— Хасане , впусти гостя, — говорить волонтерка Марина великій німецькій вівчарці , яка на вході свердлить мене очима.
Вибух. Хасан та інші пси підгинають хвости , деяким вдається сховатися в буді. Це так званий вихід української артилерії, але звідки собакам про це знати? Звідси кілометр до Опитного, а лінія фронту проходить за сім–вісім кілометрів.
— Пальвіре , фу! — швидко вчуся від Марини , як відганяти миловидного пса, схожого на лабрадора, що має звичку ловити зубами за кісточки.
Не можу відірватися від двомісячної Бучі — однієї з нечисленних , що ось-ось поїде до нового дому. Стрелс спить — йому не заважають ні постріли, ні гавкіт псів. 60 % — самки, 40 % — самці. Усі стерилізовані й вакциновані — завдяки співпраці з міжнародними організаціями торік у Бахмуті вдалося стерилізувати 1000 тварин.
— Ветеринари виїхали , й тепер ми не можемо приймати нових собак із вулиці, бо не впораємось. Немає жодного фінансування. Собак годуємо тим, що приносять волонтери або що купимо за зібрані гроші, — розповідає Марина.
— Або сухим хлібом , — підхоплює Люда , яка сама той хліб нарізає, а потім сушить на даху однієї з буд, щоб собакам було що їсти. Люда, як і Марина, — волонтерка Бахмутського товариства захисту тварин ЛАДА.
Марина на ніч повертається додому , а Люда спить тут, зазвичай у підвалі підприємства, на території якого розташований собачий притулок. Жінка вважає, що повинна залишатися з собаками.
Бахмут дуже сильно обстрілюють , жінки страшенно хвилюються за своїх підопічних.
— Вони тижнями сидять на заспокійливих ліках. Дивує тебе , що он ті на ланцюгах, правда? Ми ще не встигли зробити клітки, тому зараз триматимем їх у боксах, бо інакше вони втечуть. Те, що тут відбувається, — для них травма, деякі глухнуть, в інших — серйозні психічні проблеми, — розповідає Марина.
У кожного пса своя історія. Одного збила машина , іншого — сліпого — привезли з погрозою, що якщо не візьмемо його до притулку, то його присплять. Оцю суку прив’язали з маленькою торбиною до вхідних дверей. А Ера точно жила в домі, але під час війни хтось її покинув.
— Люди позбуваються тварин , бо неспроможні їх утримати. Дехто виїхав без них, не бажаючи створювати собі додаткових клопотів. До лютого в Бахмуті жило близько 75 тисяч людей, тепер залишилося, може, 25 тисяч, — розповідає Марина.
Жінка постійно шукає підтримки для притулку , сподівається, що його вдасться евакуювати. Але вивезти хоче всіх разом, а не партіями, бо тварини дуже добре зжилися між собою.
Пес Буча. Фото: Кароліна Баца-Поґожельська— Звичайно , ми також шукаємо нових господарів, сім’ї для собак, але хто на війні про це думає? Справді, один песик від наших бійців, Буча, ось-ось поїде до свого нового дому, інший завдяки нашій волонтерці знайшов нових господарів у Польщі. Але що з рештою? — хвилюється Марина.
Ще кілька днів тому була можливість перевезти притулок до Дніпра , але справа застопорилася. Можливо, частину собак із заходу України перевезуть до Польщі й тоді з’явиться шанс переселити бахмутський притулок туди, та поки що це вилами по воді писано.
Річ у тім , що ситуація на бахмутському напрямку фронту дуже ускладнюється. Росіяни впродовж багатьох тижнів не просунулися ні на сантиметр, проте вони безперервно обстрілюють усі можливі міста Донбасу — з артилерії (Бахмут у зоні її досяжности) і з повітря , ракетами й авіабомбами. Може трапитися так, що буде запізно евакуйовувати тварин, бо це складна логістична операція.
— Я вірю , що все буде добре. Вірю, що наші втримаються, а потім підуть у контрнаступ. Іншого сценарію не уявляю. Крім того, я просто мушу так думати, бо якби не оптимізм, то давно б уже втратила надію, — каже мені Марина.
Вона проводжає мене до машини , я залишаю їй харчі для собак і трохи грошей. Коли прощаємося, виявляється, що саме знайшовся один з утікачів із притулку. Переляканий, заблуканий. Але коли жінка його гукає, він вирішує повернутися з нею до сховища.
— До побачення , ти ще до нас приїдеш? — запитує на прощання тендітна жінка , притримуючи велику вівчарку, щоб та знову не втекла.
— Приїду , — обіцяю я.
І дуже хотіла б дотримати слова.
Переклав Андрій Савенець
Стаття публікувалася на сайті Wprost
