Павел Едмунд Стшелєцький народився 1797 року в селі Глушина (нині — частина Познані). Навчався спершу в Варшаві, згодом у Кракові. Замолоду майбутній географ зустрів дівчину, в яку закохався, але її батько сказав, що не віддасть доньки-шляхтянки за простого вчителя. Тоді Стшелєцький вирішив виїхати за кордон — і ніколи більше не повертався на батьківщину.
Європа, Америка, Океанія
Спочатку він подався до Швейцарії, потім до Італії, де зустрів літнього магната з княжого роду — Францішека Сапігу. Норовистий Павел справив на Сапігу настільки сильне враження, що той заповів йому перед смертю чималий статок. Саме завдяки цьому Стшелєцький зміг розправити крила — поринути в географічні та геологічні пошуки. З Італії він перебрався до Франції, а звідти — до Англії.
У 37 років Стшелєцький вирушив із Ліверпуля в експедицію і став першим поляком, який здійснив навколосвітню подорож. Коли він зійшов на берег у Нью-Йорку, це стало початком його наукових досліджень Північної Америки, що тривали півтора роки.
Йому було цікаво все: він проводив метеорологічні, геологічні та географічні дослідження, цікавився способами вирощування рослин і навіть звичаями та культурою індіанців.
Він був одним із перших європейців — а напевно першим поляком, — який описав звичаї багатьох тамтешніх племен. Стшелєцький відвідав Канаду, здійснив плавання до Ніагарського водоспаду й відкрив родовища металічних руд, які розробляються й донині.
Портрет Павела Стшелєцького роботи Францішека Теґаццо. Джерело: Польський біографічний словникЗ Північної Америки він через Мексику й Кубу дістався до Бразилії. Потім були Аргентина, Чилі, Уругвай, Перу, Еквадор, Сальвадор… Він вивчав вулкани, гірські масиви, шукав — і нерідко знаходив — корисні копалини. На шляху до Австралії Стшелєцький відвідав чимало не досліджених раніше островів, а також Кеалакекуа — те саме місце, де за якихось 60 років до того вбили знаменитого британського мореплавця і астронома Джеймса Кука. (До речі, неправда, що його з’їли: канібалізму там не було. Одначе Кука таки зварили — народи Гавайських островів вірили, що душа людини, її сили містяться в кістках, і, щоб не пошкодити їх при видаленні з тіла, жертву просто варили, щоб легше було відділити м’язи від кісток).
Перші наукові описи багатьох гавайських островів — зокрема вулканів, мінеральних покладів і природи — зробив власне Стшелєцький. Те саме можна сказати також про багато інших островів Океанії. Стшелєцький став першим у світі дослідником, який провів геологічну розвідку на Північному острові Нової Зеландії. На Південному острові він описав і наніс на мапу родовища свинцю, заліза та міді. Ці поклади багато років забезпечували країну фінансами. Але справжню славу він здобув, досліджуючи Австралію.
Австралія
До Ботанічної затоки, або ж Ботані-бей, біля якої розташований Сідней, Стшелєцький дістався у віці 42 років. Його здивувало, що місто виявилося привітним і спокійним, адже він чув, буцімто це колонія, яка тішилася найгіршою славою в світі. За тих часів британці використовували Австралію як місце заслання злочинців.
Стшелєцький провів перші геологічні розвідки на величезній території Австралії. Саме він назвав найвищу вершину Великого Вододільного хребта на честь Тадеуша Косцюшка. Так гора називається і донині на всіх географічних мапах світу. Він відкрив у багатьох місцях поклади вугілля, нафти й різних металічних руд, виправив на мапах географічне розташування островів, створив карти річок, наніс гори й намалював детальні мапи узбереж. Результатом багаторічної праці Стшелєцького стало створення напрочуд точної геологічної мапи. Вона була у великому масштабі: в розгорнутому вигляді завдовжки сім метрів.
Найцікавішою з усіх австралійських пригод Стшелєцького стало відкриття в Новій Південній Валлії покладів золота. Однак губернатор Австралії попросив польського вченого зберегти відкриття в таємниці.
Губернатор боявся заворушень і насильства, адже більшість білого населення на континенті становили колишні злочинці. Згідно з переписами, в середині XIX сторіччя їх було там кілька десятків тисяч. Губернатор аргументував своє прохання також тим, що заслання в Австралію повинно служити покаранням, а якби з’ясувалося, що там виявлено золото, кара перетворилася б на нагороду.
