували непропорційно великий притвор. 2001 року в Хотилюбі звели новий кам’яний храм і тепер стара церква стоїть запустіла. Всередині зберігається оздоблення з XVII-XIX століть, зокрема іконостас.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Хотилюбі. Фото: Пйотр Дурак

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Хотилюбі. Фото: Пйотр Дурак

Потрапити всередину церкви в Хотилюбі було нелегко. Ключ знаходився в одного з місцевих, чия родина колись допомагала при храмі. Після закриття церкви священник заборонив пускати в неї туристів, тож щоб таки дістатися всередину, слід було вдатися до найрізноманітніших аргументів, і зазвичай найбільш переконливим був юридичний — буцімто це необхідно для ремонтної документації. Але контраргументи у хранителя ключа не менш вагомі: колись туристи вже винесли звідси свічник та ікони. Потрібно зберегти те, що залишилося.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Хотилюбі. Фото: Пйотр Дурак

Відколи приміщення закрили, там немає опалення і не робили ремонт, тож стан внутрішнього оздоблення все більш катастрофічний. Я фотографував його листопадовим ранком. По шибах та бляшаному даху періщив осінній дощ. Через кілька років, восени 2015-го, іржавий дах пофарбували срібною фарбою.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Хотилюбі. Фото: Пйотр Дурак

Крапля в морі

Це тільки три приклади з цілого моря знайдених мною занедбаних церков на території Польщі. Я застав ті останні роки, ще до ремонту, й показав на фотографіях, який вигляд тоді мали святині. Покинуті храми поволі зникають із польського краєвиду. Але завдяки коштам Європейського Союзу відроджуються церкви в Хиринці, Цєшануві, Нарелі, Новому Брусні, Котуві, Пйонкові та Жерниці Вижній. Проте немає конкретних планів щодо їхнього подальшого функціонування. Невже вони знову будуть поступово занепадати, як це відбувається, наприклад, у Лукавці? Чи все ж хтось придумає, що з ними робити?

Церква святого Дмитра в Цевкові. Фото: Пйотр Дурак

Закинуті церкви зникають й іншим чином. Наприклад, храм в Опаці, пам’ятка архітектури, був підпалений і дотла згорів 2003 року — я не встиг його сфотографувати. Церква в Лєжахуві, теж пам’ятка, була розібрана — її ніби й збираються відновити, але немає коштів.

Залишки дерев’яної церкви в Тенятиськах розібрали й тепер це купа напівзогнилих балок. Від руїн церков у Гульському, Мацьковіцах чи Уйковіцах скоро, мабуть, не залишиться й сліду. Я можу тільки сподіватися, що мої мандрівки й фотороботи допоможуть відкрити красу цих закинутих святинь і не дозволять їм остаточно зникнути.

Переклала Ірена Шевченко