Ув’язнені Равенсбрюка. Джерело: allthatsinteresting.com
Ув’язнені Равенсбрюка. Джерело: allthatsinteresting.com
28 квітня 2021

Польські «кролики» Равенсбрюка

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Серед ув’язнених нацистського жіночого табору Равенсбрюк була особлива категорія: «піддослідні кролики» у жахливих медичних експериментах. Більшість були польками. Ще в таборі деякі з них почали збирати докази, щоб покарати своїх катів.

Голова СС Генріх Гіммлер ще з часів, коли він володів птахофермою, серйозно цікавився медичними експериментами та виведенням чистої породи. Він особисто керував медекспериментами в жіночому концтаборі Равенсбрюк.

За вісім кілометрів від табору була клініка Гогенліхен, в якій під час війни розташовувався санаторій для високопоставлених офіцерів вермахту: тут вони лікувалися після поранень. Директором клініки був лікар Карл Ґебгардт, який у різний час обіймав у райху високі посади, зокрема був особистим лікарем Гіммлера, головного лікаря СС та президента німецького Червоного Хреста. За його вказівкою лікар Вальтер Соннтаґ відбирав здорових жінок для дослідів у Равенсбрюку. Більшість із них (74 особи) були польки: зовсім юні дівчата з Варшави та Любліна, переважно гімназистки-підпільниці. З липня 1942 по серпень 1943 року над ними проводили медичні експерименти.

Інші ув’язнені називали їх кроликами — одним словом різними мовами. Іноді польське «królik» скорочували до «król» (король), віддаючи належне їхній мужності.

Досліди

У процесі експериментів здорових жінок калічили, щоб дослідити властивості організму та медпрепаратів — усе в інтересах військової медицини або у суто дослідних цілях. Наприклад, «кроликам» ламали ноги та виймали фрагменти кісток і м’язів, залишаючи розірвану м’язову тканину та змертвілі нервові закінчення. В інших експериментах кінцівки відрізали або намагалися пересадити.

Концтабір Равенсбрюк під час Другої світової війни. Джерело: ravensbrueck-sbg.de

Одну серію експериментів провели для того, щоб перевірити ефективність антибактеріального препарату сульфаніламіду. Щоб травми, які наносили під час експерименту були максимально схожі на бойові, лікарі навмисно викликали інфекцію, вводячи у рану особливо живучі бактерії. Ось як на Нюрнберзькому процесі лікарів це описував доктор Фріц Фішер: на литці жінки робили надріз, у рану вводили бактерії та зашивали. На наступних етапах експерименту обирали все небезпечніші бактерії: стрептокок, газову гангрену, правець. У рану додавали дрібні тріски, тирсу або крихти скла, зупиняли приплив крові, перев’язували судини обабіч рани. І педантично записували, що, скажімо, бактерія Clostridium Perfringens (збудник газової гангрени) викликає «успішне» зараження протягом 24 годин.

За однією із версій, справжньою метою експериментів було виправдати Карла Ґебгардта в очах Гітлера: фюрер розсердився на лікаря за те, що він вчасно не ввів сульфаніламід пораненому офіцеру СС і той помер. Ґебгардт вирішив продемонструвати неефективність препарату і діяв таким чином, щоб довести: при бойових пораненнях сульфаніламід не допомагає. Щоб підігнати результати експерименту під цю концепцію, піддослідним із контрольної групи давали інші ліки, а тих, хто отримав сульфаніламід, залишали без лікування. Результати цих експериментів активно обговорювалися на конференції нацистських лікарів у Берліні 24–26 травня 1943 року.

Вцілілі

Із 74 «кроликів» п’ятеро померло відразу після операції. Ще шістьох згодом стратили, позаяк вони «вже не мали цінності як піддослідний матеріал». Решта вижила — хоча ті, хто переніс варварські операції, антисанітарні умови та постійний голод, мали всі шанси померти. Багато з них лишилися скалічені на все життя.

Мар’я Ґрабовська, колишня ув’язнена

У листопаді 1943 року рана на моїй правій нозі зарубцювалася. Шрам на лівій нозі запалився, а згодом, коли гній вийшов, знову загоївся. Ще довго після цього я мала дивне відчуття. Коли потрібно було звестися, я не могла цього зробити з першого разу. Коли я стояла, мені здавалося, що ось-ось упаду. Ходити я могла тільки повільно, коли намагалася пришвидшитись — видавалося, що в гомілках чужорідний предмет. Це відчуття буває й зараз. Коли я довго ходжу, часто відчуваю цей дряпливий біль.