Павел Стшелєцький послухався, не став описувати відкритих ним золотих родовищ — і вчинив дурницю. Він витратив купу грошей, а відкриття золота стало б для нього як для геолога перепусткою до світової наукової еліти. Років через десять родовища, відкриті Стшелєцьким, перевідкрив Едвард Гарґрейвс і розбагатів на цьому. До речі, якби Стшелєцький оприлюднив відкриття золота в Австралії, він міг би змінити історію цього континенту.
Польський учений здійсний своє відкриття 1839 року — майже за десять років до того, як золото виявили в Каліфорнії. Коли в Каліфорнію ринули натовпи людей з усього світу — людей підприємливих і працелюбних, — а разом з ними й технології, і торгівля, ніхто не знав про австралійське золото, тому що Стшелєцький дотримав слова, даного австралійському губернатору. За тих часів Каліфорнія була пустелею, а сьогодні — зокрема внаслідок процесів, започаткованих золотою лихоманкою, — це одне з найбагатших і технологічно найрозвиненіших місць у світі. Якби Павел Стшелєцький оприлюднив новину про своє відкриття, таким місцем могла б стати Австралія.
З Сіднея Стшелєцький вирушив морським шляхом через Філіпіни, Індонезію та Гонконг і дістався до Китаю. Далі були Сінгапур, Індія, Єгипет, Французький Алжир, Франція та Англія.
Допомога людям
Повернувшись до Лондона, Стшелєцький опублікував наукову монографію про східну й південну Австралію. Це було перше наукове дослідження континенту, книжка мала близько 500 сторінок. Саме вона принесла йому широке визнання і упродовж майже 50 років залишалася основною працею, присвяченою Австралії. Це дослідження також високо оцінив Чарлз Дарвін.
Я хотів би від щирого серця побажати, щоб хоча б четвертина наших англійських авторів уміла мислити й писати хоча б наполовину такою ж живою й водночас такою ж простою мовою.
Книжка спричинила справжню революцію. Це все одно, якби сьогодні хтось представив точну геологічну мапу іншої планети. Павел Стшелєцький отримав за свою працю звання почесного доктора Оксфордського університету, а королева Вікторія нагородила його титулом лицаря ордена Святих Михайла і Георгія.
Наукова монографія Павела Стшелєцького, видання 1845 року. Джерело: Internet ArchiveКоли 1846 року в Ірландії почався великий голод, Павелу Стшелєцькому доручили керувати допомоговою організацією. Він дивував усіх своїми пророчими ідеями — наприклад, годувати голодних дітей у школі, роздавати одяг дітям, а не батькам, навчати гігієни. У розпал лиха під опікою організації, яку очолював Стшелєцький, перебувало близько 200 тисяч дітей.
Помер Павел Стшелєцький у Лондоні 1873 року. Він заповів, щоб після смерти всю його кореспонденцію і неопубліковані нотатки спалили. Розпорядник його волі виконав вказівку, і численні спостереження, описи культури і звичаїв народів усього світу пропали назавжди.
Він побував на шести континентах і шість разів перетинав екватор. В Австралії його іменем названі не лише кілька видів тварин, а й гірський кряж, пустеля, природний заповідник і річка, а також дві гори на островах Океанії. Коли я намагаюся уявити Павела Стшелєцького, то бачу його з коалою — через Австралію — і з витягнутою вперед рукою. Можливо, через кохану, з якою він не зміг прожити разом життя, а може, через Польщу, за якою він усе життя тужив і якої не було тоді на мапах.
Павел Стшелєцький був дуже чутливий до людської несправедливости. У своїх щоденниках він описував тяжке життя корінного населення Північної й Південної Америк, не міг змиритися з работоргівлею, яку бачив у Бразилії.
Стшелєцький ненавидів насильство і прославився тим, що в дискусіях із тубільцями не вдавався до вогнепальної зброї, хоча за тих часів у білих землепрохідців це був стандартний аргумент.
В Австралії він — на подив британців — звернув увагу на жорстоке ставлення до аборигенів. Сьогодні може здаватися неймовірним те, що у своїх листах і щоденниках Павел Стшелєцький писав навіть про необхідність охороняти природу Австралії, звертаючи увагу, приміром, на шкоду від вирубування лісів. Можливо, протягнута рука польського дослідника, який жив 200 років тому, мала б стримати нас від винищення природи і культури тих місць, в яких він побував?
Переклав Андрій Савенець
