7 місце: «Фристайл» (Freestyle)

Краківський вуличний реп, темні вулиці, гангстерські чвари та словацька мафія — цей фільм сповнений темряви, насильства, а також абсурдного гумору і напружених сцен, які тримають глядача в напрузі. Головний герой фільму — Дієґо, молодий репер (Мацєй Мусяловський), який з дитинства добре знає вулицю: і багаті райони, і брудні провулки. Він забирає глядачів у подорож до місць, куди ми навряд чи хотіли б піти самі. Дієґо хоче записати свій перший альбом. На жаль, його недотепний і наркозалежний друг (Міхал Сікорський) ускладнює цей амбітний план. Режисер Міхал Бохняк вміло провадить цю історію та приправляє її ритмами репу.

6 місце: «Фанфік» (Fanfik) та «Ми ідеальні» (Jesteśmy idealni)

Важко відвести очі від Аліна Шевчика — з такою харизмою і шармом треба народитися. Алін втілюється в Тосю/Тоська: аутсайдера/-ку, який/яка пише популярні фанфіки, але йому/їй важко налагодити стосунки зі своїми однолітками зі школи. Тося/Тосєк завдяки своїй новій дружбі виявляє свою особистість і водночас джерело свого гніву та невідповідності.

Однак на «Фанфіку» історія не закінчується. Алін Шевчик був обраний на роль у фільмі Марти Карвовської на кастингу, на який подали заявки близько 300 молодих небінарних і трансгендерних осіб. Популярність процесу пошуку молодих акторів здивувала режисерів. Крім сюжетної історії, було створено також документальний фільм: кількох людей, які прийшли на кастинг, запросили взяти участь у документальному фільмі під назвою «Ми ідеальні» Марека Козакевича. Ви також можете знайти його на Netflix. Не пропустіть, адже це одна з найцікавіших кінокартин про квір-спільноту Польщі, про статеве дозрівання та свідоме батьківство.

5 місце: «Знахар» (Znachor)

Рафал Вільчур — видатний хірург, багатий і впливовий чоловік, який не зазнав сімейного щастя. Дружина йде від нього до іншого і забирає з собою кохану доньку. Вільчур топить свої печалі в алкоголі, тиняється небезпечними вулицями і вступає в бійку з місцевими головорізами. Внаслідок побиття чоловік втрачає пам’ять. Багато років він блукає селами, поки нарешті не знаходить притулок в одному з них і починає з великим успіхом лікувати людей, хоча сам не розуміє, звідки у нього такі навички.

Ця історія народилася в голові письменника Тадеуша Доленґи-Мостовича ще в 30-х роках минулого століття. Роман був вперше екранізований перед Другою світовою війною, а потім ще раз — 1982 року. Тоді «Знахаря» переніс на екран один із найвидатніших польських режисерів Єжи Гофман, і з 1980-х років це був один із найпопулярніших польських фільмів: щороку на Різдво та Новий рік його дивилися цілими родинами. Екранізацію Гофмана показували і в Радянському Союзі, де вона також здобула популярність. То навіщо робити ще одну спробу?

Сама ідея як другої, так і третьої екранізації викликала багато дискусій, але в підсумку фільм 2023 року був тепло прийнятий глядачами. Належну оцінку здобули не лише операторська робота та масштабність виробництва, а й роль Лєшека Ліхоти, який виконав роль Рафала Вільчура (він же Антоній Косіба). Кінокритики підкреслювали вмілу модернізацію історичного роману, що полягає у підкресленні ролі жінки і наданні персонажу Вільчура більш «людського виміру» — чоловіка, не позбавленого слабкості та меланхолії.

4 місце: «Зворотний зв’язок» (Informacja zwrotna)

Автором цієї історії є один із найцікавіших сучасних польських письменників — Якуб Жульчик. Герой «Зворотного зв’язку» — колишній рокер, нині пенсіонер, який намагається розгадати таємницю зникнення сина. Окрім усього, Марцін Каня — алкоголік із провалами пам’яті. Те, чого він не може згадати, вигадує наново — звісно, у версії, яка має показати його з кращого боку, ніж було насправді.

«Зворотний зв’язок» — напружений трилер, де вигадане перемішується з реальним. Це також зворушливий образ чоловіка, який бореться зі своїми слабкостями, алкоголізмом і важким процесом пізнання правди про себе.

Крім майстерного сценарію, ви побачите блискучу акторську роботу Аркадіуша Якубіка. Актор зміг розкрити багато відтінків характеру Марціна Кані, надати йому глибини, показати слабкість і фаталізм вибору, викликаючи при цьому співчуття у глядачів.

3 місце: «1670»

Наскільки комедійний серіал про шляхту і селян XVII століття може бути зрозумілим за кордоном? Звісно, деякі жарти в «1670» можуть бути смішними лише тим, хто тривалий час перебував у Польщі і кого з самого дитинства годували владою Церкви, захопленням бездумною бравадою та неприязню до ближнього. З іншого боку, заздрість, дріб’язковість і дурість — загальнолюдські й універсальні риси, які можуть бути смішними, незалежно від географічного розташування.