Жертви проявили неабияку витривалість та волю до життя. Вони були мов сестри, підтримували одна одну — і, бачачи це, їм почали допомагати інші ув’язнені, переважно такі ж польські підпільниці. Кожній із «кроликів» призначили напарницю, яка опікувалася та захищала.

Листівка, яку ув’язнені написали своїй соратниці з побажанням якнайшвидшого одужання. Джерело: arthahallkelly.com

6 березня 1943 року, попри обіцянки припинити експерименти над польками, п’ятьох ув’язнених викликали на нову операцію. Наступного дня делегація «кроликів» відправилася в комендатуру на перемовини зі старшою наглядачкою Йоганною Ланґефельд Ланґефельд — незвичайна фігура. Незважаючи на те, що вона вважалася жорстокою наглядачкою, жінка зі співчуттям ставилася до ув’язнених польок і написала Гіммлеру листа про недоцільність медекспериментів. В результаті Ланґефельд звільнили з Равенсбрюка і перевели в Аушвіц. У грудні 1945 року американці її арештували й видали владі ПНР. Через рік, ще до завершення судового процесу, вона втекла — їй допомогли працівники в’язниці.. Хода скалічених жінок, більшість із яких кульгали, а декого доводилося нести, була страшним видовищем, — саме завдяки цьому нескоримі «королі» стали для табору легендою.

Наступного дня начальнику табору Фріцу Шухнеру передали письмовий протест.

Із письмового протесту «кроликів»

Ми, що підписуємося нижче, польські політичні ув’язнені, запитуємо: чи вам, пане коменданте, відомо, що на цілком здорових жінках проводять медичні експерименти? Ми хочемо знати, чи ці експерименти, заборонені міжнародним правом, є частиною нашого вироку? Ми, їхні жертви, заявляємо свій формальний протест.

8 березня на досліди викликали п’ятьох нових ув’язнених, однак дві з них відмовилися: одна просто заявила, що не піде більше на операцію, друга втекла через вікно.

27 квітня керівництво райху ухвалило, що відтепер «піддослідними кроликами» будуть тільки психічно хворі в’язні.

Останній бунт

На початку 1945 року і тюремники, і ув’язнені вже розуміли, що поразка Німеччини та звільнення табору — лише питання часу. Вранці 4 лютого оголосили, що ув’язненим заборонено покидати блок № 24 — саме той, де сиділи польські «кролики». Було ясно, що їх збираються стратити: нацисти хотіли замести сліди медичних дослідів.

Усіх жінок під конвоєм вивели на пляц. Коли француженок і росіянок відокремили, залишились тільки польки. Тоді всі ув’язнені кинулися на їхню сторону, виникла сутичка з наглядачами, і в цьому хаосі «кроликам» вдалося розбігтися у різні кінці табору й сховатися.

Як одна з них, Ванда Полтавська, писала в своїй книзі «Тепер я боюся своїх снів», четверо жінок ночували в білизняній кімнаті, за стосами суконь та білизни.

Ванда Полтавська, колишня ув’язнена

Вони лежали там та мерзли, адже був лютий і холод давався взнаки. Ті, у кого було найгірше з ногами (…), взяли з білизняної ковдри, їжу, лопати і… закопали себе під бараком. Стояв сморід: каналізація давно не працювала й ув’язнені справляли потребу біля будинку. Там бігали перелякані щури — величезні, чорні, з голими слизькими хвостами (…). Сім днів та сім ночей вони прожили там, у холодній мокрій норі.

Ванда Полтавська, 1963. Фото: Євстахій Коссаковський

Сама Полтавська сховалася серед єврейок, яких пригнали в Равенсбрюк маршем смерті з Аушвіцу наприкінці січня — на початку лютого 1945 року. Вона навмання намалювала собі номер на руці та змішалася з натовпом.

Відтоді тільки дві жінки із «кроликів» контактували з табірним керівництвом як представниці всієї групи. Їх переконували здатися і підписати заяву, буцім шрами на ногах з’явилися в результаті нещасного випадку на виробництві. Але попри погрози ув’язнені не йшли на угоду. Чимато хто з них переховувалися аж до звільнення табору Червоною армією 30 квітня 1945 року.

Розповісти світу

Ванда Полтавська, колишня ув’язнена

Нам було б легше помирати, якби ми твердо знали: звістка про те, як ми загинули, долетить до зовнішнього світу.

Ще у таборі ув’язнені вирішили за будь-яку ціну розповісти, що з ними відбувалося. 1943 року Боґуміла Ясюк та Кристина Чиж (в заміжжі Вільґат; її листи зберігаються у відділі мартирології Люблінського музею) почали писати сечею між рядків та на полях своїх листів.

Щоб адресати здогадалися про невидиме послання, перші літери рядків листів складалися у слова «лист сечею», а в тексті чорнилом дівчата нагадували про книги, де використовувався схожий метод.

Цензори бачили тільки невинні привіти близьким, а тим часом інформація про експерименти дійшла до дядька Боґуміли, який служив у Армії Крайовій. За допомогою армійських кур’єрів він переправив листи племінниці далі — у Лондон, польському уряду у вигнанні, та в Женеву, в Міжнародний Червоний Хрест.

У травні 1944 року радіостанція в містечку Бакінґемшир випустила передачу, де листи дівчат зачитали в перекладі англійською. Однак Червоний Хрест ніяк не відреагував: голова організації Макс Губер був давнім другом Карла Ґебгардта й зробив усе, щоб ніхто не заважав роботі його «шановного колеги». Свідчення цього зберігаються в невеличкому лондонському музеї, присвяченому польському підпіллю (The Sikorski Museum). Там їх знайшла англійська журналістка та письменниця Сара Хелм, чия книга про Равенсбрюк вийшла 2015 року.

Боґуміла Ясюк, Равенсбрюк, 1944. Джерело: Меморіальний музей Голокосту (США)

«Кролики» були політично підковані: вони розуміли, що головний та незаперечний доказ нацистських медичних тортур — їхні скалічені ноги. За допомогою фотоапарату, який переховували в таборі, вони фотографували свої рани та ховали плівку під мостиною бараку. 23 квітня 1945 року за угодою між Генріхом Гіммлером та головою шведського Червоного Хреста, графом Фольке Бернадоттом, 7500 ув’язнених жінок Равенсбрюка завантажили в автобуси та відправили на лікування до Швеції. «Кроликів» не взяли, позаяк вони були живими свідками нацистських експериментів. Але ув’язнені знайшли вихід — віддали плівку француженці Жермен Тільйон, яка згодом проявила її у Франції.

Після війни

На Нюрнберзькому процесі лікарів давали свідчення четверо «кроликів»: Ядвіґа Дзідо, Мар’я Кусмєнчук, Владислава Каролєвська та Мар’я-Яна Броель-Плятер. На підставі їхніх свідчень засудили трьох лікарів: Карла Ґебгардта, Фріца Фішера та Ґерду Обергаузер.

Ядвіґа Дзідо демонструє свою травмовану ногу на Нюрнберзькому процесі. Експерт пояснює природу медичного експерименту, проведеного на ній у Равенсбрюку. Джерело: jewishvirtuallibrary.org

Ґебгардта повісили за вироком суду 2 червня 1948 року. Фішера засудили до довічного ув’язнення, але термін майже відразу скоротили до 15 років. Однак він вийшов на волю вже через три роки, відновив ліцензію лікаря та працював хіміком у фармацевтичній компанії. Герда Обергаузер отримала 20 років ув’язнення. Відсидівши чотири роки, вона вийшла на волю. Приховуючи своє минуле, Обергаузер працювала педіатром у сільській місцині біля Кіля, поки 1956 року одна з колишніх ув’язнених Равенсбрюка не впізнала її й не влаштувала скандал. Обергаузер втратила ліцензію та заплатила штраф.

Додаткові процеси проти персоналу Равенсбрюка проводилися в Гамбурзі в 1946–1948 роках. Тоді засудили до смерті та повісили шістьох лікарів, зокрема Вальтера Соннтаґа. Також засудили та стратили кількох медсестер та охоронниць. Комендант Равенсбрюка Фріц Зурен та начальник робітничих команд Ганс Пфлаум утекли з-під варти, але їх спіймали французи. 1950 року їх стратили.

Після війни вцілілі «кролики» повернулися до Польщі. Равенсбрюк опинився на території НДР, і в найкращих комуністичних традиціях там почали переписувати історію — тобто звеличувати комуністичний опір та замовчувати все інше. Тому про «кроликів», більшість із яких відправили у табори як польських націоналісток та активних католичок, забули.

Як і чимало інших жертв нацистських злочинів, опинившись на совєтській стороні залізної завіси, вони не могли розраховувати на компенсацію від ФРН. Як не дивно, 1958 року комуністичний уряд Польщі відпустив 35 «кроликів» у США на лікування та операції. Усе оплатили філантропи.

Переклала Ірена Шевченко

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Читайте також