Головні герої серіалу «1670» — мешканці села Адамчиха. Владу в селі тримає переконаний у своїй винятковості шляхтич Ян Павел (Бартломєй Топа), егоцентричний і позбавлений самокритики представник сарматської Польщі. Його улюблені заняття — це полювання, читання моралі селянам і міряння пісюнами з іншими шляхтичами. Його дружина Зофія (Катажина Герман) дуже відсторонена і від одного її погляду всіх морозить. Перший син Станіслав (Міхал Баліцький) мріє одружитися, другий син Якуб (Міхал Сікорський) — жадібний священник. Є також донька Анєля (Мартина Бичковська), голос розуму в родині: вона бореться за права жінок і не хоче виходити заміж за сина магната. Цю колоритну компанію доповнюють заповзятливий сусід, шляхтич Анджей Побрежа (Анджей Клак) і чарівний литовський селянин Мацєй (Кірил Пєтручук). Є й Богдан (Добромир Димецький) — гордий переможений у багатьох битвах, прихильник ідеї «Бог, честь, батьківщина» та «Польща для поляків (і литовців)».

Серіал має форму мок’юментарі. Це «удаваний документ», популяризований легендарним серіалом «Офіс» («The Office»). У ньому персонажі коментують події прямо на камеру.

«1670» — одна з найгучніших прем’єр кінця року. Серіал уже встиг дочекатися розголосу в польському інтернеті. Його прихильники і противники перекрикували один одного аргументами, чи жарти в «1670» мають смішити, чи вони занадто «класові». Гадаю, творці просто потирають руки, бо давно жоден польський комедійний серіал не викликав стільки емоцій і не отримав стільки відгуків та серйозних рецензій.

Серед українців цей серіал став другим за популярністю на Netflix.

Варто також додати, що одним із творців є молодий режисер, співзасновник варшавського Comedy Club Мацєй Бухвальд. Запам’ятайте це ім’я, ви почуєте його ще не раз.

2 місце: «Повні новачки» (Absolutni debiutanci)

Цей серіал пахне солоною шкірою, сонцем і піском. Це історія про дружбу, свободу та дорослішання. Хочете на мить відчути себе у відпустці, коли вам 19 і ви можете робити помилки? «Повні новачки» можуть вам це гарантувати.

Вона — Лєна. Цю роль знову грає Мартина Бичковська (та сама, що й у «1670»). Лєна — підліток з аутистичним спектром, захоплюється кіно, її найбільша мрія — навчатися в кіношколі.

Він — Ніко, якого також блискуче зіграв Бартломєй Деклева, друг Лєни з дитинства, кузин, нерозлучний партнер у грі та в створенні першого фільму.

Також є батьки Лєни та Ніко: дві сестри та їхні партнери. Усі вони відпочивають у спільному будинку на березі моря.

Є ще один він: Ігор (Ян Саласінський), молодий баскетболіст, який також проходить період дозрівання.

«Повні новачки» — це не тільки історія про особливе літо, коли гормони б'ють у голову. Це серіал про право приймати власні рішення і в 19, і в 50. Чи маємо ми право робити щось, що зашкодить нашим близьким? Чи варто бути вірним собі чи краще пристосуватися й обрати шлях компромісу?

Творцям фільму (Каміля Тарабура і Катажина Важеха) у легкій формі літньої історії про пошуки ідентичності вдалося сказати щось важливе про вибір у житті. Крім того, серіал ламає стереотипи про людей аутистичного спектру і про те, як вони сприймають світ та емоції.

1 місце: «Ганьба» (Infamia)

Харизматична героїня, захоплива музика, проникнення в закриту спільноту та чуттєва історія кохання — все це ви знайдете в цьому серіалі.

«Ганьба» вводить нас у світ ромської спільноти, герметичний і недоступний. Він пояснює правила, традиції та мову. Його героїня — підліток Ґіта (Зофія Ястшембська), яка живе з родиною в Уельсі, далеко від суворих ромських законів. Однак батьки вирішують повернутися до Польщі, а розмінною монетою, яка дозволить їм знову потрапити під провіденційні крила заможної громади, є їхня донька, а точніше її цнота. Багатий шлюб дозволить розплатитися з боргами і завоювати повагу старшини.

Проблема в тому, що у Ґіти інші плани, а її амбіції сягають далі, ніж кухня та майбутні діти. Ґіта хоче співати — але не традиційні ромські пісні, а повнокровний реп, з феміністичним присмаком. Крім того, дівчина не закохується в хлопця, обраного її сім’єю, її серце вибирає іншого, якого родина ніколи не прийме.

Авторка серіалу — Анна Малішевська, режисерка, яка нещодавно дебютувала з польсько-українською історією «Тато». Раніше вона займалася музичним телебаченням, а також зняла багато кліпів, тому надзвичайно вдало поєднує музику з кіномистецтвом. «Ганьба» — це її запрошення у світ, сповнений емоцій, барв і блиску.

Переклала Ірена Шевченко